Календар медицини

Коломійцев Андрій Костянтинович (1930 — 2010) гістолог, цитолог, доктор медичних наук (1974), професор, науковець, педагог.

Освіта та наукові ступені

• 1954 — закінчив Дніпропетровський медичний інститут.
• 1954–1956 — навчався в аспірантурі.
• 1961 — захистив кандидатську дисертацію на тему:
  «Реактивні зміни периферичної нервової системи шкіри при місцевій зміні барометричного тиску».
• 1974 — доктор медичних наук; захистив докторську дисертацію на тему:
  «Тканинні реакції при алопластиці».

Професійна діяльність

• 1956–1959 — асистент кафедри гістології, цитології та ембріології Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.
• 1969–1980 — доцент тієї ж кафедри.
• з 1980 р. — професор кафедри.
• з 1978 р. — професор кафедри гістології та ембріології НМУ ім. О. О. Богомольця.
• 1992–2003 — професор (за сумісництвом) кафедри гістології, цитології та ембріології Медичного інституту Української асоціації народної медицини.

Наукова діяльність

Автор понад 170 наукових публікацій.

Основні напрями досліджень:

• тканинні реакції при алопластиці;
• імплантація полімерів медичного призначення;
• регенерація тканин і органів після реконструктивних операцій;
• морфогенез та взаємодія нервової та лімфоїдної систем.

Основні наукові праці

• Миграция вегетативных нейронов в регенерирующие ткани (1969)
• Состояние некоторых органов лимфоидной системы в раннем постнатальном периоде онтогенеза и в старости (1983)
• Изменение аргирофильного каркаса долек вилочковой железы при ее возрастной инволюции (1989)
• Периферійний нерв (нейрон-судинно-десмальні взаємовідношення в нормі та при патології) (2005)

Досягнення

• Лауреат Державної премії УРСР (1982)
• Науковий керівник і консультант:
• 4 докторських дисертацій,
• 12 кандидатських дисертацій.

Вперше описав:

• міграцію вегетативних нейронів у новоутворених тканинах після алопластики;
• взаємодію кінцевих відділів нервової системи з початковими структурами лімфоїдного русла.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій А. К. Коломійцева:

1. Реакции периферической нервной системы кожи в условиях местного изменения атмосферного давления (1961). Шифр зберігання: 616.00 К 612.
2. Тканевые реакции при аллопластике (1974). Шифр зберігання: Р-18651.

Массен Василь Миколайович (1860 (6 січня 1861 за новим стилем) — 1904 акушер-гінеколог, доктор медицини (1890), професор, організатор медичної освіти в галузі акушерства й гінекології на півдні України.

Медичну освіту здобув: на медичному факультеті Казанського університету (1882–1884), у Військово-медичній академії Санкт-Петербурга (1884–1887) — закінчив з відзнакою.

Після завершення навчання залишений ординатором на 3 роки у шпитальній гінекологічній клініці для подальшого удосконалення.

1887 — стажування у Парижі: вивчав гінекологічну електротерапію, відвідував провідні гінекологічні та хірургічні клініки.

Наукові ступені та дисертація

1890 — захистив докторську дисертацію на тему: «Способ Apostoti. Краткий очерк по истории и практике. Личная клиническая проверка».

Професійна діяльність

• 1889–1902 — завідувач Покровського (Гаванського) пологового притулку у Санкт-Петербурзі.
• 1902 — приват-доцент кафедри акушерства та жіночих хвороб Військово-медичної академії.
• Одночасно — помічник завідувача наукового відділу Наукового експериментального інституту.
• 1902–1904 — професор Новоросійського університету (Одеса):
• створив і очолив кафедру акушерства та гінекології;
• був директором університетської акушерської клініки;
• вперше в університеті читав лекції з педіатрії.

Наукова діяльність

Автор 44 наукових публікацій.

Основні напрями:

• актуальні питання акушерства й гінекології,
• електротерапія гінекологічних захворювань — один із перших дослідників цієї методики у Східній Європі.

Василь Миколайович Массен пішов з життя на піку наукової й професорської діяльності у віці 43 років.

Лихвар Ганна Тихонівна (1920 — 1991) ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1967), професор (1972), провідна фахівчиня в галузі дитячої травматології, ортопедії та сколіозу.

Ганна Тихонівна народилася в с. Велика Бугаївка (нині — Васильківський район, Київська область). 1942 — закінчила Київський медичний інститут. Працювала військовим лікарем під час і після Другої світової війни.

