Борис Микитович Маньківський

Дата:

11.03.2018 день

2018-03-11T00:00:00+02:00

2018-03-12T00:00:00+02:00

Один з організаторів Інституту геронтології АМН СРСР (1958).

Народився в м. Козельці на Чернігівщині в родині лікаря, закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1910). Учень М.М. Латиського. Навчався в Лейпцигу, Сорбоні, проходив стажування у клініці Салпетрієр в Парижі.

Досліджував інфекційну патологію нервової системи, проблеми нейроревматизму, нейрогеронтології та геріатрії, судинних захворювань головного мозку. Першим у світовій літературі описав клініку краніофарингіом, пароксизмальний параліч і вперше запропонував патогенетичне лікування його як явища діенцефальної патології.

Одним з перших впровадив рентгенологічний і капіляроскопічний методи в неврологію, обґрунтував застосування антибіотиків, гормонів і сульфамідів.

У період “українського відродження”, а також пізніше публікував праці українською мовою, був членом редколегії 1-го та 2-го видань Великої Медичної Енциклопедії (Москва), наукових журналів (“Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова”, “Врачебное дело”, “Современная психоневрология”).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці Б. М. Маньківського, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Избранные труды (1972).

2. Множинний дисемінований склероз (1941).

3. О нервной патологии при гипертоническойболезни (1960).

4. Патогенез невроинфекционных заболеваний и реактивность организма (1950).

Література про Б. М. Маньківського:

1. Академік Б. М. Маньківський / С. М. Віничук, Т. М. Черенько (2008).

2. Актуальные вопросы невропатологии и психиатрии : материалы конф., посвщ. памяти действительного члена АМН СССР, заслуженогодеятеля науки, проф. Б. М. Маньковского (1963).

3. Б. М. Маньківський / М. Б. Маньківський, Н. В. Пеньок (1975).

4. Проблемы клинической неврологии и психиатрии : сб. ст., посвящ. 75-летию со дня рождения и 50-лети. науч. деятельности Б. Н. Маньковского (1961).

Борис Микитович Маньківський (1883-1962) вений-невролог, академік АМН СРСР (1944), доктор медичних наук (1935), професор (1935), заслужений діяч науки УРСР (1943), завідувач кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту (1922-1961), одночасно – завідувач кафедри нервових хвороб Інституту удосконалення лікарів (1922-1941), науковий керівник Психоневрологічного інституту (1927-1948). Один з організаторів Інституту геронтології АМН СРСР (1958). Народився в м. Козельці на Чернігівщині в родині лікаря, закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1910). Учень М.М. Латиського. Навчався в Лейпцигу, Сорбоні, проходив стажування у клініці Салпетрієр в Парижі. Досліджував інфекційну патологію нервової системи, проблеми нейроревматизму, нейрогеронтології та геріатрії, судинних захворювань головного мозку. Першим у світовій літературі описав клініку краніофарингіом, пароксизмальний параліч і вперше запропонував патогенетичне лікування його як явища діенцефальної патології. Одним з перших впровадив рентгенологічний і капіляроскопічний методи в неврологію, обґрунтував застосування антибіотиків, гормонів і сульфамідів. У період "українського відродження", а також пізніше публікував праці українською мовою, був членом редколегії 1-го та 2-го видань Великої Медичної Енциклопедії (Москва), наукових журналів ("Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова", "Врачебное дело", "Современная психоневрология").