Календар медицини

Лідія Олександрівна Булахова (1928) лікар-психіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячої психоневрології, професор кафедри (від 1992) Київського інституту удоконалення лікарів, провідний науковий співробітник відділу медико-соціальної реабілітації дітей та підлітків з психічними та поведінковими розладами Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України (1995-2015).

Закінчила Сталінський (нині Донецький) медичний інститут (1951), вихованка школи В.П. Протопопова, Й.А. Поліщука, захистила докторську дисертацію “Клінічне та патофізіологічне дослідження фенілкетонурії”. Від 1958 р. – в Київському інституту удоконалення лікарів.

Основні напрями наукової роботи: психичні розлади у зв’язку зі спадковими порушеннями обміну речовин. Вперше в Україні ввела діагностику та лікування фенілкетонурії й інших спадкових моногенних хвороб.

Наукові праці: “Атлас экспериментального исследования высшей нервно-психической деятельности” (1968); “Клиническая генетика в психиатрии” (1981); “Детская психоневрология” (2000).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертація Л.А. Булахова.
1. “Особенности кожных капилляров у больных шизофренией и маниакальнодепрессивным психозом” (1959)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Л.А. Булахова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Уход за больными в детском психиатрическом стационаре (1989)
2. Справочник детского психиатра и невропатолога (1985)
3. Клиническая генетика в психиатрии (1981)
4. Детская психоневрология (2001)
5. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической (высшей нервной деятельности человека) (1968)
6. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической деятельности человека (1980)

Данило Юліанович Кривченя (1938) лікар-хірург, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Данило Юліанович закінчив Київський медичний інститут (1960) з відзнакою. Після закінчення з 1960 по 1963 роки працював за скеруванням хірургом-ординатором Черкаської обласної лікарні.

1980-1992 – засновник і завідувач кафедри дитячої хірургії; водночас 1971-1981 – ор­ганізатор і керівник відділення серцево-су­динної хірургії Київського НДІ клінічної та експериментальної хірургії; 1981-2005 – засновник і керівник клініки складних вад розвитку у дітей Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМНУ; 1992-2011 – завідувач, від 2011 – професор кафедри дитячої хірургії Національного медичного університету. Президент Все­української асоціації дитячих хірургів (від 1993).

Обґрунтував концепцію одномоментної корекції вад розвитку серця та тромбоемболічних ускла­днень.

Запропонував застосування корекції складних вад у новонароджених і дітей раннього віку, сегментарної резекції легень при вродженій емфіземі, трахеопластики при трахеомаляції, степлерного колоректального анасто­­мозу в лікуванні хвороби Гіршпрунґа; розробив методи діагностики та хірургічного лікування аномалій дуги аорти та легеневої артерії, що утворюють судинне кільце; вдосконалив методику корекції деформацій грудної клітки.

Вперше виконав операції транс­­локації діафрагми при аплазії легені з метою ліквідації респіраторного дистрес-синдрому, плас­тики діафрагми з одночасною реіннервацією діафрагмального нерва у дитини з паралічем Ерба.

Обґрунтував алгоритм допомоги дітям з портальною гіпертензією, ме­тодику сегментарних органоощадних операцій при захворюваннях селезінки.

Наукові праці: “Диагностика и лечение болезни Гиршпрунга у новорожденных и детей старшего возраста” (1986); “Диагностика и лечение ожогов пищевода у детей” (2001); “Уроджені вади легенів у дітей” (2001); “Аплазія легені: симптоматологія та показання до хірургічного лікування” (2003); “Хірургія дитячого віку” (2009); “Морфологічні критерії ранньої діагностики сепсису і прогнозування ризику розвитку сепсису у дітей з гострою гнійною деструктивною пневмонією” (2011).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій Д. Ю. Кривченя

“Открытый артериальный проток” (1967), Д. Ю. Кривченя “Хирургическое лечение ревматических пороков сердца у детей и подростков” (1977).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Д. Ю. Кривченя, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вади розвитку дихальної системи (2017)
2. Хірургія дитячого віку (2009)
3. Хірургічні захворювання у дітей (2008)
4. Уроджені вади легенів у дітей (2001)
5. Травма сердца (1981)
6. Ревеляції : для широкої медичної громадськості (2015)
7. Історія кафедри дитячої хірургії Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (1935-2005). (2008)
8. Диагностика и лечение стеноза пищевода у детей (2008)
9. Диагностика и лечение ожогов пищевода у детей (2001)

21 березня – Міжнародний день людини з синдромом Дауна. Ідея обрати саме цю дату належить французькій асоціації, що займається дослідженням даної патології. Синдром Дауна – це найпоширеніший генетичний хромосомний розлад, спричинений аномальним поділом клітин, що призводить до появи трьох копій хромосоми 21. У 2007 році ВООЗ офіційно затвердила статус міжнародного дня.

