Календар медицини

Анатолій Пилипович Лазар (1933-2007) радіолог, доктор медичних наук, професор.

Закінчив Київський медичний інститут (1957), де й працював від 1960 (нині Національний медичний університет): 1979-1983 – заступник декана 1-го медичного факультету, 1990-2006 – завідувач, 2006-2007 – професор кафедри медичної радіології з курсами рентґенології та радіаційної медицини; водночас від 1989 очолював Київський міжміський науково-практичний радіонуклідний центр. Головний радіолог МОЗ України (1986-2005).

Наукові дослідження були присвячені променевій патології та ра­­діонуклідній діагностиці в урології та нефрології, сумісному впливу на організм іонізуючого випромінювання та радіального приско­рен­­ня, патогенезу порушення водно-сольового обміну при захворюваннях нирок.

Наукові праці: “Рентгенодиагностика” (1969); “Медицинская радиология” (1979, 1980); “О патогенезе нарушения метаболизма кальция при гломерулонефрите” (1982); “Радіаційна медицина” (1993); “Основи радіаційної медицини” (2002); “Основи променевої діагностики” (2005); “Медична радіологія” (2008).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці А. П. Лазаря, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Радіаційна медицина (1993)
2. Основи радіаційної медицини (2006)
3. Основи радіаційної медицини (2002)
4. Основи променевої діагностики (2006)
5. Вибрані лекції з радіонуклідної діагностики та променевої терапії (2006)

Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.

У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.

Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності та пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм. Згідно зі статистикою, діагноз “аутизм” трапляється досить часто – один випадок на 100-160 дітей. Проте ця цифра дуже приблизна. Частіше на аутизм страждають хлопчики, ніж дівчатка (приблизно у пропорції 4:1).

Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою на дану тему:

1. Волошин Т.Б. Клініко-психологічні особливості дітей з розладами аутичного спектру та їх реабілітація за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації : автореферат дис. … канд. мед. наук: 19.00.04 – медична психологія. – Харків, 2018.
   Гальчин К.С. Розлади спектра аутизму в дітей: клініко-психопатологічні особливості перебігу. – Житомир, 2018.
2. Літвінов О.О. Клініко-психопатологічні та соціально-психологічні особливості розладів аутистичного спектра у повнолітніх : автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.16 – психіатрія. – Київ, 2019.
3. Мирошников О.О. Клініко-нейрофізіологічні та структурні особливості нервової системи у дітей раннього віку з розладами аутистичного спектру: автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.15 – нервові хвороби. – Харків, 2019.
4. Ткач Х. Обстеження мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом та тяжкими порушеннями мовлення на основі поведінкового підходу : практичний посібник. – Дрогобич, 2020.
5. Партінгтон Дж. Оцінювання базових мовленнєвих і навчальних навичок (ABLLS-R®) : у 2 кн. Пер. з англ. – Київ, 2020
6. Призант Б. Уникальный человек. Иной взгляд на аутизм. Пер. с англ. С. В. Бабанин. – Киев, 2021
7. Рудейчук Д.В. Роль генетичних досліджень у діагностиці аутизму. Синдром Фелан-Макдермід // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2020. – N 2 спецвип. – С. 59-60
8. Марценковський І. Нові виклики для системи психіатричної допомоги дітям і дорослим молодого віку // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 5
9. Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 42-45
10. Вітомська М.В. Сучасні підходи до ерготерапії дітей з розладами аутистичного спектра // Український журнал медицини, біології та спорту. – 2021. – Т. 6, № 2(30). – С. 7-12.
11. Мальцев Д.В. Оцінка маркерів запалення та нейронального пошкодження у пацієнтів з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Імунологія та алергологія. – 2021. – N 3. – С. 31-39
12. Борохович О.Г. Значення поліморфізму генів першої та другої фази детоксикації у розвитку розладів аутистичного спектра // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2021. – №3, спецвипуск – С. 39.
13. Скрипник Т.О. Розлади аутистичного спектра та епілепсія: подвійна діагностика та терапевтичні стратегії (огляд літератури) // Укр. вісн. психоневрології. – 2021. – Том 29, Вип. 4. – С. 36-44
14. Мальцев Д.В. Нейрорадіологічні ознаки енцефалопатії у дітей з розладами спектра аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Український неврологічний журнал. – 2021. – N 3/4. – С. 16-30

Юрія Миколайовича Глущенка (1938) нейрохірург, кандидат медичних наук (1975), завідувач поліклінічного відділу Інституту нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України.

