День захисника – це нове українське свято, яке відзначається 14 жовтня.
На 14 жовтня припадає одразу три величних свята, котрі мають тісний зв′язок ‒ День захисника України, свято Покрови Пресвятої Богородиці та День Козацтва. Свято День захисника України було встановлено указом Президента України Петра Порошенка і незабаром ратифіковано парламентом. Це свято заснували на тлі загальної декомунізаціі і збройного конфлікту з Росією в Україні.
За традицією у день святої Покрови вшановуються українські солдати. Вважається, що в цей день військо давніх русинів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ’я – Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячій молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з’явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою, зробивши їх невидимими для ворогів. За легендою, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами. Свято Покрови Пресвятої Богородиці було одним з найголовніших свят козаків, за що воно отримало другу назву – Козацька Покрова. У літописі українських земель є славний період козаччини, який тривав майже триста років. Козацтво стало організованою військовою силою, яка боронила наші землі від варварських нападів турків і татар. Наш народ завжди пам’ятатиме цю героїчну сторінку української історії, а хлопці завжди наслідуватимуть козаків.
Крім того, за офіційною версією саме на Покрову 14 жовтня 1942 року було створено Українську повстанську армію. У цей день воїни УПА святкували також і День Зброї. УПА – єдина військова сила у Другій світовій війні, яка визначала стратегічною метою своєї боротьби – створення незалежної Української держави.
День захисника – це день, присвячений пошані до минулих і нинішніх військових героїв України, які боролися за її свободу.
Це день Величання та вшанування мужності і героїзму захисників незалежності, суверенітету, територіальної цілісності України.
Болить мені …Ти знаєш як болить
Болить біда, що зараз в Україні.
Ця рана душу втомлену ятрить,
І сліз не можу втримати я нині…
Війна… Неоголошена ніким,
Вбиває і калічить українців.
І це наш брат. Та і чи був він ним
Щоб убивати нас прислав чужинців.
Цей маразматик воювати звик.
Бо ж не своїх дітей кидає в пекло.
За хворий мозок, за імперський бздик,
Життя вже не одне навіки смеркло.
Болить мені…Ти знаєш як болить.
Ця рана не дає мені спокою.
І ця неоголошена війна,
Розв’язана «братерською» рукою…
Ліна Костенко
