″Борючись із хворобами і нещастями, ми вдосконалюємо життя — це і є головна мета лікарської діяльності″
Ф.Г. Яновський
12 червня 2020 року медична та наукова громадськість України відзначатиме 160-річчя від дня народження Феофіла Гавриловича Яновського — видатного українського терапевта, науковця, громадського діяча, основоположника вітчизняної фтизіатрії, одного із засновників знаменитої Київської терапевтичної школи, першого в історії української медицини академіка-клініциста, дійсного члена Всеукраїнської академії наук (від 1927 року).
Наукова та клінічна діяльність академіка Ф. Г. Яновського була різноплановою. Протягом 23 років він очолював різні терапевтичні кафедри Київського університету, зокрема, кафедру факультетської терапії з 1921 до 1928 року. Серед 62 наукових праць, що належать перу Феофіла Гавриловича, простежується цикл досліджень, присвячених розробці питань бактеріології, пульмонології, мікробіології, патологічної анатомії, нефрології, клінічної інфектології, клінічної фармакології, санаторно-курортної справи.
В Олександрівській лікарні розпочалося формування Київської терапевтичної школи, де її засновники В. П. Образцов, М. Д. Стражеско, Ф. Г. Яновський, завідували терапевтичними відділеннями. Згодом вона розділилася на школи В. П. Образцова та Ф. Г. Яновського. Предметом наукових досліджень у школі Ф. Г. Яновського та його учнів були переважно інфекційні хвороби, пульмонологія, фтизіатрія та нефрологія. Феофіл Гаврилович один із перших в Україні розпочав популяризацію методів індивідуальної профілактики туберкульозу, приділяв велику увагу підвищенню санітарної культури населення як основного чинника у боротьбі з туберкульозом. Сучасні фтизіатри й дотепер широко користуються діагностичною ознакою, описаною Ф. Г. Яновським, при розпізнаванні ранніх форм туберкульозу.
Ф. Г. Яновський, першим із клініцистів був удостоєний звання академiка Всеукраїнської академiї наук. Ф. Г. Яновський був редактором 1-го видання Великої Медичної Енциклопедії, членом редколегії журналу ″Лікарська справа″, довго працював як співредактор журналів: ″Врачебное дело″, ″Український медичний архів″, ″Вопросы онкологии″, рецензував нову медичну літературу на прохання редакції журналу ″Русский врач″.
Феофіл Гаврилович, будучи європейськи освіченою людиною, володів кількома мовами, працював у багатьох клініках та лабораторіях за кордоном, тому не дивно, що в колі його знайомих була творча інтелігенція України. Постійними пацієнтами Феофіла Яновського впродовж багатьох років були чимало відомих артистів, викладачів, письменників, таких як Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Микола Лисенко, Володимир Короленко, Леся Українка, Марія Заньковецька.
Для знаменитого лікаря, який суворо дотримувався клятви Гіпократа, не було поділу людей за жодною ознакою. Бідним він разом з рецептом давав свої гроші на придбання ліків.
За видатні заслуги, безкорисне служіння науці, гуманізм, лекторську майстерність, активну громадську діяльність, Феофілу Гавриловичу Яновському було надано почесне й рідкісне на той час звання Заслуженого професора.
Невмируща слава про людяного, співчутливого, високопрофесійного лікаря і всесвітньовідомого вченого Феофіла Гавриловича Яновського назавжди залишиться в серцях наших співвітчизників та світової медичної громадськості.