Причини виникнення хромосомної аномалії достеменно не відомі. Одним із факторів, що підвищує ризик народження дитини з синдромом Дауна, є вік матері. Жінки, які на момент вагітності мають 35 років і старші, підлягають більшому ризику народити дитину із генетичним розладом.

Люди із синдромом Дауна мають певні фізичні особливості: приплюснуте обличчя, маленька голова, коротка шия, висунутий язик, скошені вгору очні щілини, маленькі вуха, маленьку широку долоню з однією складкою, невеличку стопу, короткі пальці, низький зріст. Крім того, у таких людей поганий м’язовий тонус, а на райдужці ока можуть спостерігатись крихітні білі плями (плямами Брушфілда). Щодо інтелектуального розвитку, то у більшості людей із синдромом Дауна спостерігають легкі та помірні когнітивні порушення. Вони відчувають проблеми із мовленням, а також короткостроковою та довгостроковою пам’яттю.

Багато людей із синдромом Дауна не мають серйозних вроджених дефектів, крім зовнішніх ознак хвороби. Проте проблеми із здоров’ям можуть бути значними, зокрема втрата слуху, обструктивне апное, часті вушні інфекції, хвороби очей, вроджені хвороби серця та травного тракту.

Синдром Дауна – це стан, що триває все життя. Рання діагностика, профілактика захворювань, фізична терапія та участь у програмах соціальної адаптації допомагає таким пацієнтам покращити їхні фізичні та інтелектуальні здібності, розвинути їх потенціал.

Світова спільнота закликає в цей день до підвищення обізнаності про дану патологію, толерантності, визнання різноманітності людей Землі та необхідності об’єднувати зусилля громадськості щодо соціальної адаптації людей із синдромом Дауна. Один із символів цього дня є Rock Your Socks! Шкарпетки нагадують хромосоми, тож вони є веселий і яскравий спосіб підкреслення індивідуальності. Організатори заходів цього дня закликають носити дивні шкарпетки, яскраві шкарпетки, довгі шкарпетки, будь-які шкарпетки взагалі для підкреслення своєї унікальності.

В фондах ННМБУ можна ознайомитись із літературою за цією темою:

1. Діагностика та лікування природжених вад розвитку у плодів, новонароджених та дітей раннього віку : збірник наукових праць ДУ «ІПАГ НАМН України». – Київ : Задруга, 2018.
2. С. М. Касян, В. О. Петрашенко, М. П. Загородній. Вибрані аспекти медичної генетики : навчальний посібник. – Суми : Сум.держ. ун-т, 2019.
3. Л. В. Акуленко, Ю. О. Козлова, И. Б. Манухин. Дородовая профилактика генетической патологии плода : руководство для врачей. – Москва : Гэотар-Мед., 2019.
4. Г. Б. Соколова. Теоретико-методичні засади психологічного супроводу школярів із синдромом Дауна: автореферат дис. … д-ра психол. наук :. – Київ, 2019.

110 років від дня народження патофізіолога, доктора медичних наук, професора Миколи Никифоровича Зайка (1908-1991)

Патофізіолог, доктор медичних наук (1950), професор (1951), член-кореспондент АМН СРСР (1969), заслужений діяч науки УРСР (1968). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив 2-й Московський медичний інститут (1931). У 1939-1941 працював старшим науковим співробітником і завідувачем патофізіологічної лабораторії Інституту експериментальної медицини, водночас – доцент Ленінградського медичного інституту; 1950-1960 – завідувач кафедри патологічної фізіології Одеського медичного інституту; від 1961 – завідувач, від 1986 – професор однойменної кафедри, 1967-1969 – декан лікувального факультету Київського медичного інституту. Вивчав проблеми нервової трофіки та нейрогенних дистрофій, проникності гістогематичних бар’єрів.

Наукові праці: “Развитие идей нервизма в области нормальной и патологической физиологии (обзор)” (1957); “Внутриглазное давление и его регуляция” (1966); “Патологическая физиология” (1977, 1985, 1995, 2002, 2008); “Руководство к практическим занятиям по материалам физиологии” (1987).

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Ця дата обрана ВООЗ не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання.

