Календар медицини

21 березня – Міжнародний день людини з синдромом Дауна. Ідея обрати саме цю дату належить французькій асоціації, що займається дослідженням даної патології. Синдром Дауна – це найпоширеніший генетичний хромосомний розлад, спричинений аномальним поділом клітин, що призводить до появи трьох копій хромосоми 21. У 2007 році ВООЗ офіційно затвердила статус міжнародного дня.

Причини виникнення хромосомної аномалії достеменно не відомі. Одним із факторів, що підвищує ризик народження дитини з синдромом Дауна, є вік матері. Жінки, які на момент вагітності мають 35 років і старші, підлягають більшому ризику народити дитину із генетичним розладом.

Люди із синдромом Дауна мають певні фізичні особливості: приплюснуте обличчя, маленька голова, коротка шия, висунутий язик, скошені вгору очні щілини, маленькі вуха, маленьку широку долоню з однією складкою, невеличку стопу, короткі пальці, низький зріст. Крім того, у таких людей поганий м’язовий тонус, а на райдужці ока можуть спостерігатись крихітні білі плями (плямами Брушфілда). Щодо інтелектуального розвитку, то у більшості людей із синдромом Дауна спостерігають легкі та помірні когнітивні порушення. Вони відчувають проблеми із мовленням, а також короткостроковою та довгостроковою пам’яттю.

Багато людей із синдромом Дауна не мають серйозних вроджених дефектів, крім зовнішніх ознак хвороби. Проте проблеми із здоров’ям можуть бути значними, зокрема втрата слуху, обструктивне апное, часті вушні інфекції, хвороби очей, вроджені хвороби серця та травного тракту.

Синдром Дауна – це стан, що триває все життя. Рання діагностика, профілактика захворювань, фізична терапія та участь у програмах соціальної адаптації допомагає таким пацієнтам покращити їхні фізичні та інтелектуальні здібності, розвинути їх потенціал.

Світова спільнота закликає в цей день до підвищення обізнаності про дану патологію, толерантності, визнання різноманітності людей Землі та необхідності об’єднувати зусилля громадськості щодо соціальної адаптації людей із синдромом Дауна. Один із символів цього дня є Rock Your Socks! Шкарпетки нагадують хромосоми, тож вони є веселий і яскравий спосіб підкреслення індивідуальності. Організатори заходів цього дня закликають носити дивні шкарпетки, яскраві шкарпетки, довгі шкарпетки, будь-які шкарпетки взагалі для підкреслення своєї унікальності.

В фондах ННМБУ можна ознайомитись із літературою за цією темою:

1. Діагностика та лікування природжених вад розвитку у плодів, новонароджених та дітей раннього віку : збірник наукових праць ДУ «ІПАГ НАМН України». – Київ : Задруга, 2018.
2. С. М. Касян, В. О. Петрашенко, М. П. Загородній. Вибрані аспекти медичної генетики : навчальний посібник. – Суми : Сум.держ. ун-т, 2019.
3. Л. В. Акуленко, Ю. О. Козлова, И. Б. Манухин. Дородовая профилактика генетической патологии плода : руководство для врачей. – Москва : Гэотар-Мед., 2019.
4. Г. Б. Соколова. Теоретико-методичні засади психологічного супроводу школярів із синдромом Дауна: автореферат дис. … д-ра психол. наук :. – Київ, 2019.

110 років від дня народження патофізіолога, доктора медичних наук, професора Миколи Никифоровича Зайка (1908-1991)

Патофізіолог, доктор медичних наук (1950), професор (1951), член-кореспондент АМН СРСР (1969), заслужений діяч науки УРСР (1968). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив 2-й Московський медичний інститут (1931). У 1939-1941 працював старшим науковим співробітником і завідувачем патофізіологічної лабораторії Інституту експериментальної медицини, водночас – доцент Ленінградського медичного інституту; 1950-1960 – завідувач кафедри патологічної фізіології Одеського медичного інституту; від 1961 – завідувач, від 1986 – професор однойменної кафедри, 1967-1969 – декан лікувального факультету Київського медичного інституту. Вивчав проблеми нервової трофіки та нейрогенних дистрофій, проникності гістогематичних бар’єрів.

Наукові праці: “Развитие идей нервизма в области нормальной и патологической физиологии (обзор)” (1957); “Внутриглазное давление и его регуляция” (1966); “Патологическая физиология” (1977, 1985, 1995, 2002, 2008); “Руководство к практическим занятиям по материалам физиологии” (1987).

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Ця дата обрана ВООЗ не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання.

Туберкульоз — інфекційне захворювання, що викликають мікобактерії з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Це одна з найбільш смертоносних інфекцій у світі. За даними ВООЗ, щодня на туберкульоз захворюють понад 28 000, а вмирають близько 4 000 людей. Експерти вважають, що чверть світового населення заражена туберкульозними паличками. І хоча більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають високий ризик розвитку патології у майбутньому. Це залежить від різних факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.

До групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу належать особи, які:

• ВІЛ-інфіковані;
• перебували в контакті з хворими на туберкульоз;
• вживають наркотики та алкоголь, курять;
• мають ослаблену імунну систему через недоїдання або імуносупресорну чи глюкортикоїдну терапію;
• хворі на цукровий діабет;
• страждають на ниркову недостатність;
• мають в анамнезі онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, хворобу Крона, псоріаз, червоний системний вовчак.

Туберкульоз може бути у активній формі, що в свою чергу поділяється на відкриту (хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу) і закриту (хворий не є заразним), та латентній (прихованій). Важливо, що в світі поширюється туберкульоз із множинною лікарською стійкістю. У 2015 році таку форму захворювання діагностували у 480 тис. осіб в світі. На сьогодні Україна посідає друге місце у світі за поширеністю саме туберкульозу резистентного до антибіотиків.

Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу є:

• нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
• у мокротинні виявляються сліди крові;
• біль у грудях;
• відчуття постійної втоми, слабкість;
• втрата апетиту і зниження маси тіла;
• нічне потовиділення;
• підвищення температури тіла 37-38 °С або навпаки її зниження 35,5 °С.

1 лютого 2023 р. було оголошено тему цьогорічного Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: «Так! Ми можемо покінчити з туберкульозом». Фахівці наполягають, спільними зусиллями ми можемо покінчити з туберкульозом до 2030 року. Для цього варто зосередитись на декількох напрямках: прискорити дослідження із розробки нової протитуберкульозної вакцини, забезпечити доступність населення до нової швидкої молекулярної діагностики та більш коротких та ефективніших схем лікування і профілактики туберкульозу.

Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956) лікар-гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН УРСР, заслужений діяч науки СРСР.

Закінчив Московський університет (1911). Працював земським і військовим лікарем.

1922-1934 – завідувач санітарного епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР; водночас від 1924 – в Українському інституті удосконалення лікарів (Харків).

1930-1941 – завідувач кафедри комунальної гігієни;

1931-1941, 1944-1956 – директор НДІ загальної та комунальної гігієни;

1934-1941 – засновник і завідувач кафедри гігієни 1-го Харківського медичного інституту;

1941-1944 – заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу Казахського інституту епідеміології і мікробіології (Алма-Ата, нині Алмати);

1943-1944 – завідувач кафедри епідеміології Алма-Атинського медичного інституту;

1944-1947 – завідувач кафедри комунальної гігієни Київського інституту удосконалення лікарів; водночас 1944-1956 – завідувач однойменної кафедри Київського медичного інституту.

Наукові дослідження були присвячені організації санітарної справи справи, гігієні сільського житлового будівництва, води та водопостачання населених місць; проблемі забруднення атмосферного повітря промисловими викидами, стану очистки стічних вод; гігієнічним проблемам розвитку пром. Донбасу й українського села. Організатор боротьби з епідеміями холери, дифтерії, туберкульозу й інших хвороб у 1920-1925.

Ініціював створення СЕС у СРСР та розроблення проекту санітарного законодавства в Україні.

Наукові праці: “О санитарной организации на Украине” (1922); “Эпидемическое состояние Украи­­ны к концу 1922 г.” (1922); “Жилища и санитарный быт сельского населения Украины” (1927); “Эпоха вели­­ких епидемий 1920-1922” (1927); “Санітарна станція як комплексна форма санітарної організації” (1932); “Планировка и реконструкция колхозного села” (1941); “Коммунальная гигиена” (1968).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Марзєєва, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Завещание врача-профилактика (2003)
2. Учебник гигиены для фельдшерских школ (1944)
3. Підручник гігієни. Для фельдшерсьних шкіл (1948)
4. Коммунальная гигиена (1979)
5. Дифтерія і боротьба з нею запобіжними щепленнями (1933)
6. Жилища и санитарный быт сельского населения Украины (1927)

Література про О. М. Марзєєва

1. От уезда до республии: Посвящ. памяти А.Н. Марзеева / С.А. Рыженко, 3.Г. Гужва, М.О. Гужва (2004)
2. Вопросы коммунальной и школьной гигиены : сб. науч. раб. посвящ. юбилею 70-летия проф. А.Н. Марзеева (1956).

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

Валерій Іванович Берзінь (1943) гігієніст, доктор медичних наук (1979), професор (1985), член-кореспондент АПН України (1994), завідувач кафедри гігієни дітей і підлітків Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (від 1986).

Закінчив Ризький медичний інститут (1966). У 1979 р. захистив докторську дисертацію “Гігієнічне обґрунтування умов збереження здоров’я студентів вузів”. Учень Г.І. Сидоренка, Є.І. Корнієвської, М.В. Сановського.

Досліджує вплив умов навчання, виховання та екологічних факторів на ріст, фізичний і нервово-психічний розвиток дітей різних вікових груп, вивчає вплив наслідків Чорнобильської аварії на здоров’я дитячого населення України.

Наукові праці: “Гигиена” (1973, 1986); “Гігієна дітей та підлітків” (1988); “Гігієна та психофізіологія дітей дошкільного віку” (1994); “Моніторинг стану здоров’я фізичного розвитку дітей” (1999); “Діти з особливими потребами” (2004); “Методичні засади формування здорового способу життя” (2006).