Календар медицини

Лихвар Ганна Тихонівна (1920 — 1991) ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1967), професор (1972), провідна фахівчиня в галузі дитячої травматології, ортопедії та сколіозу.

Ганна Тихонівна народилася в с. Велика Бугаївка (нині — Васильківський район, Київська область). 1942 — закінчила Київський медичний інститут. Працювала військовим лікарем під час і після Другої світової війни.

Професійна діяльність

З 1947 року — працювала в Київському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології, де обіймала низку відповідальних посад:

• учений секретар (1952–1954),
• завідувачка відділу травматології для дітей та підлітків (1961–1967),
• завідувачка відділу сколіозів (1968–1977),
• завідувачка лабораторії патоморфології та патофізіології (1977–1978),
• завідувачка відділу консервування та пересадки тканин (1978–1982),
• завідувачка науково-організаційного відділу (1982–1987).

Наукові досягнення

• 1967 — захистила докторську дисертацію на тему:
  «Задний спондилодез в комплексном лечении тяжелых форм сколиоза».
• 1972 — присвоєно вчене звання професора.

Наукові інтереси

• Лікування важких форм сколіозу (зокрема хірургічні методики заднього спондилодезу),
• Дослідження вроджених патологій кістково-суглобової системи,
• Питання наслідків поліомієліту та методів їх подолання,
• Профілактика захворювань опорно-рухового апарату у дітей та підлітків,
• Трансплантологія — зокрема пересадка та консервування тканин.

Значення
Ганна Тихонівна Лихварь зробила вагомий внесок у розвиток дитячої ортопедії в Україні, розробила і впровадила в практику низку методів лікування важких ортопедичних патологій, а також була піонеркою в сфері клінічної трансплантології в ортопедії.

Пінчук Вадим Григорович (1930 — 1996) онколог, радіобіолог, академік НАН України (1991), академік АМН України (1993), доктор медичних наук, професор. Один із провідних фахівців у галузі експериментальної онкології, цитології та радіобіології.

Вадим Григорович народився у місті Полтава. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті. Навчався в аспірантурі кафедри патологічної анатомії.

• 1959 — кандидатська дисертація:
  «Патологічна анатомія променевої хвороби під впливом зовнішнього γ-опромінення (Co⁶⁰) та внутрішнього β-опромінення (Sr⁹⁰). Експериментально-морфологічне дослідження».
• 1969 — докторська дисертація:
  «Електронномікроскопічна характеристика клітин у процесі хімічного канцерогенезу в печінці та целофанового канцерогенезу в нирках».
• 1972 — отримав вчене звання професора.

Професійна діяльність

З 1961 року — працював у Інституті експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України:

• старший науковий співробітник,
• керівник групи електронної мікроскопії,
• завідувач відділу цитології пухлинного росту (1989–1996),
• директор інституту (1980–1996).
• Заступник академіка-секретаря Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології НАН України.
• Голова Координаційної ради НАН України «Злоякісні новоутворення».
• Головний редактор журналу «Экспериментальная онкология» (до 1996 р.).

Наукова діяльність

Автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 12 монографій.

Напрями досліджень:

• канцерогенез (зокрема хімічний та радіаційний),
• радіобіологічні наслідки Чорнобильської аварії,
• цитологія пухлинного росту,
• імуногематологія та онкогематологія.

Ключові наукові досягнення

• Дослідив злоякісні новоутворення у післяаварійний період (ЧАЕС).
• Показав синергічну дію малих доз іонізуючої радіації та шкідливих факторів середовища.
• Висунув гіпотезу про роль ушкодження мембран ендоплазматичного ретикулуму (ергастоплазми) в гепатоканцерогенезі.
• Один із розробників клонально-селекційної концепції пухлинного росту.
• Керував 6 докторськими та 12 кандидатськими дисертаціями.

Відзнаки

• Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1981)
• Премія імені О. О. Богомольця АН України (1979)

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Віра Григорівна Балабан (1892-1976) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих хвороб, перший завідувач кафедри факультетської педіатрії, професор-консультант кафедри Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Віра Григорівна здійснювала наукові дослідження в галузі токсико-септичних захворювань новонароджених і дітей раннього віку, діагностики та лікування кишкових токсикозів різного походження, ревматизму.

Наукові праці: “Коли-диспепсия” (1958); “Стан вивчення кишкових захворювань у дітей раннього віку на сучасному етапі” (1965).

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Фрідріх Есмарх видатний німецький хірург, впровадження антисептиків у медицині, розробник операції з ампутації плеча та автора «штучного знекровлення», одного із творців кровоспинного джгута з гумової стрічки, а також транспортної шини для іммобілізації кінцівки, еластичного бинта, наркозної маски, безлічі корисних хірургічних інструментів (зокрема ніж Есмарха), які широко використовують і в наш час, та інших засобів, таких от як кружка Есмарха.

Фрідріх Есмарх отримав освіту в університетах Кіля та Геттінгену. Брав участь у кількох війнах, опікуючись наданням медичної допомоги пораненим, працюючи в військових шпиталях і лазаретах Кіля, Фленсбурга, Зундевітта, Гамбурга та Берліна.

Фрідріх Есмарх сприяв поширенню в Німеччині самаритянських шкіл для догляду за хворими та пораненими. Лікар видав першу книгу–посібник «Перша допомога при раптових нещасних випадках», яка стала бестселером і перекладена 30-ма мовами світу.

Кайзер Вільгельм І на знак визнання заслуг Фрідріха Августа фон Есмарха посвятив його у лицарі в 1887 р.