Календар медицини

Відзначення цього дня запровадила Генеральна Асамблея ООН у 1992 році. Мета – привернення уваги до проблем інвалідів, захист їхніх прав, гідності та благополуччя, а також інтеграція людей із особливими потребами в життя суспільства.

Більше одного мільярда людей Землі становлять особи, які мають особливі потреби. З метою усунення дискримінації та поліпшення становища людей з інвалідністю у 80-90-х рр. ХХ ст. ООН проводила роботу із розробки заходів для забезпечення належних умов для реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод таких людей. З метою впровадження світового досвіду в Україні ратифіковано Конвенцію про права осіб з інвалідністю, а Указом Президента України від 03 грудня 2015 року № 678/2015 було активізовано роботу із забезпечення прав таких людей.

До початку війни в Україні нараховувалось понад 2,7 млн. осіб з особливими потребами. Після широкомасштабного вторгнення ця цифра збільшується кожного дня. Суспільство повинно усвідомити, що після перемоги людей з інвалідністю в містах і селах буде багато. І це не тільки учасники бойових дій, але й цивільне населення, зокрема діти, які постраждали внаслідок обстрілів і бомбардувань. Інвалідність – не покарання, вона не повинна стати перепоною до повноцінного життя. Часто, такі люди уникають називати себе інвалідами, намагаючись не викликати надмірної уваги чи жалю. Ми повинні поважати їх прагнення стати повноправними членами суспільства, допомагати їм реалізуватись, створюючи відповідні умови. Нагадаємо, що ставлення до інвалідів демонструє рівень цивілізованості суспільства.

Левін Юхим Миронович (1895 – 1961) дерматовенеролог, доктор медичних наук (1947), професор (1947).

Народився в місті Києві. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1922).
Професійну діяльність розпочав як науковий співробітник Київської науково-дослідної кафедри клінічної медицини (1923–1930).

У 1930–1938 роках — завідувач відділів експериментальної дерматовенерології та промислових і професійних захворювань шкіри Київського дерматовенерологічного інституту.
У 1931–1941 рр. — завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Київського стоматологічного інституту. Паралельно (1937–1941) обіймав аналогічну посаду у 2-му Київському медичному інституті.

Під час евакуації у роки Другої світової війни працював у Київському об’єднаному медичному інституті в м. Челябінськ (1941–1944).

Після повернення в Україну — завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Одеського медичного інституту удосконалення лікарів (1944–1945).

З 1945 року працював у Вінницькому медичному інституті імені М.І. Пирогова, де у 1952–1961 роках очолював кафедру шкірних та венеричних хвороб.

Був головою Вінницького обласного товариства дерматовенерологів.
У 1929 році захистив докторську дисертацію на тему:
«Нові дані до вчення про токсичну дію арсенобензольних препаратів на печінку».
Автор 74 наукових праць, серед яких — 4 монографії.

Основні напрями наукової діяльності:

• діагностика та лікування сифілісу, гонореї, екземи, псоріазу;
• вивчення професійної захворюваності працівників цукрової промисловості Вінницької області.

Рішення ВООЗ щодо відзначення цього дня було прийнято у 1998 році на Всесвітній нараді по бронхіальній астмі, яка проходила в м. Барселона, Іспанія. Його мета – поліпшення обізнаності населення про бронхіальну астму, привернення уваги громадськості до вирішення проблем пацієнтів, підвищення доступності та якості медичної допомоги.

Бронхіальна астма – хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, яке спричиняє гіперреактивність бронхів і проявляється свистячим диханням, скутістю у грудній клітці, кашлем. Це захворювання діагностують приблизно в 5–10% населення світу. Від нього страждають діти і дорослі. Найбільш часто бронхіальна астма маніфестує у дітей шкільного віку. Особливо високий рівень захворюваності припадає на промислові регіони з несприятливою екологією. У мешканців міста бронхіальна астма реєструється частіше, ніж у мешканців сільської місцевості (7,1 % та 5,7 % відповідно). В Україні, за статистичними даними МОЗ України, поширеність захворювання серед дітей коливається в межах від 0,60 % до 0,56 %, що свідчить про проблему своєчасної діагностики.

