Календар медицини

Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням був встановлений у 1987 р. Всесвітньою організацією охорони здоров’я, відзначається 31 травня кожного року. У цей день по всьому світу проходять антитютюнові акції.

У березні 2006 р. Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ з боротьби проти тютюну. Конвенція зобов’язує учасників вживати конкретних заходів, спрямованих на подолання тютюнової пандемії.

Причиною появи боротьби з тютюнопалінням є передчасна смертність і хвороби в усьому світі, яким людство здатне запобігти. На сьогоднішній день, за даними звіту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), від вживання тютюну щороку помирають понад 5 мільйонів людей; очікується, що до 2030 р. ця цифра зросте до 8 мільйонів смертей щорічно. В Європейському регіоні тютюн винен у смерті близько 1,6 мільйонів людей на рік.

Основними причинами смертей, пов’язаних із тютюнопалінням, є серцево-судинні захворювання (47 %); захворювання органів дихання (19 %); рак легень (16 %); інші види раку (9 %); інші причини (9 %). Близько 70 % пов’язаних із тютюном смертей сталися з людьми віком від 35 до 69 років, а це означає, що кожен померлий у цій віковій групі втратив у середньому 19 років життя.

В Україні палять близько 11,5 млн жителів, з них 9,1 млн чоловіків і 2,5 млн жінок. У відсотковому відношенні – 60 % і 11,2 % відповідно. Приблизно третина населення у віці від 18 до 25 років є постійними курцями. Більш, ніж половина всіх курців свою першу сигарету викурили у віці до 12 років.

Куріння перетворилося на соціальну проблему, якою змушені займатися міжнародні організації. Багато країн світу відмовляються від тютюнопаління, створюють спеціальні закони щодо обмеження паління або вживання тютюну в спеціально відведених місцях.

20 років від дня заснування ДУ “Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України”

120 років від дня народження кардіолога, академіка АМН СРСР, доктора медичних наук Володимира Харитоновича Василенка (1897-1987)

Терапевт, академік АМН СРСР (1957), доктор медичних наук (1941), професор (1935), Герой Соціалістичної Праці (1967), завідувач кафедр терапії № 1 Київського інституту удосконалення лікарів (1935-1941), факультетської терапії Львівського медичного інституту (1945-1948), пропедевтики внутрішніх хвороб I-го Московського медичного інституту ім. І.М. Сєченова (1948-1957).

Народився в Києві, у 1917 р. закінчив гімназію та вступив до Київського медичного інституту, який закінчив у 1922 р. Протягом 12 років працював і формувався як клініцист, під керівництвом Феофіла Яновського і Миколи Стражеско. Разом з академіком М.Д. Стражеском запропонував класифікацію недостатності кровообігу, прийняту 12 Всесоюзним з’їздом терапевтів (1935). Розвинув вчення про міокардіодистрофії та вади серця.

Головний терапевт IV-го управління Міністерства охорони здоров’я СРСР (1948-1957). У листопаді 1952 р. – головний терапевт Кремлівської лікарні – Василенко був заарештований у зв’язку зі “Справою лікарів”. Він був одним з небагатьох, хто не підписав інкримінованих йому звинувачень. Після смерті Йосипа Сталіна Василенко повернувся на роботу до клініки. З 1952 р. – редактор журналу “Клінічна медицина”.

У 1961 р. він створив лабораторію гастроентерології, на базі якої в 1967 р. виник Всесоюзний науково-дослідний інститут гастроентерології, об’єднаний з кафедрою та клінікою пропедевтики внутрішніх хвороб. У 1967-1974 рр. був директором створеного ним Всесоюзного НДІ гастроентерології Міністерства охорони здоров’я СРСР.

Наукові праці: “Внутренние болезни” (1954); “Приобретенные пороки сердца” (1972); “Пропедевтика внутренних заболеваний” (1974; 1982); “Болезни желудка и 12-перстной кишки” (1981); “Пороки сердца” (1983); “Введение в клинику внутренних болезней” (1985); “Язвенная болезнь: Современные представления о патогенезе, диагностике, лечении” (1987); “Миокардиодистрофия” (1989); “Пропедевтика внутренних болезней” (1987; 1990).

70 років від дня народження вченого в галузі неврології та медичної реабілітації, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора, Героя України Володимира Ілліча Козявкіна (1947)

Відомий науковець і дослідник, фахівець у галузі неврології та медичної реабілітації, член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2011), доктор медичних наук (1996), професор (2001), Герой України (2001), Заслужений діяч науки і техніки України (1994), лауреат Державних премій України (1999, 2005), професор кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії та курортології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (з 1999 р.). Генеральний директор Міжнародної клініки відновного лікування (м. Трускавець), директор Інституту проблем медичної реабілітації (м. Трускавець), директор Львівського реабілітаційного центру “Еліта” (м. Львів).

Автор принципово нової технології лікування пацієнтів з органічними ураженнями нервової системи та хворих на дитячий церебральний параліч – системи інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації, відомої у світі як “Метод Козявкіна”. Ця система реабілітації офіційно визнана в Україні та, завдяки своїй ефективності, здобула широкий міжнародний авторитет. Сформував Трускавецьку школу реабілітації, що відома не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу. Під його керівництвом було реалізовано новітній підхід до тренування рухів людини та формування правильного рухового стереотипу із застосуванням костюму корекції рухів “Спіраль”, розроблено та впроваджено в практику електронну медичну карту, в якій зберігається та доступна для оперативного аналізу вся інформація про стан пацієнта, а також розроблено програму моніторингу змін, що відображає динаміку змін стану пацієнтів під час курсу лікування в Міжнародній клініці відновного лікування.

Наукові праці: “Мануальна терапія в реабілітації хворих дитячим церебральним паралічем” (1992); “ Структурно-функціональні порушення церебральних та спінальних структур при дитячому церебральному паралічі та система реабілітаціїцих хворих” (1996).

105 років від дня народження лікаря-дерматолога Наума Марковича Левковського (1912-?)

Дерматовенеролог, доктор медичних наук (1976), проректор з організаційних питань Київського медичного інституту (1943-1945).

У травні 2005 р., в ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, міністри охорони здоров’я світу одностайно прийняли заяву про прихильність і підтримку добровільного донорства крові. У резолюції WHA58.13 вони постановили щорічно проводити Всесвітній день донора крові 14 червня. Цього дня у 1868 р. народився австрійський лікар К. Ландштейнер, який відкрив групи крові людини.

Цього року Всесвітній день донора крові знову проводиться у всьому світі та буде координуватися Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організацій донорів крові.

Регулярне донорство омолоджує організм та покращує роботу імунної системи, печінки, підшлункової залози й інших органів травлення. А головне, замислюючись над важливістю донорства, варто пам’ятати – один донор рятує життя трьом людям. Щомиті в усьому світі в людей будь-якого віку та походження виникає потреба в переливанні крові за життєвими показаннями.

Законом передбачено присвоєння донору статусу “Почесного донора України”, якщо він безоплатно здасть кров у кількості 40 разових максимальних доз. Такі особи отримують посвідчення, їм вручається відповідний нагрудний знак.

Посвідчення “Почесний донор України” мають майже 100 тис. донорів, звання “Заслужений донор України” – 60 осіб. А Володимиру Костянтиновичу Ніколаєву, який здав кров та плазму крові більше 500 разів, присвоєно звання “Герой України”.