Календар медицини

Медвецький Євген Болеславович (1938) хірург, доктор медичних наук (1980), професор (1997). Працював лікарем-хірургом у м. Козельці Чернігівської області. З 1973 – в Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (тепер Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова) на посадах старшого, провідного наукового співробітника, керівника відділу. У 2002 р. за наукові досягнення в галузі спрямованого транспорту ліків обраний дійсним членом (академіком) УАН.
Закінчив Вінницький медичний інститут (1964). Працював лікарем 1967–73 – у Київському НДІ ортопедії; 1973–2011 – у Національному інституті хірургії та трансплантології НАМНУ (Київ): 1993–2003 – провідний науковий співробітник.

Основні праці: Морфофункциональные методы исследования в норме и при патологии. К., 1983; Морфофункциональная характеристика нейтрофильных гранулоцитов у больных гнойным холангитом // КХ. 1995. № 3 (спів­авт.); Спрямований транспорт антибіотиків при гнійно-запальних захворюваннях печінки та жовчних шляхів // Шпитал. хірургія. 1999. № 2 (спів­авт.); Роль взаємовідносин нейтрофільних гранулоцитів, ендотеліоцитів та мононуклеарних макрофагів у виникненні і перебігу гнійно-септичних станів // КХ. 2002. № 8 (спів­авт.); Основные прин­ципы антибиотикопрофилактики и антибактериальной терапии в абдоминальной хирургии // Там само. 2005. № 8 (спів­авт.); Применение ловастатина в модели хронического алкогольного панкреатита для профилактики фиброза поджелудочной железы после выполнения ее дистальной резекции // Хірургія України. 2013. № 1 (спів­авт.).

Напрями наукових досліджень: спрямований транспорт лікарських засобів у вогнище запалення, антибіотикотерапія й антибіотикопрофілактика, немедикаментозні методи імуностимуляції.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.

Пятак Олесь Овдійович (1928) терапевт, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР, завідувач кафедри терапії педіатричного факультету Київського медичного інституту. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут.

Наукові праці присвячені актуальним питанням захворювань серцево-судинної системи, організації охорони здоров’я й історії медицини.

Наукові праці: “Международная система единиц в клинической медицине” (1982); “Классификация и терминологическая трактовка болезней системы кровообраще­ния” (1984); “Справочник по клинической фармакологии и фармакотера­пии” (1986).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій О.О. Пятака “Клинико-инструментальная диагностика ревматических пороков сердца на различных этапах их развития” (1969); “К диагностике ранних стадий гипертонической болезни” (1957)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Пятака О.О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Международная система, единиц в клинической медицине (1982)
2. Методические рекомендации по диагностике и патогенетическому лечению больных с перцептивной тугоухостью сосудистой этиологии (1984)
3. Методические рекомендации по исследованию фазовой структуры сердечного Цикла у больных хроническими формами ишемической болезни сердца (1982)
4. Фундаментальные и прикладные аспекты радиационной медицины состояние и перспективы (1992)
5. Критерии дифференциальной диагностики стенокардии рекоменаатий и кардиалгии (1986)
6. Клінічні методи дослідження при ранніх стадіях гіпертонічної хвороби (1961)
7. Классификация и терминологическая трактовка болезней системы кровообращения (1984)
8. Диагностические критерии доклинических проявлений сердечной недостаточности (1978)
9. Критерии дифференциальной диагностики стенокардии и кардиалгии (1986)

Богданов Іван Лук’янович (1903-1984) лікар-інфекціоніст, доктор медичних наук (1947), професор (1948), член-кореспондент АМН СРСР (1953).

Іван Лук’янович закінчив Смоленський університет (1927). Працював лікарем; клінічним ординатором (від 1928), асистентом (від 1930) і доцентом (від 1940) клініки інфекційних хвороб медичного факультету Смоленського університету; 1941-1951 – завідувачем кафедри інфекційних хвороб Свердловського медичного інституту й одночасно 1941-1947 – головним епідеміологом Уральського військового округу; директором (1951-1972), завідувачем клінічного відділу дизентерії та сальмонельозу (від 1973) Інституту інфекційних хвороб АМН СРСР (Київ); від 1981 – завідувачем відділу кишкових і паразитарних хвороб, від 1983 – старшим науковим співробітником консультативного відділу кишкових інфекцій Інституту епідеміології та інфекційних хвороб (Київ).

Основні напрями наукових досліджень: діагностика та лікування дизентерії, висипного тифу, бруцельозу, дифтерії, поліомієліту, скарлатини тощо; профілактика та терапія внутрішньо-лікарняних інфекцій; лікування, профілактика інфекційних хвороб гамма-глобуліном; кортикостероїдна терапія. Вивчав гострі кишкові інфекції, зокрема ешерихіози, можливість лікування хворих на дизентерію без застосування антибіотиків.

