Свою Україну любіть

«Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть»

Символічно, що на початку весни, у час пробудження і відродження природи, 9 березня народився і 10 березня пішов у вічність Тарас Шевченко (1814–1861).

Геніальний поет, художник, мислитель-гуманіст, творча спадщина якого увійшла до скарбниці найцінніших надбань світової культури і в серця кожного українця, пробудила формування національної свідомості нашого народу, волю до свободи, самоусвідомлення і самоствердження. Ідея проста і водночас геніальна – в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.

Сьогодні, на 379 день війни, відзначаємо 209 річницю від дня народження Кобзаря. Кожен з нас має прикласти всі зусилля і здібності, щоб мрія Тараса здійснилася: Україна без «супостата», мирна, могутня, єдина.

Тож, гортаємо сторінки Кобзаря, перечитуємо вірші і поеми, надихаємось його Словом, споглядаємо художні твори та пам’ятаємо Заповіт.

Пропонуємо тези із літературно-художніх видань про Т. Шевченка:

  • Правда «Кобзаря», як правда Святого Письма ніколи не постаріє, не згасне.
  • Шевченко відкрив світові Україну, розкрив її душу, героїчні і трагічні сторінки її історії, просвітив неминучу свободу і «добру славу», Славу України в історичній перспективі.
  • Слово Шевченка, пройняте беззавітною любов’ю до свого народу, нині є життєдайним джерелом, потужним стимулом національного і духовного відродження незалежної України.
  • Поетове Слово спрямоване в майбутнє, отже, його місія націєтворення через розгортання духовної історії України.
  • Шевченко – це код нації, а в його Слові – невпокореному, живому і невмирущому – закодовані генетичні основи української духовності.
  • Шевченко усвідомлює і свою самотність, і свою пророчу місію воскресіння Слова, і месіанську – призначення Поета як виразника волі Господа. Слово має набути особливої духовної сили, інакше воно не розтулить рабські вуста, не зігріє охололі душі, не запалить святим вогнем творчості, не стане духовним пастирем рідного народу.

Публікації на цю тему

«Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть»
Символічно, що на початку весни, у час пробудження і відродження природи, 9 березня народився і 10 березня пішов у вічність Тарас Шевченко (1814–1861). Геніальний поет, художник, мислитель-гуманіст, творча спадщина якого увійшла до скарбниці найцінніших надбань світової культури і в серця кожного українця, пробудила формування національної свідомості нашого народу, волю до свободи, самоусвідомлення і самоствердження. Ідея проста і водночас геніальна – в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля. Сьогодні, на 379 день війни, відзначаємо 209 річницю від дня народження Кобзаря. Кожен з нас має прикласти всі зусилля і здібності, щоб мрія Тараса здійснилася: Україна без «супостата», мирна, могутня, єдина. Тож, гортаємо сторінки Кобзаря, перечитуємо вірші і поеми, надихаємось його Словом, споглядаємо художні твори та пам’ятаємо Заповіт. Пропонуємо тези із літературно-художніх видань про Т. Шевченка:
  • Правда «Кобзаря», як правда Святого Письма ніколи не постаріє, не згасне.
  • Шевченко відкрив світові Україну, розкрив її душу, героїчні і трагічні сторінки її історії, просвітив неминучу свободу і «добру славу», Славу України в історичній перспективі.
  • Слово Шевченка, пройняте беззавітною любов’ю до свого народу, нині є життєдайним джерелом, потужним стимулом національного і духовного відродження незалежної України.
  • Поетове Слово спрямоване в майбутнє, отже, його місія націєтворення через розгортання духовної історії України.
  • Шевченко – це код нації, а в його Слові – невпокореному, живому і невмирущому – закодовані генетичні основи української духовності.
  • Шевченко усвідомлює і свою самотність, і свою пророчу місію воскресіння Слова, і месіанську – призначення Поета як виразника волі Господа. Слово має набути особливої духовної сили, інакше воно не розтулить рабські вуста, не зігріє охололі душі, не запалить святим вогнем творчості, не стане духовним пастирем рідного народу.