До ювілею української поетеси, письменниці Ліни Василівни Костенко, яка стала сумлінням нації
″Митцю не треба нагород
Його судьба нагородила.
Коли в людині є народ
Тоді вона уже людина.″
Ліна Костенко
Ліна Василівна Костенко народилася у сім’ї вчителів 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі “Дніпро”, редактором якого був Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила у 16 років.
Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературному інституті імені О. М. Горького, який успішно закінчила в 1956 році.
Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій “Проміння землі”. Друга збірка “Вітрила” вийшла в 1958 році, за нею – збірка “Мандрівки серця” 1961 року. Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. “Зоряний інтеграл” 1962 року заборонила до друку цензура. Увесь цей час поетеса писала “в шухляду” та стала однією з ключових фігур покоління українських шістдесятників.
У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму “Перевірте свої годинники”. Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант “Хто повернеться – долюбить” був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію. За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і “Берестечко”, і “Маруся Чурай”, та поезії, що згодом ввійшли до збірок “Над берегами вічної ріки” і “Неповторність”. Повернутися до читачів Костенко змогли лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів “Над берегами вічної ріки”, а 1979 – го — історичний роман у віршах “Маруся Чурай”, який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.
Після книги італійською “Інкрустації” (1994) та “Берестачка” (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.
У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.
Літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір “Записки українського самашедшого”, що викликав великий ажіотаж. В лютому 2011 року з’явилася поетична збірка “Річка Геракліта” куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. У 2012 році видавництво ″Либідь″ видало чудову збірку поезій ″Мадонна перехресть″, присвячену коханій донечці – Оксані. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж письменниця, вона живе з матір’ю у Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Онука Ліни Костенко Ярослава-Франческа Барб’єрі вивчає філософію у Римському університеті “Ля Сап’єнца”, де її мама завідує кафедрою україністики.
Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші на польську перекладали Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ. Сама ж поетеса є авторкою перекладів чеської та польської поезій.
Має відзнаки: Почесний професор Національного університету ″Києво-Могилянська академія″; Почесний доктор Львівського національного університету; Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка 1987, за роман ″Маруся Чурай″ і збірку ″Неповторність″; Лауреат Премії Антоновичів 1989, за ″Сад нетанучих скульптур″; Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000). У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча. У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву ″Ліна Костенко″.
Ліна Костенко відмовилася і від премії “Золотий письменник України”, не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Віктор Ющенко, а фраза “Політичної біжутерії не ношу” стала мало не афоризмом.