Основні напрями діяльності: нейроонкологія, лікування больових синдромів та особливості перебігу екстрамедулярних пухлин верхньошийного відділу.

Борис Павлович Криштопа (1938-2014) організатор охорони здоров’я, історик медицини, доктор медичних наук (1986), професор (1988), завідувач кафедри управління охороною здоров’я Київського інституту удосконалення лікарів (1986-2003), заступник міністра охорони здоров’я України (1974-78). Науковий напрям – організація і управління системою охорони здоров’я, історія медицини України.

Закінчив Київський медичний інститут (1961). Працював лікарем. 1965-1968 – завідувач Сумського міського, 1968-1972 – обласного відділів охорони здоров’я; 1978-1981 – радник Міністра громадського здоров’я Республіки Афгані­стан; 1982-1986 – проректор з між­народних зв’язків Київського медичного інституту; 1986-2004 – завідувач, від 2004 – професор кафедри управління охороною здо­ров’я Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ). Заступник Міністра охорони здоров’я УРСР (1974-1978).

Наукові дослідження були присвячені соціальній гігієні, організації охорони здо­ров’я, історії медицини.

Наукові праці: “Здравоохранение Афганистана” (1984); “Высшее медицинское образование в Украинской ССР” (1985); “Менеджер здравоохранения” (1995); “Медична допомога і ринок: проблеми менеджменту” (1996); “Реформування статусу бюджетних медич­них закладів в умовах ринкових відно­син” (2009).

У 2016 р. сім’я Б. П. Криштопи передала до фонду ННМБУ власну колекцію Бориса Павловича, об’єм якої становить 610 одиниць зберігання. Тематика колекції стосується питань становлення охорони здоров’я та вищої медичної освіти в Україні, історії медицини тощо.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація Б. П. Крыштопа “Медико-социальные и научноорганизационные основы развития здравоохранения демократической Республики Афганистан (1984)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Б. П. Криштопи, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Біографічний словник завідуючих кафедрами Київського державного інституту удосконалення лікарів (1918-1993 р.) (1993)
2. 85 років (1918-2003) Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (2003)
3. Высшее медицинское образование в Украинской ССР (1985)
4. Для тех кто мечтает стать врачом (1976)
5. Здоровье населения и здравоохранение в развивающихся странах (1990)
6. Здравоохранение Афганистана (1984)
7. Фармакотерапия тропических инфекционных и паразитарных болезней (1988)

Святкування Всесвітнього дня здоров’я приурочене до дня прийняття Статуту ВООЗ у 1948 році.

У грудні 1945 року дві країни Бразилія та Китай запропонували створити міжнародну організацію, яка б займалася питаннями охорони здоров’я на глобальному рівні та була абсолютно незалежною від будь-якої влади. Через півроку в Нью-Йорку був затверджений статут Всесвітньої організації охорони здоров’я, а чинності він набув 7 квітня 1948 року, коли угоду підписала 61 країна.

Мета Всесвітнього дня здоров’я полягає у відзначенні важливості здоров’я кожної людини для людства в цілому. Здоров’я – стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад. Часто психічним здоров’ям нехтують, але сьогоднішній стресовий спосіб життя дуже впливає на загальний стан людини, тому важливо заохочувати населення до відповідної терапії. Крім того, здоров’я залежить від гармонійного існування людини у навколишньому середовищі. І, звичайно, не слід забувати, що ми є те, що їмо, тож важливо дотримуватись збалансованого раціону.

Згідно з дослідженнями вчених, здоров’я залежить більше ніж на 50% від способу життя людини, на 40% від соціальних і природних умов і лише на 10% від спадковості.

У Всесвітній день здоров’я проводяться заходи, метою яких є підвищення обізнаності населення щодо цінності здоров’я, ролі здорового способу життя, профілактики захворювань, проблем охорони здоров’я, зокрема доступу до медичної допомоги.
Щороку ВООЗ пропонує іншу тему для цього дня, яку висвітлюють на школах, семінарах, майстер-класах і дискусійних форумах. Тема Всесвітнього дня здоров’я у 2023 – «Здоров’я для всіх!»

