Ледощук Борис Олександрович (1946) – український лікар-гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор. Його наукова та практична діяльність пов’язана з вивченням медичних наслідків Чорнобильської катастрофи, розвитком радіаційної епідеміології, створенням інформаційних систем для моніторингу здоров’я населення та вдосконаленням організації охорони здоров’я.
Важливе місце в його професійній діяльності посідають дослідження впливу іонізуючого випромінювання на організм людини та розроблення систем спостереження за станом здоров’я людей, які зазнали радіаційного впливу.
Освіта та професійний шлях
У 1970 році Борис Олександрович закінчив Благовєщенський медичний інститут у Російській Федерації, де надалі працював до 1975 року. Після цього продовжив професійну діяльність в Інституті клінічної та експериментальної медицини Сибірського відділення Академії медичних наук СРСР у Новосибірську.
Повернувшись до України, працював у системі охорони здоров’я. У 1978–1986 роках обіймав лікарські посади, а в 1986–1988 роках був заступником начальника Головного управління лікувально-профілактичної допомоги дорослим Міністерства охорони здоров’я УРСР.
У 1988 році очолив лабораторію епідеміологічних ефектів професійного опромінення в установі, що згодом увійшла до структури Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України в Києві. З 2000 року керував лабораторією сполучених і комбінованих ефектів радіації, а з 2010 року — лабораторією медико-інформаційних технологій цього центру.
У 1994 році здобув науковий ступінь доктора медичних наук, а в 2004 році отримав вчене звання професора.
Участь у подоланні медичних наслідків Чорнобильської катастрофи
Одним із головних напрямів діяльності Бориса Ледощука стало вивчення довгострокових медичних наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Він брав участь у ліквідації наслідків катастрофи та розробленні системи медичного спостереження за постраждалими. Особливе значення мала його робота над створенням Державного розподіленого реєстру осіб, які зазнали радіаційного впливу внаслідок аварії на ЧАЕС.
Такий реєстр був важливим інструментом систематизації медичних даних, спостереження за станом здоров’я постраждалих і проведення подальших епідеміологічних досліджень.
Наукові інтереси Бориса Олександровича охоплювали також оцінювання ризику розвитку лейкемії серед учасників аварійних робіт на ЧАЕС у різні періоди після катастрофи. Дослідження були спрямовані на виявлення закономірностей між радіаційним опроміненням і віддаленими наслідками для здоров’я.
Наукові дослідження та основні напрями роботи
Наукова діяльність Бориса Ледощука поєднує радіаційну гігієну, епідеміологію, соціальну медицину та медичну інформатику.
Основними напрямами його досліджень є:
- Радіаційна епідеміологія. Вивчення віддалених наслідків впливу іонізуючого випромінювання на здоров’я людини.
- Епідеміологічний моніторинг. Розроблення систем спостереження за станом здоров’я людей, які зазнали радіаційного впливу.
- Професійне здоров’я. Дослідження стану здоров’я працівників атомної енергетики та промисловості.
- Медичні інформаційні системи. Створення підходів до накопичення, систематизації й аналізу медичної інформації.
- Соціальна медицина та організація охорони здоров’я. Удосконалення управління медичною допомогою та використання епідеміологічних даних для планування профілактичних заходів.
Окрему увагу вчений приділяв поєднаній дії радіації та інших несприятливих чинників, а також можливостям використання інформаційних технологій для оцінювання ризиків і планування медичного спостереження.
Діяльність у сфері управління охороною здоров’я
Борис Олександрович мав значний досвід організаційної роботи. У 1995–2000 роках він очолював медико-санітарне управління департаменту атомної енергетики Міністерства енергетики України. На цій посаді займався питаннями медичного забезпечення працівників атомної енергетики та промисловості.
У 2002–2004 роках працював професором кафедри радіології Київської медичної академії післядипломної освіти.
У 2003–2010 роках очолював кафедру соціальної гігієни й організації охорони здоров’я з підвищенням кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
За час його керівництва кафедрою було посилено наукову та навчальну роботу, розширено склад викладачів і підготовлено нові наукові дослідження. За даними університету, у цей період було захищено дві докторські та три кандидатські дисертації, опубліковано близько 100 наукових статей і чотири монографії, зокрема з доказової медицини та клінічної епідеміології.
Основні наукові праці
Науковий доробок Бориса Олександровича Ледощука охоплює радіаційну епідеміологію, медичну інформатику, доказову медицину й організацію охорони здоров’я.
Серед його відомих праць:
«Государственный Распределенный регистр лиц, подвергшихся радиационному воздействию в результате аварии на Чернобыльской АЭС» (1991) — праця, присвячена створенню системи обліку та медичного спостереження за постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи.
«Доказова медицина» (2009) — навчальне видання, присвячене принципам використання наукових доказів у медичній практиці.
«Клінічна епідеміологія — наукова основа доказової медицини» (2010) — праця про значення епідеміологічних методів для оцінювання ефективності медичних втручань і прийняття клінічних рішень.
«Чернобыльские события: долгий путь к истине» (2012) — публікація, присвячена осмисленню подій Чорнобильської катастрофи та їхніх наслідків.
«Концепція створення та розвитку інформаційної системи в Національному науковому центрі радіаційної медицини НАМН України на період з 2012 до 2020 року» (2013) — робота з питань розвитку медичних інформаційних технологій.
Борис Олександрович також є співавтором розділу в книзі «Чернобыльская катастрофа» (1995), присвяченій медичним та іншим наслідкам аварії на Чорнобильській АЕС.
Внесок у розвиток української медицини
Наукова й організаційна діяльність Бориса Олександровича Ледощука поєднує дослідження впливу радіації на здоров’я людини з практичними завданнями охорони здоров’я.
Його робота над створенням реєстру постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, розвитком епідеміологічного моніторингу та впровадженням медичних інформаційних систем стала важливою частиною формування наукових підходів до довгострокового спостереження за здоров’ям населення.
Досвід ученого в радіаційній епідеміології, соціальній медицині та організації охорони здоров’я відображає значення міждисциплінарних досліджень для профілактики захворювань і вдосконалення системи медичної допомоги.
