Календар медицини

Кульчицький Микола Костянтинович (1856 – 1925) — гістолог, учений, педагог, державний діяч.

Микола Костянтинович народився в місті Кронштадт. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив у 1879 році.

Після завершення навчання працював у Харківському університеті на посадах:

• приват-доцента та прозектора (1883–1889);
• екстраординарного професора (1889);
• ординарного професора кафедри гістології (1889–1912).

У 1897–1900 роках обіймав посаду декана медичного факультету Харківського університету.

Наукові ступені та службова діяльність

• 1883 рік — захистив докторську дисертацію
«О строении телец Grandry»;
• 1912 рік — призначений попечителем Казанського навчального округу;
• згодом переведений на аналогічну посаду до Санкт-Петербурга;
• у 1916–1917 роках — міністр народної освіти;
• у 1914 році отримав чин таємного радника.

Після Жовтневого перевороту у 1921 році емігрував за кордон. Оселився в Лондоні (Велика Британія), де продовжив наукову діяльність і викладав в Оксфордському університеті.

Наукова діяльність і внесок у гістологію
Основними напрямами наукової діяльності М. К. Кульчицького були:

• дослідження будови центральної нервової системи;
• вивчення нервових закінчень;
• розвиток теорії мікроскопічної техніки;
• удосконалення гістологічних методик.

У 1882 році він указав на існування особливого типу клітин слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, які згодом отримали назву
«клітини Кульчицького» (ентерохромафінні клітини).

Новик Ісаак Йосипович (1891 – 1968) — стоматолог, учений, педагог, організатор стоматологічної служби в Україні.

У 1914 році закінчив навчання в Київській зуболікарській школі. У 1914–1917 роках служив в армії. Вищу медичну освіту здобув в Одеському медичному інституті, який закінчив у 1924 році.

У 1924–1934 роках працював лікарем-стоматологом і головним лікарем стоматологічної поліклініки в місті Одеса.

У 1934–1939 роках обіймав посади асистента та доцента кафедри стоматології Одеського медичного інституту, одночасно був директором Українського науково-дослідного інституту стоматології (1934–1941).

Військова служба та післявоєнна діяльність

У 1941–1947 роках служив в армії на посадах начальника щелепно-лицьових відділень фронтових евакуаційних госпіталів та фронтового евакуаційного пункту.
З 1947 до 1968 року очолював кафедру терапевтичної стоматології Київських стоматологічного та медичного інститутів.

З 1954 року — директор Українського науково-дослідного інституту стоматології.

Наукові ступені, звання та громадська діяльність
* 1952 рік — захистив докторську дисертацію
«Лечение и предупреждение кариеса зубов у детей»;
* вчене звання професора;
* головний стоматолог Київського обласного відділу охорони здоров’я;
* організатор і перший голова Українського товариства стоматологів (1956–1962);
* член президії та почесний член Всесоюзного наукового товариства стоматологів;
* голова Республіканської проблемної комісії за фахом «стоматологія» МОЗ УРСР.

Наукова діяльність і внесок

І. Й. Новик є автором понад 140 наукових публікацій, зокрема 6 монографій.

Основні напрями наукових досліджень:

• лікування та профілактика карієсу зубів;
• патогенез і лікування пародонтозу;
• захворювання слизової оболонки порожнини рота.

Основні досягнення:

• розробив ефективну систему планової санації порожнини рота в дітей;
• один із засновників наукової стоматології в Україні;
• науковий консультант і керівник 6 докторських та 37 кандидатських дисертацій.

Ломинський Федор Іванович  (1856-1927) – гістолог, доктор медицини (1891), професор (1906). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві (1883), де у 1883-1884 був стипендіатом для підготовки до про­фесорського звання. У 1885-1891 працю­вав лікарем, зокрема від 1890 – в Київському військовому шпиталі; від 1892 – у Київському медичному інституті: 1896-1906 – приват-доцент, 1906-1924 – завідувач кафедри гістології та ембріології.

Один із засновників гістофізіологічного напряму в гістології. Вивчав паразитизм мікробів. Уперше описав поділ нервових клітин личинок амфібій, з’ясував роль макрофагів у деструкції пошкоджених нейронів, виявив внутрішньо-клітинні канальці в низці епітеліальних клітин, дослідив морфологію секреторного процесу в підшлунковій залозі.

