Дмитро Володимирович М’ясоєдов (1931–2020) — український онколог, доктор медичних наук (1985), професор (1988), заслужений діяч науки і техніки України (2006), відомий учений і педагог у галузі клінічної онкології.
Народився у 1931 році. У 1955 році закінчив Кишинівський медичний інститут. Після завершення навчання працював лікарем, набуваючи практичного досвіду в медичній сфері.
Із 1961 року його професійна діяльність була пов’язана з Київською медичною академією післядипломної освіти. Упродовж 1974–1991 років обіймав посаду проректора з навчально-методичної роботи, зробивши значний внесок у вдосконалення системи післядипломної підготовки медичних кадрів. Водночас у 1984–2008 роках очолював кафедру онкології, а з 2008 року працював професором цієї кафедри.
Основним напрямом наукових досліджень Дмитра М’ясоєдова було вдосконалення методів хірургічного та комбінованого лікування злоякісних новоутворень шлунково-кишкового тракту. Значну увагу вчений приділяв впровадженню кріохірургічних технологій у практику онкології, що сприяло підвищенню ефективності лікування онкологічних хворих.
Наукова діяльність ученого охоплювала також питання діагностики злоякісних пухлин, лікування раку товстої кишки, раку молочної залози та шлунка, а також удосконалення комплексної терапії онкологічних захворювань.
Серед найважливіших наукових праць Дмитра Володимировича М’ясоєдова:
«Иммуногистохимические методы в диагностике злокачественных опухолей» (1991);
«Сучасна діагностика та лікування хворих на рак ободової кишки» (2004);
«Справочник по онкологии» (2008);
«О показаниях к выполнению подкожной мастэктомии с одномоментным эндопротезированием у больных раком молочной железы» (2011);
«Застосування інгібіторів системи гемостазу з метою підвищення безпосередніх та віддалених результатів радикального лікування хворих на рак шлунка та ободової кишки» (2015).
Багаторічна наукова, педагогічна та організаційна діяльність Дмитра Володимировича М’ясоєдова сприяла розвитку вітчизняної онкології та медичної освіти. Його наукові дослідження, практичні розробки та навчальні праці стали вагомим внеском у вдосконалення діагностики й лікування онкологічних захворювань та підготовку висококваліфікованих медичних фахівців.