Ліндеман Володимир Карлович (1868-1933) імунолог, бактеріолог, патолог, доктор медицини (1896), професор (1901), завідувач кафедри загальної патології медичного факультету Університету Св. Володимира (1901-18), Київського медичного інституту (1920-22), одночасно (1910-22) – директор, організатор та завідувач експериментально-медичної лабораторії Санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб НАМНУ). В останні роки життя – професор Ягеллонського університету в Кракові. Досліджував токсикологію бойових отруйних речовин, започаткував розробки з проблем газового захисту та надання допомоги ураженим газами.
Володимир Карлович закінчив Московський університет (1893), де був залишений для підготовки до професорського звання, від 1897 працював приват-доцентом кафедри загальної патології. У 1898-1900 перебував у науковому відрядженні за кордоном, працював у Страсбурзі, Мюнхені, Неаполі, Парижі. Від 1901 – у Київському медичному інституті: екстраординарний, від 1905 – ординарний професор, 1901-1922 – завідувач кафедри загальної патології. Водночас у 1910-1822 – директор, організатор і завідувач експериментально-медичного відділу Санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб НАМНУ), співорганізатор та викладач Жіночих медичних курсів (обидва – Київ), також читав лекції з ембріології, гістології та зоології в Київському університеті. Під час 1-ї світової війни очолював Російську комісію по боротьбі з газами; у 1916 – державний радник. У 1922 емігрував до Польщі. У 1922-1930 – завідувач відділу, науковий консультант Протигазового інституту у Варшаві; одночасно від 1924 – у Варшавському університеті: професор, завідувач кафедри (до 1933); у 1933 – професор кафедри загальної патології Яґеллонського університету в Кракові.
Вивчав патологію кровообігу, патофізіологію сечовидільної системи, роль спадковості в розвитку патології, токсикологію бойових отруйних речовин. Разом з О. Фохтом встановив роль нервово-рефлекторних чинників у порушенні кровообігу та діяльності серця при емболії легеневої артерії, відкрив і описав т. зв. пульмокоронарний рефлекс. Отримав нефроцитотоксичну сироватку, за допомогою якої вперше у світі експериментально відтворив цитотоксичний нефрит.
Наукові праці: “О рвоте беременных: экспериментальное исследование” (1895); “Цитолизины как причина токсических нефритов” (1901); “О нарушении деятельности сердца при эмболии легочной артерии” (1903); “Наследственность и изменчивость как причина болезней” (1907); “Механизм мочеотделения” (1908); “Учебник общей патологии” (1910-1911).
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ліндеман В.К., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Главнейшей лечения в общей патологи ХІХ века (1901)
- Краткий курс медицинской зоологии (1912)
- Механизм мочеотделения (1908)
- Ученик общей патологии. T.1 (1910-1911)
- Членистоногие как распространители заразннх болезней (1911)
- Этиология малярии (1903)