Календар медицини

З 19 травня 2011 р. Всесвітня організація сімейних лікарів WONCA започаткувала святкування Всесвітнього дня сімейного лікаря.

За визначенням WONCA, сімейний лікар (лікар загальної практики) – фахівець, який надає первинну медико-санітарну допомогу всім членам сім’ї, незалежно від віку, статі, характеру захворювання, з урахуванням психологічних, соціальних, культурних та особистих особливостей пацієнта та родини.
Цей день присвячений ролі сімейного лікаря (лікаря загальної практики) в системах охорони здоров’я всього світу, він дає можливість підкреслити важливий внесок сімейних лікарів у охорону здоров’я населення.

За даними світової статистики, близько 80 % усіх проблем, пов’язаних зі здоров’ям, у розвинутих країнах світу сьогодні вирішуються на етапі загальної лікарської практики. І сьогодні в більшості країн світу система сімейної медицини є основою національної охорони здоров’я, а в університетах активно створюються програми (кафедри) для підготовки сімейних лікарів

В Україні впровадження інституту лікаря загальної практики розпочато в 2011 р. в рамках реформування й удосконалення первинної медико-санітарної допомоги в окремих областях. Сімейні лікарі доказали, що вони можуть проводити ефективну профілактику захворювань та лікувати широке коло захворювань.

Анатолій Іванович Тріщинський (1923-2009) заслужений діяч науки України (1983), доктор медичних наук (1963), професор (1964), завідувач кафедри анестезіології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (1967-1996).

Анатолій Іванович у 1950 закінчив Вінницький медичний інститут. У 1963 захистив док­торську дисертацію “Знеболювання та за­безпечення безпеки операцій на відкритому серці з штучним кровообігом”. Учень профе­сора Г.Д. Дінабург, академіка М.М. Амосова.

Напрям наукових досліджень: лікування гострого та хронічного больового синдрому, клініко-фізіологічні та клініко-фармакологічні аспекти загального та регіонального знебо­лювання, клініко-фізіологічні, діагностичні аспекти й інтенсивна терапія тяжких гнійно-запальних процесів і сепсису. Засновник і фундатор вітчизняної наукової анестезіології й інтенсивної терапії, організатор системи анестезіологічної служби в Україні. Головний анестезіолог МОЗ України (1966). Голова правління Наукового товариства анестезіо­логів України (1964).

Наукові праці: “Операции на сердце с искусственным кро­вообращением” (1962); “Лечебная гипотермия” (1969); “История отечественной анестезиологии” (1976); “Обезболивание в амбулаторной практи­ке” (1978); “Неврологические синдромы при поражениях тройничного нерва” (1983); “Искусственная вентиляция легких” (1983); “Интенсивная терапия и дыхательная реани­мация при астматических состояниях” (1985); “Ферментные процессы и их коррекция при экстремальных состояниях” (1985).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Тріщинського А.І. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Анестезіологія та інтенсивна терапія (2000)
2. Дифференциальная диагностика, интенсивная терапия и реанимация при острой сердечной недостаточности (1984)
3. Из истории отечественной анестезиологии (1973)
4. Интенсивная терапия и дыхательная реанимация при астматических состояниях (1985)
5. Интенсивная терапия тяжелых форм менингоэнцефалита у детей (1979)
6. Использование спинальной и комбинированной спинальной опиоидной анестезии в хирургической практике (1991)
7. Наркоз в амбулаторных условиях (1978)
8. Неврологические синдромы при поражении тройничного нерва (1983)
9. Руководство по интенсивной терапии (2004)
10. Наркоз в амбулаторных условиях (1978)

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації А.І. Тріщинского “Обезболивание и обеспечение безопасности операций на открытом сердце с искусственным кровообращением” (1963); “Неврологические синдромы, обусловленные поражением тройничного нерва” (1955)

Щорічно 20 травня лікарі всього світу, які спеціалізуються в травматології та ортопедії, відзначають своє професійне свято.

Травматологія – мати всіх хірургічних спеціальностей, один з найдавніших розділів клінічної медицини, історія якого нараховує багато століть. З початку зародження цивілізації та до сьогодні людство страждає від поранень і каліцтв.

У сучасному світі травматизм і смертність внаслідок травми постійно зростають. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, від травм щороку гинуть 2 млн чоловік, а травми різного ступеня тяжкості отримують близько 30 млн людей. Травматизм – це не тільки медична, а й соціальна проблема сучасного суспільства.

Володимир Васильович Селецький (1868-1955) невролог, доктор медицини (1901), професор (1912), завідувач ка­федри нервових хвороб медичного фа­культету Університету Св. Володими­ра (1919-1922), завідувач кафедри фа­культетської неврології Київського ме­дичного інституту (1922-1950). Учень І.О. Сікорського.