Професійна діяльність

З 1947 року — працювала в Київському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології, де обіймала низку відповідальних посад:

• учений секретар (1952–1954),
• завідувачка відділу травматології для дітей та підлітків (1961–1967),
• завідувачка відділу сколіозів (1968–1977),
• завідувачка лабораторії патоморфології та патофізіології (1977–1978),
• завідувачка відділу консервування та пересадки тканин (1978–1982),
• завідувачка науково-організаційного відділу (1982–1987).

Наукові досягнення

• 1967 — захистила докторську дисертацію на тему:
  «Задний спондилодез в комплексном лечении тяжелых форм сколиоза».
• 1972 — присвоєно вчене звання професора.

Наукові інтереси

• Лікування важких форм сколіозу (зокрема хірургічні методики заднього спондилодезу),
• Дослідження вроджених патологій кістково-суглобової системи,
• Питання наслідків поліомієліту та методів їх подолання,
• Профілактика захворювань опорно-рухового апарату у дітей та підлітків,
• Трансплантологія — зокрема пересадка та консервування тканин.

Значення
Ганна Тихонівна Лихварь зробила вагомий внесок у розвиток дитячої ортопедії в Україні, розробила і впровадила в практику низку методів лікування важких ортопедичних патологій, а також була піонеркою в сфері клінічної трансплантології в ортопедії.

Пінчук Вадим Григорович (1930 — 1996) онколог, радіобіолог, академік НАН України (1991), академік АМН України (1993), доктор медичних наук, професор. Один із провідних фахівців у галузі експериментальної онкології, цитології та радіобіології.

Вадим Григорович народився у місті Полтава. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті. Навчався в аспірантурі кафедри патологічної анатомії.

• 1959 — кандидатська дисертація:
  «Патологічна анатомія променевої хвороби під впливом зовнішнього γ-опромінення (Co⁶⁰) та внутрішнього β-опромінення (Sr⁹⁰). Експериментально-морфологічне дослідження».
• 1969 — докторська дисертація:
  «Електронномікроскопічна характеристика клітин у процесі хімічного канцерогенезу в печінці та целофанового канцерогенезу в нирках».
• 1972 — отримав вчене звання професора.

Професійна діяльність

З 1961 року — працював у Інституті експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України:

• старший науковий співробітник,
• керівник групи електронної мікроскопії,
• завідувач відділу цитології пухлинного росту (1989–1996),
• директор інституту (1980–1996).
• Заступник академіка-секретаря Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології НАН України.
• Голова Координаційної ради НАН України «Злоякісні новоутворення».
• Головний редактор журналу «Экспериментальная онкология» (до 1996 р.).

Наукова діяльність

Автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 12 монографій.

Напрями досліджень:

• канцерогенез (зокрема хімічний та радіаційний),
• радіобіологічні наслідки Чорнобильської аварії,
• цитологія пухлинного росту,
• імуногематологія та онкогематологія.

Ключові наукові досягнення

• Дослідив злоякісні новоутворення у післяаварійний період (ЧАЕС).
• Показав синергічну дію малих доз іонізуючої радіації та шкідливих факторів середовища.
• Висунув гіпотезу про роль ушкодження мембран ендоплазматичного ретикулуму (ергастоплазми) в гепатоканцерогенезі.
• Один із розробників клонально-селекційної концепції пухлинного росту.
• Керував 6 докторськими та 12 кандидатськими дисертаціями.

Відзнаки

• Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1981)
• Премія імені О. О. Богомольця АН України (1979)

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертацій Пінчука В. Г.:

1. Патологическая анатомия лучевой болезни, возникающей под влиянием внешнего гамма-облучения радиоактивным кобальтом (Co60) и внутреннего бета-облучения радиоактивным стронцием (Sr89). (Эксперим.-морфол. исследование). Автореф. дисс. … канд. мед. наук (1959). Шифр зберігання: 616.073 П-326
2. Электронномикроскопическая характеристика клеток в процессе химического канцерогенеза в печени целлофанового канцерогенеза в почке. Автореф. дисс. … докт. мед. наук (1969). Шифр зберігання: 1969 П326в

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Пінчука В. Г., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Экспериментальные опухоли печени. /Моделирование, морфогенез, ультраструктура/. (1976). Шифр зберігання: Б-19922
2. Структура тимуса и дифференцировка Т-лимфоцитов. (1991). Шифр зберігання: Б-70463
3. Современные методы автоматизации цитологических исследований. (1988). Шифр зберігання: Б-60255
4. Синдром эндогенной интоксикации. (1979). Шифр зберігання: Б-31937
5. Патологическая анатомия и ультраструктура нодозной гиперплазии и рака предстательной железы. (1977). Шифр зберігання: Б-22530
6. Лимфоциты и опухолевый рост. (1982). Шифр зберігання: Б-40869
7. Иммуноцитохимия и моноклональные антитела в онкогематологии. (1990). Шифр зберігання: Б-66651 та інші.

