Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
55 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Юрія Володимировича Поляченка (1963)
Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1986); працював у Київському НДІ ортопедії (1986-1994); заступник Міністра охорони здоров’я України (1999-2001), Державний секретар (2002-2003), Міністр охорони здоров’я України (2005-2007); директор Інституту хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України (2007-2013); завідувач кафедри хірургії та трансплантології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (2008-2015).
У 2002 захистив докторську дисертацію “Організаційні, тактичні і методологічні проблеми лікування переломів у потерпілих із поєднаними травмами”, професор; член Наукової ради НАМН України з клінічної медицини; заслужений лікар України (1997).
120 років від дня народження історика медицини, кандидата медичних наук, доцента Рувима Яковича Бенюмова (1898-1967)
Історик медицини, кандидат медичних наук, доцент. Закінчив юридичний факультет Київського університету (1920) і Київський медичний інститут (1926). Начальник кафедри санітарної оборони (1939-1944); завідувач кафедри історії медицини (1946-1959), завідувач курсу історії медицини при кафедрі соціальної гігієни й організації охорони здоров’я (1959-1965) Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.
Основні напрями наукової діяльності: історія медичної науки та медичної освіти, історія медико-санітарного законодавства.
Наукові праці: “З історії розвитку громадської медичної думки на Україні. Н. А. Хржонщевський (1836-1906) (видатний український вчений і громадський діяч)” (1963); “Из истории развития прогрессивных традиций в Киевском медицинском институте” (1966).
75 років від дня народження фахівця в галузі радіаційної гігієни та радіаційної медицини, доктора медичних наук, професора Дмитра Сергійовича Мечева (1943)
Спеціаліст у галузі ядерної та радіаційної медицини. Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1966). Працював у Київському науково-дослідному інституті експериментальної і клінічної онкології (1966-1984). У 1979 захистив докторську дисертацію “Радіонуклідна діагностика пухлин опорно-рухового апарату (експериментально-клінічне дослідження)”. Завідувач кафедри радіології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (1993-2016). Радник МОЗ України з питань ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (1986).
Наукова діяльність присвячена розробці схем лікування онкологічних хворих з використанням методів променевої та радіонуклідної терапії. Започаткував методи остеосцинтиграфії, лімфосцинтиграфії, позитивної візуалізації пухлин, схеми комплексного лікування кісткових метастазів гормонозалежних пухлин, радіоімунологічний аналіз простатспецифічного антигену (PSA); впроваджує методики отримання мультимодальних зображень і 3D-планування променевої терапії (КТ-топометрія при передпроменевій підготовці хворих). Розробив і впровадив у клінічну практику оптимальну схему діагностики та лікування високодиференційованих форм раку щитоподібної залози.
Наукові праці: “Руководство по ядерной медицине” (1991); “Радиоизотопная диагностика в онкологии” (1981); “Радионуклиды в диагностике и лечении рака молочной железы” (1986); “Лечебное применение открытых радионуклидов” (1988); “Радионуклидная діагностика опухолей у детей” (1990); “Радіаційна гігієна” (1999); “Лучевая диагностика левожелудочковой недостаточности у больных с патологией миокарда” (2000); “Избранные лекции рентгенодиагностики заболеваний легких” (2005); “Гормони та пухлинні маркери: клініко-методичні аспекти” (2007); “Променева діагностика” (2009); “Променева терапія пухлин головного мозку” (2010); “Застосування джерел іонізуючих випромінювань у медицині та попередження надмірного опромінення персоналу у пацієнтів” (2010).
70 років від дня народження терапевта, доктора медичних наук, професора Петра Федоровича Дудки (1948)
Лікар-терапевт, доктор медичних наук (1996), професор (2005), професор кафедри терапії стоматологічного факультету Київського медичного інституту (з 2004).
Закінчив Вінницький медичний інститут (1972). Працював дільничним терапевтом поліклінічного відділення Шепетівської ЦРЛ. Професор кафедри терапії стоматологічного факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (2004). У 1996 р. захистив докторську дисертацію “Гемомікроциркуляторна та кінінова системи при ранніх стадіях серцевої недостатності”.
За його ініціативою проводяться фундаментальні наукові дослідження щодо вивчення адаптогенної дії гіпоксітерапії на клітинному та субклітинному рівнях при хронічних неспецифічних захворюваннях легень. Провів дослідження гемореології, мікроциркуляції та калікриїнкінінової системи, що стали основою практичного втілення нових підходів щодо антиагрегатної терапії при серцевій недостатності, ішемічній хворобі серця. Вніс вагомий внесок у розробку наукових концепцій з проблем діагностики та лікування хронічного легеневого серця, а також патофізіології та лікування серцевої недостатності.
Наукові праці: “Стан гемомікроциркуляції при ранніх стадіях серцевої недостатності” (1995); “Експериментально-клінічне обґрунтування ефективності уфібрату при гіперлітопротеідемії” (1999); “Основи функціональної діагностики внутрішніх хвороб” (2000); “Сучасні погляди на ревматичну лихоманку” (2002); “Клінічна пульмонологія” (2003).
140 років від дня народження фтизіатра, доктора медицини, професора Антона Івановича Собкевича (1883-1945)
Фтизіатр, доктор медицини (1918), професор (1926), перший завідувач курсу туберкульозу (1924-1929), директор Київського клінічного туберкульозного інституту (1926-29), декан медичного факультету (1929), професор Київського фармацевтичного інституту (1931-35), науковий співробітник Київського НДІ гігієни харчування (1935-1938).
Закінчив медичний факультет Томського університету (1910), де й працював викладачем, здійснював науково-дослідну роботу в клініці та лабораторії. У роки Першої світової війни перебував на Західному фронті, був головним лікарем санітарно-інфекційного лазарету (1914-1918). У 1918 р. повернувся до Томська, працював викладачем в університеті.
У 1921 р. був обраний постійним науковим співробітником УАН, переїхав до Києва та від 1922 р. працював у Київському медичному інституті (доцент, заступник декана, декан медичного факультету), викладав перший в Україні курс туберкульозу (1926-1929). Лекції читав українською мовою. Саме в цей час вийшли його фундаментальні праці: “Наука про харчування та їжу (дієтика)” (1927), “Механізми і апарат нервової системи” (1928), “Туберкульоз” (1928).
Був активним учасником українських лікарських організацій періоду УНР, пізніше – член президії Медичної секції ВУАН (1929) та член термінологічної комісії. З 1938 р. за станом здоров’я не працював, помер 23 грудня 1945 р.