Володимир Васильович закінчив гімназію та медичний фа­культет Університету Св. Володимира (1893). У 1901 захистив дисертацію “Опыт системати­ческого и клинического изучения рас­стройств речи при общем прогрессив­ном параличе” й одержав звання при­ват-доцента. У 1912 був обраний професором кафедри нер­вових хвороб Київського жіночого ме­дичного інституту.

У 1919 очолив кафедру нервових хвороб медичного факультету Універ­ситету Св. Володимира. У 1922 ка­федра неврології Київського медичного інституту була розподілена на дві – факультетську та госпітальну. Очолив кафедру факультет­ської неврології. Про­тягом багатьох років очолював Київське товариство невропатологів і психіатрів.

Наукові праці: “Опыт систематического и клинического изучения расстройств речи при общем прогрессивном параличе” (1901); “Цитотоксины и душевные заболевания” (1903); “Опыты с невролизинами” (1908); “Теория и психология галлюци­наций” (1908); “К диагностике поясничных болей” (1940); “К симптоматологии менингитов” (1947).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Селицького В.В. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. 1. Диссоциация представлений и ее значение (1908)
   2. Неправильность пальцев ног (1909)
   3. Опыт систематического и клинического изучения расстройств речи при прогрессивном параличе (1899)
   4. Психопатология ощущений (1909)

1. Случай галлюциноза (1907)
2. Судебно-психиатрические наблюдения (1904)
3. Цитоксины и душевные заболевания (1903)

Василь Гаврилович Бардова (1948) лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1984), професор (1985), член-кореспондент АМНУ (2000), заслужений діяч науки і техніки України (2009).

Закінчив Київський медичний інститут (1972), де і працює (нині Національний медичний університет): доцент (1980-1985), професор (1985-1986), від 1986 – завідувач кафедри пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни, одночасно декан медико-профілактичного факультету (1990-1992), проректор (1993-1995, від 1999), від 1996 – директор Наукового лабораторного гігієнічного центру.

Наукові дослідження присвячені гігієнічним аспектам клімату та погоди, сонячного випромінювання; профілактиці хвороб систем кровообігу та дихання, гігієні праці в сільському господарстві, гігієні роботи з мікроелементами та пестицидами, гігієні дітей і підлітків.

Наукові праці: “Гигиена климата” (1990); “Современные проблемы экогигиены” (1993); “Пропедевтика гігієни, військова та радіаційна гігієна” (1999); “Общая гигиена: Пропедевтика гигиены” (2000); “Загальна гігієна: словник-довідник” (2001); “Гигиеническая диагностика радиационного фактора и его коррекция” (2001).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В.Г. Бардова “Гигиеническое изучение влияния климато-погодных условий на течение гипертонической болезни” (1976)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Бардова В.Г.  підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гигиена климата (1990)
2. Загальна гігієна та екологія людини (2022)
3. Керівництво до занять з загально пропедевтичної гігієни (1992)
4. Російсько-українсько-латинський, тлумачний терапевтичний словник (1994)
5. Учбовий посібник до практичних занять з загальної гігієни (1994)

Віктор Петрович Неділько (1928) заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної стипендії для видатних діячів науки, Керівник підрозділу наукових проблем організації медичної допомоги дітям і матерям ДУ “Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України”, член асоціації педіатрів України, очолює науковий напрямок з проблем соціальної педіатрії.

У 1956 закінчив Київський медичний інститут.

Віктор Петрович Зробив значний внесок у розвиток медичної науки, працюючи в МОЗ на посадах Вченого секретаря, Начальника відділу перспективного планування наукових робіт і Заступника голови Вченої Ради МОЗ України, а також Начальника управління НАМН України.

Основними напрямками наукових досліджень є вивчення здоров’я дітей різних вікових категорій, вплив на його показники медико-соціальних факторів. Зробив значний внесок у проблему збереження здоров’я дітей шкільного віку, розробивши нові підходи до організації їх диспансеризації й оздоровлення. Щорічно бере участь у підготовці доповіді Президента “Про становище дітей в Україні” та виконанні Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини”.

Забезпечує зв’язок інституту з НАМН і МОЗ України з впровадження пріоритетних наукових розробок. Брав активну участь в оздоровленні дітей, потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, виконуючи обов’язки лікаря-координатора в оздоровчому таборі Республіки Куба. Є ветераном 2-ї світової війни.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Неділько В.П.  підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Неделько, В. П.  “Влияние уроков труда на функциональное состояние сердечно-сосудистой системы учащихся V-VIII классов больных ревматизмом” (1963)
2. Неделько, В. П.  “Здоровье школьников и основные пути его дальнейшего укрепления” (1975)
3. Методические указания по оценке физического развития детей школьного возраста (1974)
4. Организация внедрения научных достижений по травматологии и ортопедии в практику здравоохранения (1981)
5. Организация диспансерного наблюдения за детьми в общеобразовательных школах (1974)
6. Чернобыльская трагедия и здоровье киевлян через десять лет  (1996)