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись з літературою щодо здорового способу життя:

1. Феномен людини. Здоровий спосіб життя : збірник наукових праць / Захід. центр енергоінформац. наук, Укр. Міжнар. акад. профілакт. медицини НТШ. – Львів : ЗЦЕН, 2022. – Вип. 105 (171).
2. Індекс здоров’я. Україна – 2017: результати загальнонаціонального дослідження : звіт / Міжнар. фонд “Відродження”. – Київ, 2018.
3. Сущенко І. В. Рухова активність як засіб формування здорового способу життя студентської молоді//Україна. Здоров’я нації. – 2019 – №2 – С. 202-203.
4. Гарник Т.П. Природне харчування і здоровий спосіб життя: міжнародний конгрес, 12-15 липня 2018 р. Анкара (Туреччина) // Фітотерапія. Часопис. – 2018. – № 3. – С. 59-60.
5. Дуб М.М. Здоровий спосіб життя студентів – складова професійної компетенції// Україна. Здоров’я нації. – 2019. – № 2. – С. 168-169.
6. Крутов В.В. Традиційна та інформаційно-енергетична медицина: дві комплементарних системи знань на варті здоров’я людини //Фітотерапія. Часопис. – 2021 – № 3 – С.24-30.

Леонід Вікторович Харьков (1943-2020) хірург-стоматолог, член-кореспондент НАМН України (2003), доктор медичних наук (1988), професор (1991), завідувач кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії дитячого віку Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 1994), керівник Українського центру по лікуванню дітей з вродженими та набутими  захворюваннями щелепно-лицевої ділянки (з 1993), консультант дитячої лікарні “Охматдит” (з 1994).

Засновник в Україні нового напряму в щелепно-лицевій хірургії дитячого віку – раннього хірургічного та комплексного лікування вроджених і набутих вад обличчя.

Основні напрями його наукової діяльності спрямовані на розроблення принципово нових базових методів хейлорино- та ураностафілопластики в дітей раннього віку. Ним запроваджено в клінічну практику біля 45 методів хірургічного лікування незрощень верхньої губи та піднебіння на всіх етапах лікування; нові способи лікування вроджених гемангіом обличчя та щелеп.

Наукові праці: “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1992); “Клеевые соединения в челюстно-лицевой хирургии” (1993); “Evolution of methods of uranosthaphyloplasty exemplified by the analysis of the 1118 primary operations for congenital palatal defects”(1999);”Эволюция методик ураностафилопластик в клинике Украинского Национального медицинского университета (анализ 1417 первичных операций по поводу врожденных дефектов неба)” (2002); “Справочник хирурга- стоматолога” (2002, 2003, 2007); “Хірургічна стоматологія дитячого віку” (2003); “Хирургическая стоматология и челюстно-лицевая хирургия детского возраста” (2005); “Опыт проведения одномоментной хейлориноуранопластики и хейлориновелопластики у детей с врождённым несращением верхней губы и нёба” (2004); “Вторичные деформации верхней губы и носа после двусторонних хейлоринопластик. Сроки операций и новые методики” (2006); “Хірургічна та комплексне лікування вроджених деформацій ЩЛД у дітей. Реальні досягнення та невирішені проблеми” (2006); “Способи хірургічного лікування вроджених незрощень верхньої губи та піднебіння (аналіз існуючих методик та власних інновацій)” (2006); “Діагностика та лікування секвенції Робіна” (2008); “Teljes ajak – szajpadhasadek korai idoszakban torteno egyideju korrekcioja” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації Л. В. Харькова Л.В. “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1987), Л. В. Харьков “Клиническое значение некоторых лабораторно-биохимических исследований крови до и после операции у больных с врожденными несращениями неба” (1972).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Л. В. Харкова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Врожденные несращения верхней губы и неба (2004)
2. Диагностика и лечение травматических повреждений мыщелкового отростка нижней челюсти у детей (2010)
3. Родителям детей с врожденными несращениями верхней губы и неба (2007)
4. Справочник хирурга-стоматолога. Диагностика, клиника, хирургическое и медикаментозное лечение (2003)
5. Хирургическая стоматология и челюстнолицевая хирургия детского возраста (2005)
6. Хирургическое лечение врожденных несращений неба (1992)
7. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія дитячого віку (2015)