Наукові праці: “Противоэпидемический и лечебный режим в стационарах для больных полиомиелитом” (1959); “Скарлатина как стрептококковая инфекция” (1962); “Внутрибольничные инфекции и их профилактика” (1963); “Иммунные гамма-глобулины в терапии и профилактике инфекционных болезней” (1965); “Кортикостероиды в комплексной терапии инфекционных болезней” (1967); “Аллергия в патогенезе, клинике и лечении инфекционных болезней” (1974); “Вирусные менингиты” (1976); “Справочник по дифференциальной диагностике инфекционных болезней” (1980).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І.Л. Богданова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Аллергия в патогенезе, клинике и терапии инфекционных болезней (1974)
2. Вирусные менингиты (1976)
3. Вирусологическая и клиническая ликвородиагностика инфекционных заболеваний нервной системы (1967)
4. Внебольничная помощь больным инфекционными заболеваниями. Менингококковая

   инфекция (1974)

5. Внутрибольничные инфекции и их профилактика (1963)
6. Диагностика и лечение эшерихиозов у взрослых и детей (1980)
7. Иммунные гаммаглобулины в терапии и профилактике инфекционных болезней (1965)
8. Инфекционный гепатит (1964)
9. Клиника, диагностика и лечение дизентерии Зонне у взрослых (1969)
10. Кортикостероиды в комплексной терапии инфекционных болезней (1967)
11. Методические рекомендации по диагностике и лечению острых кишечных заболеваний, вызванных условно-патогенной бактериальной микрофлорой (1985)
12. Методы диагностики и лечения острой дизентерии (1978)
13. Организация медицинского обслуживания и лечение больных (взрослых и детей) легкими формами дизентерии на дому (1979)
14. Перечень обязательных лабораторных инструментальных и функциональных исследований для диагностики основных инфекционных заболеваний (1968)
15. Противоэпидемический и лечебный нарах для больных полиомиелитом (1959)
16. Скарлатина как стрептококковая инфекция (1962)
17. Современные методы диагностики и лечения дизентерии (1974)

Сергієнко Тарас Михайлович (1918-2001) нейрохірург, доктор медичних наук (1968), професор (1974), один із засновників експериментальної нейрохірургії.

Тарас Михайлович закінчив Перший Московський медичний інститут (1941) і був залишений на кафедрі хірургії (до жовтня 1941). Начальник хірургічного відділення евакогоспіталю № 5015 (до 1944). Брав участь у військових діях у Польщі та Німеччині.

Хірург Гостомельської лікарні Києво-Святошинського району (1946-1948). У 1948 обрав своєю спеціальністю нейрохірургію та закінчив курси спеціалізації під керівництвом професора О.І. Арутюнова. У тому ж році прийшов до Інституту нейрохірургії, де працював на посадах аспіранта, старшого наукового співробітника, завідувача відділу експериментальної нейрохірургії та біохімії, провідного наукового співробітника-консультанта. У 1968 захистив докторську дисертацію, в 1974 йому було присвоєно звання професора зі спеціальності “нейрохірургія”. У 1956-1986 очолював відділ експериментальної нейрохірургії.

Створив низку таких моделей патологічних процесів, що спостерігаються в нейрохірургічній клініці, як повільнозростаюча внутрішньочерепна гіпертензія, модель експериментального геморагічного інсульту та патології екстракраніальних судин, модель локального удару мозку та дозованої черепно-мозкової травми.

Комісаренко Сергій Васильович (1943) біохімік, лікар-імунолог, дипломат, доктор біологічних наук (1989), професор (1990), академік НАНУ (1991) та НАМНУ (1993). Надзвичний і Пов­новажний Посол України (1992). Заслужений діяч науки і техніки України (2008).

Сергій Васильович закінчив Київський медичний інститут (1966). Від 1969 працює в Інституті біохімії НАНУ (Київ): від 1975 – завідувач лабораторії імунохімії, від 1982 – відділу молекулярної імунології, 1988-1992 та від 1998 – директор. Заступник голови РМ України, Прем’єр-міністра України з гуманітарних питань (1990-1992). Над­звичайний і Повноважний Посол України у Великій Британії (1992-1998) та Ірландії (1995-1998). Академік-секретар Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАНУ (від 2004). Президент Українського біохімічного товариства (від 1999). Перший заступник голови Української ради миру (від 1999). У 1995 відіграв вирішальну роль у передачі Україні британської антарктичної станції “Фарадей” (нині “Академік Вернадський”).

Наукові дослідження в галузі біохімії імунітету. Вивчає молекулярні механізми активації лімфоцитів, здій­снює імунохімічний аналіз білків, пеп­тидів і клітинних антигенів. Під його керівництвом проведено дослідження імунітету ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС та обґрунтовано вплив малих доз радіації на систему природного імунітету; опи­­сано біологічну дію фосфорорганічних комплексонів-бісфосфонатів і протипухлинну й імуномодулюючу активність метиленбіс­фос­фонової кислоти; розроб­лено методи дослідження білків і пептидів крові та антигенів лімфоцитів за допомогою моноклональних антитіл; створено низку імунодіагностикумів для виявлення туберкульозу, дифтерії та моніторингу стану системи зсідання крові.

Наукові праці: “Радиация и иммунитет человека: Влияние малых доз излучения, возникших в результате аварии на ЧАЭС, на клетки кроветворной и иммунной систем человека” (1994); “Functional role of Bb-chain N-terminal fragment in the fibrin polymerization process” (2007); “A neo­antigenic determinant in coiled coil re­­gion of human fibrin β-chain” (2009); “Рекомбінантний химерний протеїн MPB63-MPB83 – перспективний антиген для діагностики туберкульозу” (2010); “Calix[4]arene methylenebisphosphonic acids as inhi­bitors of fibrin polymerization” (2011).