Календар медицини

85 років від дня народження організатора охорони здоров’я, доктора медичних наук, професора Анатолія Олексійовича Шелюженка (1933)

Дерматолог, організатор охорони здоров’я, доктор медичних наук (1973), професор (1987), завідувач кафедри соціальної гігієни й організації охорони здоров’я з підвищення кваліфікації керівних кадрів (1986-1987).

27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.

Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…

До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.

На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.

Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.

Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.

Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.

Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.

Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.

1 з 5

160 років від дня народження дерматовенеролога, доктора медицини Василя Костянтиновича Боровського (1858-1937)

Дерматовенеролог, доктор медицини (1889), професор, завідувач кафедри дерматовенерології Університету Св. Володимира (1916-1917; 1919-1923). Учень М.І. Стуковенкова.

Закінчив медичний фа­культет Університету Св. Володимира (1884). Рішенням Ради Університету призна­чений понадштатним, згодом – штат­ним ординатором клініки нашкірних та сифілітичних хвороб. У 1887 р. його було призначе­но медичним чиновником Міністерства внутрішніх справ і з метою вдоскона­лення переведено на посаду ординато­ра сифілітичної клініки СПб Військово-медичної академії. У 1889 захистив дисертацію “О влиянии тепла на выделение ртути мочой”. У цьому самому році став працювати молодшим ординатором Київського во­єнного госпіталю. Одночасно продовжував роботу в клініці М.І. Стуковенкова над дослідженням різних методик лікування сифілісу. У 1894 був обраний на по­саду приват-доцента кафедри дермато­логії та сифілідології медичного фа­культету Університету Св. Володими­ра. У 1903 його було призначено старшим орди­натором госпіталю, підвищено в чині (став статським радником) та при­значено завідувачем шкірно-венероло­гічного відділення госпіталю. У 1916 тимчасово виконував обо­в’язки завідувача кафедри та шкірно-венерологічної клініки, від жовтня цього року очолив кафедру си­філідології Жіночого медичного інституту. Від квітня 1917 кафедру очолив професор В.І. Теребінський. Після його еміграції до Белграду від 1919 кафедрою керував В.К. Боровський. У 1921 в Київському Університеті була відкрита ще одна кафедра шкірних та венеричних хвороб (українська лек­тура), яку очолив професор О.М. Тижненко. У 1922-1923 російську та ук­раїнську лектуру було об’єднано. Новостворену кафедру очолив професор О.М. Тижненко. Кафедру професора В.К. Боровського було скорочено.

Наукові праці: “О влиянии йодистого калия на вьіделение ртути мочой” (1887); “О выделении ртути из организма мочой” (1888); “Цит­тмановский декокт в терапии сифилиса” (1893); “К вопросу об источниках зараже­ния сифилисом” (1894); “Сифилис, его общественное значение и борьба с ним” (1885); “К казуистике сифилистических поражений головного мозга” (1901).

90 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Володимира Павловича Роя (1928)

Хірург, доктор медичних наук (1974), професор кафедри госпітальної хірургії Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1978-1990).

Закінчив Вінницький медичний інститут (1952). Учень А.Р. Шурника. У 1974 р. захистив докторську дисертацію “Возрастные аспекты пос­леоперационной спаечной непроходимости кишечника”.

Основний напрям наукової діяльності: загальна та невідкладна хірургія, патологія щитоподібної залози.

Наукові праці: “Клинические аспекты хирургии острого холецистита у больных пожилого и старческого возраста” (1983); “Коррекция нарушений функционального состояния печени при оперативном лечении сукцинатом натрия больных острым холециститом” (1986).

Рак – це загальний термін, яким позначають групу захворювань, що можуть вражати будь-яку частину тіла. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, вона є однією з головних причин смерті сьогодні. 4 лютого відзначають Всесвітній день боротьби з раком для привернення уваги громадськості до цієї хвороби.

Одна з ознак раку – швидке зростання аномальних клітин, які згодом метастазують у інші органи. Ця патологія є основною причиною смерті в усьому світі. Так, онкологічні захворювання відповідальні за майже 10 млн смертей у 2020 році. Що стосується нашої країни, то на різні форми раку хворіє понад мільйон українців. У тому ж 2020 році від онкологічних захворювань померло близько 70 тис. наших співвітчизників. На жаль темпи поширення даної патології в нас дуже високі. У 2020 році Україна посідали сумне 2 місці в Європі за темпами його поширення. Одна з причин – пізнє виявлення хвороби.

За даними ВООЗ, найчастіше діагностують злоякісні новоутворення молочної залози, легень, а також колоректальний рак, передміхурової залози, шкіри (не меланома), шлунку.

Факторами ризику розвитку захворювання є:

• Погані звички – вживання тютюну, алкоголю;
• Нездорове харчування;
• Відсутність фізичної активності;
• Несприятлива екологічна ситуація.

Вчені вважають, що деякі хронічні інфекції також можуть сприяти розвитку онкологічного захворювання. Канцерогенними інфекціями називають Helicobacter pylori, віруси папіломи людини, гепатиту B і C та Епштейна–Барра.

