Календар медицини

70 років від дня народження вченого в галузі неврології та медичної реабілітації, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора, Героя України Володимира Ілліча Козявкіна (1947)

Відомий науковець і дослідник, фахівець у галузі неврології та медичної реабілітації, член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2011), доктор медичних наук (1996), професор (2001), Герой України (2001), Заслужений діяч науки і техніки України (1994), лауреат Державних премій України (1999, 2005), професор кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії та курортології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (з 1999 р.). Генеральний директор Міжнародної клініки відновного лікування (м. Трускавець), директор Інституту проблем медичної реабілітації (м. Трускавець), директор Львівського реабілітаційного центру “Еліта” (м. Львів).

Автор принципово нової технології лікування пацієнтів з органічними ураженнями нервової системи та хворих на дитячий церебральний параліч – системи інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації, відомої у світі як “Метод Козявкіна”. Ця система реабілітації офіційно визнана в Україні та, завдяки своїй ефективності, здобула широкий міжнародний авторитет. Сформував Трускавецьку школу реабілітації, що відома не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу. Під його керівництвом було реалізовано новітній підхід до тренування рухів людини та формування правильного рухового стереотипу із застосуванням костюму корекції рухів “Спіраль”, розроблено та впроваджено в практику електронну медичну карту, в якій зберігається та доступна для оперативного аналізу вся інформація про стан пацієнта, а також розроблено програму моніторингу змін, що відображає динаміку змін стану пацієнтів під час курсу лікування в Міжнародній клініці відновного лікування.

Наукові праці: “Мануальна терапія в реабілітації хворих дитячим церебральним паралічем” (1992); “ Структурно-функціональні порушення церебральних та спінальних структур при дитячому церебральному паралічі та система реабілітаціїцих хворих” (1996).

105 років від дня народження лікаря-дерматолога Наума Марковича Левковського (1912-?)

Дерматовенеролог, доктор медичних наук (1976), проректор з організаційних питань Київського медичного інституту (1943-1945).

У травні 2005 р., в ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, міністри охорони здоров’я світу одностайно прийняли заяву про прихильність і підтримку добровільного донорства крові. У резолюції WHA58.13 вони постановили щорічно проводити Всесвітній день донора крові 14 червня. Цього дня у 1868 р. народився австрійський лікар К. Ландштейнер, який відкрив групи крові людини.

Цього року Всесвітній день донора крові знову проводиться у всьому світі та буде координуватися Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організацій донорів крові.

Регулярне донорство омолоджує організм та покращує роботу імунної системи, печінки, підшлункової залози й інших органів травлення. А головне, замислюючись над важливістю донорства, варто пам’ятати – один донор рятує життя трьом людям. Щомиті в усьому світі в людей будь-якого віку та походження виникає потреба в переливанні крові за життєвими показаннями.

Законом передбачено присвоєння донору статусу “Почесного донора України”, якщо він безоплатно здасть кров у кількості 40 разових максимальних доз. Такі особи отримують посвідчення, їм вручається відповідний нагрудний знак.

Посвідчення “Почесний донор України” мають майже 100 тис. донорів, звання “Заслужений донор України” – 60 осіб. А Володимиру Костянтиновичу Ніколаєву, який здав кров та плазму крові більше 500 разів, присвоєно звання “Герой України”.

55 років від дня народження Олександра Миколайовича Грабового (1962)

Лікар, гістолог та ембріолог, доктор медичних наук (2000), професор кафедри гістології та ембріології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 2003), одночасно – завідувач Науково-дослідного лабораторного центру (з 2004).

Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1986). Працює на кафедрі гістології та ембріології – аспірант (1986-1989), асистент (1989-1996), докторант (1996-1999), доцент (2000-2002), професор з 2003 р. У 2000 р. захистив докторську дисертацію “Вплив ацетилхоліну, норадреналіну та їх аналогів на посттравматичну регенерацію шкіри та периферичного нерва”.

Автор наукових праць, присвячених вивченню реактивних особливостей тканин в експерименті та при патологічних станах у людини.

Наукові праці: “Реакції регенераційної невроми сідничного нерва щурів на дію норадреналіну та нропанололу” (1999); “Содержание фибробластов, макрофагов, гранулоцитов и лимфоцитов в соедннительном регенерате кожи при заживлении ран в условиях воздействия норадреналина, ацетилхолина, пропанолола и атрпина” (1999); “Практикум з гінекології, цитології та ембріології” (2003); “Цитология. Общая гистология” (2003).

75 років від дня народження хірурга, топографоанатома, доктора медичних наук, професора Михайла Павловича Ковальского (1947-2012)

Хірург, топографоанатом, доктор медичних наук (1992), професор (1995), завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1994-2012).

Закінчив із відзнакою Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1972). Учень професора К.І. Кульчицького. Працював хірургом Білоцерківської міської лікарні (1972-1974), з 1987 р. – доцент кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця, з 1994 р. – завідувач кафедри.

Основні напрями наукових досліджень: морфологія органів серцево-судинної та травної систем у нормі та при патологічних змінах, експериментальна хірургія й експериментальна морфологія гепато-панкреатодуоденальної зони, розробка нових шовних матеріалів, експериментальне моделювання вроджених вад серця та їх корекція. У співпраці з Інститутом серцево-судинної хірургії АМН України, Інститутом кардіології імені М.Д. Стражеска й Інститутом електрозварювання АН України працював над проблемою формування штучного шлуночка серця з тканин людини, профілактики рестенозів при ендокоронарних втручаннях, впливу плазми на загоєння ран.

Наукові праці: “Оперативна хірургія і топографічна анатомія” (1994); “Кровопостачання транстплантатів з осьовим джерелом живлення (концептуальна модель)” (1997); “Оперативна хірургія та топографічна анатомія” (2004); “Оперативна хірургія та топографічна анатомія” (2010).

175 років від дня народження хірурга, доктора медицини, професора Федора Карловича Борнгаупта (1842-1905)

Хірург, доктор медицини (1867), професор (1883), професор кафедри хірургії з шпитальною клінікою медичного факультету Університету св. Володимира у Києві (1883-1903).

Навчався в Ризькій класичній гімназії. У 1867 р. закінчив медичний факультет Дерптського університету. Того ж року захистив дисертацію з ембріології. До 1870 р. займався приватною практикою в Санкт-Петербурзі, Пськовській і Оренбурзькій губерніях.

Під час Російсько-турецької війни (1877-1878) працював військовим хірургом на Кавказі. У 1879-1881 вдосконалювався з хірургії та патологічної анатомії в провідних клініках Парижа, Лондона, Берліна.

24 травня 1883 р. був обраний Радою Університету святого Володимира екстраординарним професором по кафедрі хірургії з госпітальною клінікою. Кафедру очолював до 1903 р., передавши її та клініку своєму учню М.М. Волковичу.

Успішно проводив операції повної резекції верхньої щелепи, а також радикальні операції при раку прямої кишки. Вперше в лікарській практиці Києва та навіть усього південно-західного регіону Російської імперії чітко відмежовував туберкульозний остеомієліт від неспецифічного остеомієлітного процесу. Сприяв впровадженню антисептиків у хірургічну клініку, запропонував новий шов у хірургії сечового міхура. Один із засновників і керівників Київського товариства боротьби із заразними хворобами (1894).

Наукові праці: “Руководство по хирургической патологии и терапии” (1890-1891); “Очерк развития хирургии за ХІХ столетие” (1899); “Повреждения и заболевания бедра и тазобедренного сустава” (1906).