Календар медицини

Штельман Микола Іванович (1920 — 1994) доктор медичних наук (1964), професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту (1964–1991)

Ветеран війни та початок кар’єри
Учасник бойових дій під час німецько-радянської війни.
Після війни здобув медичну освіту з відзнакою у Львівському медичному інституті (1953), де й навчався в аспірантурі у 1953–1956 рр.

Науково-педагогічна діяльність

• 1956–1959 — асистент кафедри пропедевтичної, факультетської та госпітальної терапії педіатричного факультету Харківського медичного інституту.
• 1959–1960 — виконувач обов’язків доцента тієї ж кафедри.
• 1960–1964 — доцент.
• 1964–1991 — завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту.

Наукові здобутки

• Кандидатська дисертація (1956): «Секреторно-екскреторна функція шлунка у хворих на зоб при лікуванні β-метилтіоурацилом».
• Докторська дисертація (1963): «Ранні прояви атеросклерозу».

Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 2 винаходи.
Науковий керівник 2 докторських і 12 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукової діяльності:

• Рання діагностика та профілактика атеросклерозу й гіпертонічної хвороби.
• Дослідження та впровадження методів лазерної терапії при захворюваннях органів дихання й опорно-рухового апарату.

Краснюк Олена Патрикіївна (1925 — 2010) доктор медичних наук, професор, завідувачка відділу професійної патології Інституту медицини праці АМН України

Освіта і початок наукового шляху

Народилася в селі Мліїв Городищенського району Черкаської області.
У 1943–1948 рр. навчалася на лікувальному факультеті Київського медичного інституту імені акад. О. О. Богомольця, який закінчила з відзнакою.

З листопада 1948 по березень 1953 р. проходила клінічну ординатуру за спеціальністю «функціональна діагностика» в Українському інституті клінічної медицини імені акад. М. Д. Стражеска.

Наукова і професійна діяльність

З 1953 р. працювала у Київському науково-дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань, де пройшла шлях від молодшого до головного наукового співробітника:

• 1953–1962 — молодший науковий співробітник
• 1962–1972 — старший науковий співробітник терапевтичного відділення
• 1972–1992 — завідувачка відділу професійної патології
• 1992–2000 — головний науковий співробітник
• 2000–2009 — завідувачка відділу, головний науковий співробітник і лікар-пульмонолог за контрактом

Захист дисертацій і наукові звання

• 1961 — кандидатська дисертація: «Клініка і лікування хронічних інтоксикацій у працівників виробництва ДДТ»
• 1972 — докторська дисертація: «Клінічна характеристика професійних хронічних інтоксикацій хлорорганічними сполуками»
• 1965 — присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника
• 1977 — присвоєно звання професора

Основні напрями наукової діяльності:

• Дослідження клініки, профілактики та лікування професійних інтоксикацій хімічної, фізичної та біологічної етіології
• Вивчення здоров’я працівників сільського господарства, а також тих, хто зазнає впливу електрозварювального аерозолю, асбесту, органічного пилу, токсичних аерозолів
• Аналіз комплексної дії виробничих чинників на організм
• Упровадження методів лазерної терапії
• Професійна патологія в умовах електрозварювального виробництва

Наукові здобутки

Авторка понад 300 наукових публікацій, включаючи 10 монографій і посібників.
Науковий консультант і керівник 3 докторських і 18 кандидатських дисертацій.

Громадська діяльність та визнання

• Головний спеціаліст МОЗ УРСР із професійної патології (до 1993 р.)
• Член Республіканських проблемних комісій Вченої ради МОЗ УРСР
• Член Союзних проблемних комісій:
• «Харчування здорової людини»
• «Наукові основи гігієни праці та професійної патології»
• Нагороджена Почесною медаллю Грайфсвальдського університету Ернста-Моріца Арндта (Німеччина).

Коломійцев Андрій Костянтинович (1930 — 2010) гістолог, цитолог, доктор медичних наук (1974), професор, науковець, педагог.

Освіта та наукові ступені

• 1954 — закінчив Дніпропетровський медичний інститут.
• 1954–1956 — навчався в аспірантурі.
• 1961 — захистив кандидатську дисертацію на тему:
  «Реактивні зміни периферичної нервової системи шкіри при місцевій зміні барометричного тиску».
• 1974 — доктор медичних наук; захистив докторську дисертацію на тему:
  «Тканинні реакції при алопластиці».

Професійна діяльність

• 1956–1959 — асистент кафедри гістології, цитології та ембріології Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.
• 1969–1980 — доцент тієї ж кафедри.
• з 1980 р. — професор кафедри.
• з 1978 р. — професор кафедри гістології та ембріології НМУ ім. О. О. Богомольця.
• 1992–2003 — професор (за сумісництвом) кафедри гістології, цитології та ембріології Медичного інституту Української асоціації народної медицини.

Наукова діяльність

Автор понад 170 наукових публікацій.

Основні напрями досліджень:

• тканинні реакції при алопластиці;
• імплантація полімерів медичного призначення;
• регенерація тканин і органів після реконструктивних операцій;
• морфогенез та взаємодія нервової та лімфоїдної систем.

Основні наукові праці

• Миграция вегетативных нейронов в регенерирующие ткани (1969)
• Состояние некоторых органов лимфоидной системы в раннем постнатальном периоде онтогенеза и в старости (1983)
• Изменение аргирофильного каркаса долек вилочковой железы при ее возрастной инволюции (1989)
• Периферійний нерв (нейрон-судинно-десмальні взаємовідношення в нормі та при патології) (2005)

Досягнення

• Лауреат Державної премії УРСР (1982)
• Науковий керівник і консультант:
• 4 докторських дисертацій,
• 12 кандидатських дисертацій.

Вперше описав:

• міграцію вегетативних нейронів у новоутворених тканинах після алопластики;
• взаємодію кінцевих відділів нервової системи з початковими структурами лімфоїдного русла.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Віра Григорівна Балабан (1892-1976) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих хвороб, перший завідувач кафедри факультетської педіатрії, професор-консультант кафедри Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Віра Григорівна здійснювала наукові дослідження в галузі токсико-септичних захворювань новонароджених і дітей раннього віку, діагностики та лікування кишкових токсикозів різного походження, ревматизму.

Наукові праці: “Коли-диспепсия” (1958); “Стан вивчення кишкових захворювань у дітей раннього віку на сучасному етапі” (1965).

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.