У досягненні глобальних цілей щодо зниження кількості випадків онкологічних захворювань та передчасної смертності ключовим є лікування раку на ранніх стадіях. На жаль, багато випадків діагностують занадто пізно. Тож терапія стає складніше, а прогноз – непередбачуваним. Разом із тим 30–50 % випадків раку можна запобігти. ВООЗ радить зміцнювати національні системи охорони здоров’я, впроваджуючи розроблені стратегії профілактики. Окрім того, раннє виявлення раку значно зменшує фінансові наслідки – зменшує вартість лікування і зберігають життя людей, які можуть продовжувати працювати.

Сучасні стратегії профілактики передбачають ранню діагностику та скринінг. До стратегії ранньої діагностики входить:

• поширення знань про фактори ризику і симптоми різних форм раку серед населення;
• наголошення на своєчасному зверненні за медичною допомогою при виявленні аномальних симптомів;
• доступ до клінічної оцінки та діагностики.

У поняття «скринінг» входить виявлення осіб, у яких результати аналізів показують високу ймовірність розвитку онкологічного захворювання. Виявлення таких осіб до появи симптомів допомагає своєчасно направити їх на профілактику та лікування.

Всесвітній день боротьби з раком відзначається 4 лютого і спрямований на підвищення обізнаності населення щодо онкологічних захворювань та зменшення соціальної стигматизації. Цей день було обрано на Всесвітньому саміті, присвяченому боротьбі з раком у новому тисячолітті, який проходив у Парижі в 2000 році.

У фондах ННМБУ ви можете знайти літературу за цією темою:

1. Військова екологія : підручник / М. І. Хижняк [та ін.] ; за ред. І. М. Хижняка. – Київ : Чалчинська Н. В., 2020. – 677 с.
2. Довідник з медико-соціальної експертизи і реабілітації : навчальний посібник : у 3 т. / Л. Ю. Науменко [та ін.] ; за ред. Л. Ю. Науменка; Дніпров. держ. мед. ун-т. – Дніпро : Ліра, 2021.
   Т. 3 : Захворювання нервової системи, онкологічні захворювання, патологія органа зору. – 2021. – 453 с. : табл.
3. Онкологічні захворювання: врятує рання діагностика : бібліографічний список / Вінниц. обл. наук. мед. б-ка, Від. наук.-мед. інформації та бібліогр. ; підгот.: Гаєвик О.Є. – Вінниця : [б. в.], 2014.
4. Жук В.І. Ефективність та безпечність інтратекального введення морфіну гідрохлориду для лікування хронічного больового синдрому у хворих на онкологічні захворювання в термінальній стадії / В. І. Жук, Ю. І. Новосад // Лікар. справа = Врачебное дело. – 2017. – N 5/6. – С. 104-108.
5. Журавльова Л.В. Цукровий діабет та онкологічні захворювання [] / Л. В. Журавльова, Н. В. Сокольнікова // Ліки України. – 2021. – № 2. – С. 32-40.

70 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, члена-кореспондента НАМН України Михайла Юхимовича Ничитайла (1948)

Член-кореспондент НАМН України (2017), доктор медичних наук (1996), професор кафедри хірургії та трансплантології НМАПО ім. П.Л. Шупика (2001), лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки (2004), заслужений лікар України (2008), завідувач відділу лапароскопічної хірургії і холелітіазу ДУ “Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України” (1999), заступник директора з наукової роботи ДУ “Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України” (2003).

Основні напрямки науково-практичної діяльності: планова та невідкладна хірургія; невідкладні стани в хірургії; хірургія жовчних шляхів; лапароскопічна абдомінальна хірургія; хірургічне лікування жовчнокам’яної хвороби та її ускладнень (холедохолітіаз, гнійний холангіт, механічна жовтяниця) з пріоритетним використанням малотравматичних (лапароскопічних та ендоскопічних) методик; лікування захворювань печінки, селезінки і підшлункової залози з використанням сучасних лапароскопічних технологій і методів електрозварювання; реконструктивні хірургічні втручання при пошкодженнях позапечінкових жовчних протоків і післяопераційних рубцевих стриктурах; лапароскопічні втручання на органах черевної порожнини та заочеревинного простору: апендектомія, пластика кил різних локалізацій, видалення кіст і пухлин наднирників, операції при захворюваннях матки та її придатків.

Наукові праці: “Острый панкреатит и его осложнения” (1990); “Хирургия печени и желчевыводящих путей” (1993); “Хирургия поджелудочной железы” (1997); “Видеоэндоскопические операции в хирургии и гинекологии” (1999); “Минимальноинвазивная хирургия желчных путей” (2005); “Повреждения желчных протоков при холецистэктомии и их последствия” (2006); “Желчный перитонит” (2006); “Кисты и кистозные опухоли поджелудочной железы” (2012); “Спаечная болезнь: патогенетические аспекты развития, профилактика и лечение” (2014); “Шпитальна хірургія” (1999); “Невідкладна хірургія” (2000); “Клінічна хірургія” (2001); “Лекції з хірургічних хвороб та атлас операцій” (2008); “Хірургія” (2010).