Бронхіальна астма вважається невиліковною хворобою, але її перебіг та прояв симптомів можна контролювати.

Більшість експертів вважає, що причинами захворювання є генетична схильність в поєднанні з зовнішніми подразниками, якими виступають:

• алергени;
• шкідливі умови праці;
• куріння.

Факторами ризику розвитку бронхіальної астми можуть виступати:

• часті респіраторні захворювання;
• ожиріння;
• низька фізична активність;
• деякі медикаментозні засоби.

Для профілактики захворювання необхідно уникати сирості, холоду, а також намагатись мінімізувати контакт з алергенами у навколишньому середовищі. Велике значення в профілактиці даної патології має санація носоглотки, зміцнення імунітету та здоровий спосіб життя.

Дрюк Микола Федорович (1940)

Микола Федорович народився в місті Охтирка, Сумська область. Медичну освіту з відзнакою здобув на педіатричному факультеті Харківського медичного інституту (1957–1963).

У 1963–1964 рр. працював педіатром та хірургом у дільничій лікарні смт Мізоч Рівненської області, а з 1964 по 1966 рік — хірургом та завідувачем хірургічного відділення Рівненської міської дитячої лікарні.

У 1966–1967 рр. — хірург-ординатор клініки дитячої хірургії м. Харкова.
З 1967 р. навчався в клінічній ординатурі та аспірантурі кафедри дитячої хірургії та ортопедії Київського медичного інституту.

Професійна та наукова діяльність

З 1971 р. — молодший науковий співробітник відділення серцево-судинної хірургії у відділі клінічної та експериментальної хірургії НДІ гематології та переливання крові, який у 1972 р. був реорганізований у Київський НДІ клінічної та експериментальної хірургії (нині — Інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України).

Пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до керівника відділу та заступника директора з наукової роботи (1988–1995).
З 1980 р. — завідувач відділу мікросудинної та пластичної хірургії.
У 1975–1988 рр. — асистент, а згодом доцент кафедри торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів.

Наукові здобутки

Кандидатська дисертація (1972): «Хірургічне лікування тяжких наслідків травм кисті у дітей».

Докторська дисертація (1986): «Мікрохірургічні методи корекції гемолімфодинаміки й аутотрансплантації тканин при захворюваннях периферичних судин і травмах нижніх кінцівок».

Автор понад 420 наукових публікацій, у тому числі 7 монографій і керівництв, а також понад 110 авторських свідоцтв і патентів.

Піонерські хірургічні втручання

Під керівництвом та безпосередньо участі М. Ф. Дрюка в Україні вперше були виконані:

• реплантації кисті, пальців і сегментів кінцівок після травматичних ампутацій;
• мікросудинна пересадка складних тканинних комплексів;
• лімфовенозні мікроанастомози при лімфедемі (слоновості);
• мікрохірургічна аутотрансплантація при дефектах нервів;
• сучасні операції при нейросудинному синдромі грудного виходу.

Відзнаки та членство

Державна премія СРСР (1982) — за розробку методів невідкладної мікрохірургії при травматичних ампутаціях кисті та пальців.

Заслужений діяч науки і техніки України (1992).

Член:

• Асоціації хірургів України,
• Асоціації судинних хірургів України,
• Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних і естетичних хірургів,
• Європейської асоціації судинних та ендоваскулярних хірургів,
• Міжнародної конфедерації пластичних і реконструктивних хірургів,
• Асоціації хірургів імені М. І. Пирогова (Росія),
• Правління товариства лімфологів (Росія).

Брав участь у спеціалізованих вчених радах із захисту дисертацій за спеціальностями «Хірургія та трансплантологія» і «Серцево-судинна хірургія».