Образцов Василь Парменович (1849 – 1920) — терапевт, видатний клініцист і вчений.

Василь Парменович народився в місті Грязовець (нині — Вологодська область, Російська Федерація) у родині священика. Закінчив духовну семінарію. Медичну освіту здобув у Медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі, яку закінчив у 1875 році.

Після завершення навчання працював земським лікарем у місті Великий Устюг Вологодської губернії. У 1877–1878 роках брав участь у російсько-турецькій війні як полковий лікар. У 1879 році проходив удосконалення за кордоном у професора Понфіка в місті Бреславль.
У 1880 році захистив докторську дисертацію на тему
«К морфологии образования крови в костном мозгу млекопитающих».

Працював молодшим ординатором, а згодом — завідувачем терапевтичного відділення Київського військового шпиталю, ординатором Мінського військового шпиталю. З 1887 року — завідувач терапевтичного відділення міської лікарні Києва.

З 1891 року — доцент, а з 1893 року — професор кафедри спеціальної патології та терапії Університету Святого Володимира. У 1904–1918 роках очолював факультетську терапевтичну клініку.

Василь Парменович Образцов був головою Київського фізико-медичного товариства та Наукового товариства лікарів Олександрівської лікарні в Києві, користувався значним авторитетом як учений і лікар-практик.

Наукова діяльність і внесок у клінічну медицину

Вчення про інфаркт міокарда

До початку ХХ століття всі прижиттєві спостереження тромбозу вінцевих артерій серця розглядалися переважно як казуїстичні випадки. Системне клінічне вивчення інфаркту міокарда розпочалося після того, як В. П. Образцов спільно з М. Д. Стражеском доповіли 19 грудня 1909 року на Першому з’їзді російських терапевтівпро низку випадків інфаркту міокарда в доповіді
«К симптоматологии и диагностике тромбоза венечных артерий сердца».

Це класичне дослідження створило цілу епоху у вченні про інфаркт міокарда. У ньому:

• докладно описано клінічну картину захворювання;
• розроблено методику його прижиттєвої діагностики;
• визначено можливі клінічні варіанти перебігу;
• проведено диференційну діагностику з окремими нападами стенокардії.

Саме ця праця заклала основи сучасної клінічної кардіології.

Інші наукові досягнення В. П. Образцов:

• розробив метод фізичного дослідження органів черевної порожнини — глибоку методичну ковзну пальпацію;
• запропонував оригінальну методику перкусії грудної клітки й черевної порожнини одним пальцем;
• у 1895 році виділив ентерити як самостійну клінічну форму;
• описав клініку різних форм апендициту;
• удосконалив діагностику багатьох захворювань шлунково-кишкового тракту:
ентероптозу, розширення шлунка, туберкульозу сліпої кишки, грижі Трейца та ін.;
• розробив вчення про механізм роздвоєння тонів серця і ритм галопу;
• писав клініку неврозів серця.

Соломка Микола Вікторович (1856 – 1903) — військовий лікар, хірург, організатор медичної справи.

Микола Вікторович Соломка здобув медичну освіту з відзнакою у Санкт-Петербурзькій Медико-хірургічній академії, яку закінчив у 1881 році. Після завершення навчання у 1881–1887 роках служив у військових госпіталях на Кавказі.

У 1887–1888 роках проходив удосконалення з хірургії в Медико-хірургічній академії. У 1889 році захистив докторську дисертацію на тему:
«Высокое камнесечение. Материалы для оценки надлобкового камнесечения в России».

У 1890–1893 роках працював старшим ординатором Київського військового госпіталю та асистентом хірургічної госпітальної клініки Університету Святого Володимира.

З 1893 до 1903 року обіймав посаду головного лікаря лікарні при Покровському жіночому монастирі в Києві.

Одночасно у 1899–1902 роках М. В. Соломка очолював Київський військовий госпіталь.

Організаційна та громадська діяльність Микола Вікторович Соломка був ініціатором важливих нововведень у медичній практиці:

• сприяв створенню самостійного отоларингологічного відділення в Київському військовому госпіталі;
• за його ініціативою в госпіталі було встановлено один із перших у Російській імперії рентгенівських апаратів;
• відкрито зуболікарський кабінет для нижчих чинів та офіцерів.

Особливі доручення та відзнаки

• був молодшим лікарем при Великій княгині Олександрі Петрівні, дружині Великого князя Миколи Миколайовича-старшого;
• у 1899 році очолював спеціальну комісію з ліквідації чуми в Астраханській губернії;
• лейб-хірург Двору Його Імператорської Величності;
• мав чин дійсного статського радника.