Волосовець Олександр Петрович (1961) – педіатр, доктор медичних наук (1998), професор (2000), член-кореспондент НАМН України (2010), заслужений діяч науки і техніки України (2009).
Освіта та початок професійного шляху
Олександр Петрович Волосовець народився 26 вересня 1961 року у Львові. У 1962 році разом із родиною переїхав до Києва.
- У 1978 році із золотою медаллю закінчив середню школу № 48 у Києві. У 1984 році з відзнакою закінчив педіатричний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця за спеціальністю «Педіатрія».
- У 1984–1986 роках навчався у клінічній ординатурі на кафедрі дитячих хвороб № 2 Київського медичного інституту.
- Після завершення клінічної ординатури продовжив роботу в Київському медичному інституті, з яким пов’язана значна частина його професійної та науково-педагогічної діяльності.
Участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС
Важливою сторінкою професійного шляху Олександра Петровича стала робота після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
У 1986 році він брав участь у лікуванні та евакуації дитячого населення із зони відчуження, а також у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Цей досвід у подальшому знайшов відображення в його науковій діяльності, зокрема у дослідженнях впливу несприятливих факторів довкілля на здоров’я дітей.
Наукова та педагогічна діяльність
Професійну діяльність Олександр Петрович поєднував із науковою та педагогічною роботою.
- У 1990 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1998 році — докторську дисертацію на тему «Стан серцево-судинної системи у дітей із зон екологічного неблагополуччя».
- У 1998 році йому присвоєно науковий ступінь доктора медичних наук, а в 2000 році — вчене звання професора.
- З 1997 року Олександр Петрович очолює кафедру педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
- У 1996–1997 роках проходив стажування у Вищій медичній школі Університету Пенсильванії та Дитячій лікарні Філадельфії (США), де вдосконалював знання у сфері дитячої кардіології та ультразвукової діагностики.
Наукові напрями
Наукова діяльність Олександра Петровича Волосовця охоплює низку напрямів педіатрії, зокрема:
- дитячу кардіоревматологію;
- дитячу алергологію;
- екологічну педіатрію;
- ультразвукову діагностику;
- неонатологію;
- організацію та розвиток медичної освіти.
Значну увагу у своїх дослідженнях учений приділяв стану серцево-судинної системи у дітей, які зазнають впливу несприятливих факторів довкілля.
Діяльність у системі охорони здоров’я та медичної освіти
Олександр Петрович Волосовець брав участь у формуванні державної політики у сфері медичної освіти та науки.
Він працював заступником директора Департаменту кадрової політики, освіти та науки МОЗ України, а також начальником відділу освіти та науки цього департаменту.
Упродовж професійної діяльності поєднував викладацьку, наукову, лікувальну та організаційну роботу.
Академічне визнання
У 2009 році Олександру Петровичу Волосовцю присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
13 вересня 2010 року його обрано членом-кореспондентом Національної академії медичних наук України за спеціальністю «Педіатрія».
У 2021 році нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
Наукові праці
Олександр Петрович Волосовець є автором і співавтором наукових праць, монографій, підручників та навчальних посібників з педіатрії.
Серед його наукових праць:
- «Неотложные состояния в педиатрии» — 1994;
- «Кардіоміопатії у дітей» — 1996;
- «Синдром дизадаптації серцево-судинної системи у дітей, які зазнають негативного впливу екотоксичних факторів довкілля» — 1998;
- «Інфекційний ендокардит» — 1999;
- «Неонатологія» — 2000;
- «Антибиотики в поликлиническом и начальном стационарном этапе лечения бактериальных поражений дыхательной системы у детей» — 2002.
Професійна спадщина
Професійна діяльність Олександра Петровича Волосовця пов’язана з розвитком української педіатрії, дитячої кардіоревматології, екологічної педіатрії та медичної освіти.
Поєднання клінічної роботи, наукових досліджень, викладання та організаційної діяльності стало основою його багаторічного внеску у розвиток педіатричної науки та підготовку медичних кадрів.Закінчив Київський медичний інститут (1984), де відтоді й працює (нині Національний медичний університет): від 1997 – завідувач кафедри педіатрії № 2 з курсами медичної генетики та неонатології. Головний дитячий кардіоревматолог МОЗ України (від 1998). Заступник директора Департаменту кадрової політики освіти та науки МОЗ України, начальник відділу освіти та науки цього Департаменту (від 2005).
Досліджує проблеми дитячої кардіоревматології, екологічної педіатрії, ультразвукової діагностики.
Наукові праці: “Неотложные состояния в педиатрии” (1994); “Кардіоміопатії у дітей” (1996); “Синдром дизадаптації серцево-судинної системи у дітей, які зазнають негативного впливу екотоксичних факторів довкілля” (1998); “Інфекційний ендокардит” (1999); “Неонатологія” (2000); “Антибиотики в поликлиническом и начальном стационарном этапе лечения бактериальных поражений дыхательной системы у детей” (2002).