Рудиковський Євстахій Петрович (Остап Київський) (1784-1851) військовий лікар, хірург, письменник. Один з перших лікарів, які працювали у цивільних лікарнях Києва.
Польсько-український рід Рудиковських переселився з Хорватії в Україну в середині XVIII ст. Остап (Євстафій) Петрович Рудиковський народився у селі Вільшанка на Київщині, де його батько дворянин більше 20 років був священиком у маєтку графа К. Браницького.
Синам (Остапу та молодшому Андрію) отець Петро розповідав про свої молоді літа, проведені в Києво-Печерській лаврі, де він служив келійником митрополита Павла Конюскевича. Ці спогади про Київ, людей, печерські легенди породили у хлопців мрію про місто з золотими куполами, і вони обоє майже все життя провели в Києві, уславили його, спочили тут. Остап учився у Київській бурсі (казеним коштом). У двадцять років Остап закінчив Києво-Могилянську академію, у 1806 р. поступив до Медико-Хірургічної академії Петербурга. Потім Рудиковський був лікарем Томського піхотного полку, який супроводжував у походах 1812-1815 рр.
У 1818 р. перейшов на службу в Київ, у військовий госпіталь. Генерал М. Раєвський був тоді Київським генерал-губернатором. Не тільки талант ескулапа був високо оцінений на війні, багатьом офіцерам припали до душі романси Остапа Петровича. Їх співали, записували в альбоми. Якщо на війні поет віршував російською мовою, то вдома – українською, підписуючись псевдонімом Остап Киянин. Популярними серед сучасників О. Рудиковського були романтичні балади, козацькі поезії «Помин», «Козаки в щасті», байка «Вибір женихів», «Мужича казка». Хітом була «Пісня»:
А що ж дівонькам робить?
Знай – прядуть да шиють!..
Хтілося би то й їм любить,
Та в дівках сивіють.
Шанувальник поезії І. Котляревського й Т. Шевченка Остап Петрович у своєму київському будинку влаштував літературний салон. Відвідувала салон і професура університету Св. Володимира. Особливо товариські взаємини склалися в нього з ректором університету М. Максимовичем, якому Остап Петрович присвятив низку віршів. Один із них висловлював погляд поета на захоплення збиранням фольклору (ця настанова О. Рудиковського не втратила своєї сили й зараз) – не «обожнювати» старовину, а приглядатися до сучасності:
Що ж за утіха, що за радість
Та вся святая старовина?
Збирать її, – якась то заздрість!
Нам більш потрібна новина.
Під час відвідин щирого приятеля Михайла Максимовича Рудиковський познайомився з Тарасом Шевченком.
Остап Рудиковський був одружений із Катериною Башловською, мав дочку та сина. Остап Петрович був ідеалістом, практиком була його дружина. Він любив свою професію, збирав рідкісні книжки, мав багатющу бібліотеку, до останніх днів вивчав мови. Прожив Остап Рудиковський 66 років, помер у Києві.