Наукові праці: “К вопросу о делении нервных клеток” (1882); “К учению о дегенерации нервных клеток” (1884); “Учение об органах чувств с точки зрения филогенетической” (1896); “К вопросу о внутриклеточных канальцах и о некоторых особенностях строения секреторных клеток поджелудочной железы” (1904); “К вопросу об анатомической непрерыв­ности поперечно-полосатых мышеч­ных волокон и их сухожилий” (1912).

Шахбазян Гайк Хачатурович (1896-1982) – гігієніст, член-кореспондент АМН СРСР (1957), доктор медичних наук (1949), професор (1950), заслужений діяч науки УРСР (1966), завідувач кафедри гігієни праці Київського медичного інституту (1952-1972), директор Київського НДІ гігієни праці й профзахворювань (1939-1941, 1946-1952). Закінчив Київський медичний інститут (1925).

Наукові праці були присвячені питанням оздоровлення мікроклімату на виробництві та впливу на організм робітників виробничих факторів малої інтенсивності.

Детюк Євдокія Сергіївна (1921 – 2002) — гістолог, ембріолог, учений і педагог.

Євдокія Сергіївна народилася в селі Велика Михайлівка (нині — Дніпропетровська область). Медичну освіту здобула на лікувальному факультеті 1-го Київського медичного інституту, який закінчила у 1942 році.

У 1943–1946 роках працювала лікарем у діючій армії. З 1946 року її професійна діяльність була пов’язана зі Львівським медичним інститутом, де вона обіймала посади:

• старшого лаборанта кафедри патологічної анатомії (1947–1948);
• асистента (1948–1954);
• доцента (1954–1964);
• завідувача кафедри (1964–1989);
• професора (1989–1999) кафедри гістології та ембріології.

Наукові ступені та вчені звання

• 1953 рік — захист кандидатської дисертації
«Материалы к изучению патологических зародышей»;
• 1966 рік — захист докторської дисертації
«Морфологические и гистохимические особенности эмбрионов при различных нарушениях функции щитовидной железы материнского организма»;
• 1968 рік — присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність і внесок

Євдокія Сергіївна Детюк є автором близько 100 наукових публікацій, зокрема:

• 1 монографії;
• 3 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукових досліджень:

• гістохімічна характеристика органів і систем за різних фізіологічних і патологічних станів;
• вивчення тератогенної дії окремих хімічних речовин;
• патологія ембріогенезу;
• експериментальне дослідження впливу ендокринних чинників, зокрема тиреоїдної патології материнського організму, на формування ендокринної системи зародка;
• удосконалення гістохімічних і морфометричних методів дослідження.

Вона була науковим консультантом і керівником 6 докторських та 25 кандидатських дисертацій.

Шелюженко Анатолій Олексійович (1936) — дерматолог, учений, організатор охорони здоров’я.

Медичну освіту здобув у Дніпропетровському медичному інституті, який закінчив у 1958 році.

У 1958–1960 роках працював дільничим лікарем-терапевтом. У 1960–1962 роках — лікар-дерматолог Дніпропетровського обласного дерматовенерологічного диспансеру.

З 1962 року працював у Харківському дерматовенерологічному диспансері на посадах:

• лікаря-дерматолога (1962–1965);
• головного лікаря (1965–1968).

Надалі обіймав посаду заступника завідувача Харківського обласного відділу охорони здоров’я. У 1969–1972 роках працював у відділі науки та навчальних закладів ЦК КП України.

Наукові ступені та управлінська діяльність

• 1972 рік — захистив докторську дисертацію
«Материалы исследования дерматитов и экземы у рабочих машиностроительной промышленности»;
• у 1972–1986 роках — директор Інституту медичних проблем фізичної культури МОЗ УРСР.

З 1987 року працював у Київському медичному інституті імені О. О. Богомольця (нині — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця) на кафедрі соціальної гігієни та організації охорони здоров’я з підвищення кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я:

• професор кафедри (1987–1993);
• завідувач кафедри (1993–2000).

Громадська та науково-організаційна діяльність

• голова Всесоюзної проблемної комісії при АМН СРСР з питань застосування засобів фізичної культури в реабілітації хронічних неспецифічних захворювань;
• член редакційної ради «Большой медицинской энциклопедии».

Наукова діяльність і внесок А. О. Шелюженко є автором понад 100 наукових публікацій.

Основні напрями наукових досліджень:

• соціальні, медичні, психологічні та економічні проблеми збереження здоров’я населення;
• питання організації охорони здоров’я;
• розробка методів діагностики, лікування та реабілітації різних захворювань;
• застосування засобів фізичної культури в медичній реабілітації.