Штельман Микола Іванович (1920 — 1994) доктор медичних наук (1964), професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту (1964–1991)

Ветеран війни та початок кар’єри
Учасник бойових дій під час німецько-радянської війни.
Після війни здобув медичну освіту з відзнакою у Львівському медичному інституті (1953), де й навчався в аспірантурі у 1953–1956 рр.

Науково-педагогічна діяльність

• 1956–1959 — асистент кафедри пропедевтичної, факультетської та госпітальної терапії педіатричного факультету Харківського медичного інституту.
• 1959–1960 — виконувач обов’язків доцента тієї ж кафедри.
• 1960–1964 — доцент.
• 1964–1991 — завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту.

Наукові здобутки

• Кандидатська дисертація (1956): «Секреторно-екскреторна функція шлунка у хворих на зоб при лікуванні β-метилтіоурацилом».
• Докторська дисертація (1963): «Ранні прояви атеросклерозу».

Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 2 винаходи.
Науковий керівник 2 докторських і 12 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукової діяльності:

• Рання діагностика та профілактика атеросклерозу й гіпертонічної хвороби.
• Дослідження та впровадження методів лазерної терапії при захворюваннях органів дихання й опорно-рухового апарату.

Краснюк Олена Патрикіївна (1925 — 2010) доктор медичних наук, професор, завідувачка відділу професійної патології Інституту медицини праці АМН України

Освіта і початок наукового шляху

Народилася в селі Мліїв Городищенського району Черкаської області.
У 1943–1948 рр. навчалася на лікувальному факультеті Київського медичного інституту імені акад. О. О. Богомольця, який закінчила з відзнакою.

З листопада 1948 по березень 1953 р. проходила клінічну ординатуру за спеціальністю «функціональна діагностика» в Українському інституті клінічної медицини імені акад. М. Д. Стражеска.

Наукова і професійна діяльність

З 1953 р. працювала у Київському науково-дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань, де пройшла шлях від молодшого до головного наукового співробітника:

• 1953–1962 — молодший науковий співробітник
• 1962–1972 — старший науковий співробітник терапевтичного відділення
• 1972–1992 — завідувачка відділу професійної патології
• 1992–2000 — головний науковий співробітник
• 2000–2009 — завідувачка відділу, головний науковий співробітник і лікар-пульмонолог за контрактом

Захист дисертацій і наукові звання

• 1961 — кандидатська дисертація: «Клініка і лікування хронічних інтоксикацій у працівників виробництва ДДТ»
• 1972 — докторська дисертація: «Клінічна характеристика професійних хронічних інтоксикацій хлорорганічними сполуками»
• 1965 — присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника
• 1977 — присвоєно звання професора

Основні напрями наукової діяльності:

• Дослідження клініки, профілактики та лікування професійних інтоксикацій хімічної, фізичної та біологічної етіології
• Вивчення здоров’я працівників сільського господарства, а також тих, хто зазнає впливу електрозварювального аерозолю, асбесту, органічного пилу, токсичних аерозолів
• Аналіз комплексної дії виробничих чинників на організм
• Упровадження методів лазерної терапії
• Професійна патологія в умовах електрозварювального виробництва

Наукові здобутки

Авторка понад 300 наукових публікацій, включаючи 10 монографій і посібників.
Науковий консультант і керівник 3 докторських і 18 кандидатських дисертацій.

Громадська діяльність та визнання

• Головний спеціаліст МОЗ УРСР із професійної патології (до 1993 р.)
• Член Республіканських проблемних комісій Вченої ради МОЗ УРСР
• Член Союзних проблемних комісій:
• «Харчування здорової людини»
• «Наукові основи гігієни праці та професійної патології»
• Нагороджена Почесною медаллю Грайфсвальдського університету Ернста-Моріца Арндта (Німеччина).