Туберкульоз — інфекційне захворювання, що викликають мікобактерії з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Це одна з найбільш смертоносних інфекцій у світі. За даними ВООЗ, щодня на туберкульоз захворюють понад 28 000, а вмирають близько 4 000 людей. Експерти вважають, що чверть світового населення заражена туберкульозними паличками. І хоча більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають високий ризик розвитку патології у майбутньому. Це залежить від різних факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.

До групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу належать особи, які:

• ВІЛ-інфіковані;
• перебували в контакті з хворими на туберкульоз;
• вживають наркотики та алкоголь, курять;
• мають ослаблену імунну систему через недоїдання або імуносупресорну чи глюкортикоїдну терапію;
• хворі на цукровий діабет;
• страждають на ниркову недостатність;
• мають в анамнезі онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, хворобу Крона, псоріаз, червоний системний вовчак.

Туберкульоз може бути у активній формі, що в свою чергу поділяється на відкриту (хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу) і закриту (хворий не є заразним), та латентній (прихованій). Важливо, що в світі поширюється туберкульоз із множинною лікарською стійкістю. У 2015 році таку форму захворювання діагностували у 480 тис. осіб в світі. На сьогодні Україна посідає друге місце у світі за поширеністю саме туберкульозу резистентного до антибіотиків.

Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу є:

• нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
• у мокротинні виявляються сліди крові;
• біль у грудях;
• відчуття постійної втоми, слабкість;
• втрата апетиту і зниження маси тіла;
• нічне потовиділення;
• підвищення температури тіла 37-38 °С або навпаки її зниження 35,5 °С.

1 лютого 2023 р. було оголошено тему цьогорічного Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: «Так! Ми можемо покінчити з туберкульозом». Фахівці наполягають, спільними зусиллями ми можемо покінчити з туберкульозом до 2030 року. Для цього варто зосередитись на декількох напрямках: прискорити дослідження із розробки нової протитуберкульозної вакцини, забезпечити доступність населення до нової швидкої молекулярної діагностики та більш коротких та ефективніших схем лікування і профілактики туберкульозу.

Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956) лікар-гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН УРСР, заслужений діяч науки СРСР.

Закінчив Московський університет (1911). Працював земським і військовим лікарем.

1922-1934 – завідувач санітарного епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР; водночас від 1924 – в Українському інституті удосконалення лікарів (Харків).

1930-1941 – завідувач кафедри комунальної гігієни;

1931-1941, 1944-1956 – директор НДІ загальної та комунальної гігієни;

1934-1941 – засновник і завідувач кафедри гігієни 1-го Харківського медичного інституту;

1941-1944 – заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу Казахського інституту епідеміології і мікробіології (Алма-Ата, нині Алмати);

1943-1944 – завідувач кафедри епідеміології Алма-Атинського медичного інституту;

1944-1947 – завідувач кафедри комунальної гігієни Київського інституту удосконалення лікарів; водночас 1944-1956 – завідувач однойменної кафедри Київського медичного інституту.

Наукові дослідження були присвячені організації санітарної справи справи, гігієні сільського житлового будівництва, води та водопостачання населених місць; проблемі забруднення атмосферного повітря промисловими викидами, стану очистки стічних вод; гігієнічним проблемам розвитку пром. Донбасу й українського села. Організатор боротьби з епідеміями холери, дифтерії, туберкульозу й інших хвороб у 1920-1925.

Ініціював створення СЕС у СРСР та розроблення проекту санітарного законодавства в Україні.

Наукові праці: “О санитарной организации на Украине” (1922); “Эпидемическое состояние Украи­­ны к концу 1922 г.” (1922); “Жилища и санитарный быт сельского населения Украины” (1927); “Эпоха вели­­ких епидемий 1920-1922” (1927); “Санітарна станція як комплексна форма санітарної організації” (1932); “Планировка и реконструкция колхозного села” (1941); “Коммунальная гигиена” (1968).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Марзєєва, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Завещание врача-профилактика (2003)
2. Учебник гигиены для фельдшерских школ (1944)
3. Підручник гігієни. Для фельдшерсьних шкіл (1948)
4. Коммунальная гигиена (1979)
5. Дифтерія і боротьба з нею запобіжними щепленнями (1933)
6. Жилища и санитарный быт сельского населения Украины (1927)

Література про О. М. Марзєєва

1. От уезда до республии: Посвящ. памяти А.Н. Марзеева / С.А. Рыженко, 3.Г. Гужва, М.О. Гужва (2004)
2. Вопросы коммунальной и школьной гигиены : сб. науч. раб. посвящ. юбилею 70-летия проф. А.Н. Марзеева (1956).