Календар медицини

Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням був встановлений у 1987 р. Всесвітньою організацією охорони здоров’я, відзначається 31 травня кожного року. У цей день по всьому світу проходять антитютюнові акції.

У березні 2006 р. Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ з боротьби проти тютюну. Конвенція зобов’язує учасників вживати конкретних заходів, спрямованих на подолання тютюнової пандемії.

Причиною появи боротьби з тютюнопалінням є передчасна смертність і хвороби в усьому світі, яким людство здатне запобігти. На сьогоднішній день, за даними звіту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), від вживання тютюну щороку помирають понад 5 мільйонів людей; очікується, що до 2030 р. ця цифра зросте до 8 мільйонів смертей щорічно. В Європейському регіоні тютюн винен у смерті близько 1,6 мільйонів людей на рік.

Основними причинами смертей, пов’язаних із тютюнопалінням, є серцево-судинні захворювання (47 %); захворювання органів дихання (19 %); рак легень (16 %); інші види раку (9 %); інші причини (9 %). Близько 70 % пов’язаних із тютюном смертей сталися з людьми віком від 35 до 69 років, а це означає, що кожен померлий у цій віковій групі втратив у середньому 19 років життя.

В Україні палять близько 11,5 млн жителів, з них 9,1 млн чоловіків і 2,5 млн жінок. У відсотковому відношенні – 60 % і 11,2 % відповідно. Приблизно третина населення у віці від 18 до 25 років є постійними курцями. Більш, ніж половина всіх курців свою першу сигарету викурили у віці до 12 років.

Куріння перетворилося на соціальну проблему, якою змушені займатися міжнародні організації. Багато країн світу відмовляються від тютюнопаління, створюють спеціальні закони щодо обмеження паління або вживання тютюну в спеціально відведених місцях.

Пацко Ярослав Володимирович (1938-2007) нейроонколог, мікронейрохірург. Народився у Вінниці. Після школи поступив у Київський медичний інститут, який закінчив у 1961 р. У тому ж році почав працювати в Київському інституті нейрохірургії: лікар, науковий співробітник, завідувач науково-організаційного відділу.

Ярослав Володимирович у 1987 р. захистив докторську дисертацію “Аденоми гіпофіза з обширним екстраселлярним розповсюдженням”.

Розробляв основи лазерної нейрохірургії нейроендоскопом, першим в Україні запропонував використовувати методики транссфеноїдальних оперативних втручань при новоутвореннях в області турецького сідла.

Савицький Ігор Вікторович (1923-1989) лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1972), професор (1974), завідувач кафедри гігієни харчування (1972-1987), професор кафедри (з 1988), декан санітарно-гігієнічного факультету (1979-1981) Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Ігор Вікторович закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1954). Учень Г.X. Шахбазяна. У 1971 захистив докторську дисертацію “Комбинированное действие на организм химических веществ группы тя­желых металлов и высокой температурной среды”.

Автор понад 40 наукових праць, присвячених токсиколого-гігієнічній оцінці якості харчових продуктів, що контактують з новими видами полі­мерних матеріалів.

Наукові праці: “Токсикологическая оценка летучих веществ, выделяющихся из полимерных синтетических материалов” (1968); “Гігієна праці у громадському харчуванні” (1980).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій Савицького І.В. “Гигиеническая и токсикологическая характеристика новых фунгицидов – гексахлорбензола и пентахлорнитро-бензола” (1959); “Изменения азотнобелкового состава крови при различных функциональных состояниях центральной нервной системы” (1954); “Комбинированное действие на организм химических веществ группы тяжелых металлов и высокой температуры воздушной среды” (1971)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І. В. Савицького, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Биологическая химия (1982)
2. Біологічна хімія (1973)
3. Гигиена праці в громадському харчуванні (1980)
4. Медицинские укладки ОІМ (1962)

Фотографія з фонду Національного музею медицини України

Лейник Михайло Володимирович (1908-1960) фізіолог, доктор медичних наук (1951), професор (1952). Учасник 2-ої світової війни.

Михайло Володимирович закінчив Київський медичний інститут (1936). Відтоді працював у Київському НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині Інститут медицини праці НАМНУ): 1944-1954 – завідувач лабораторії фізіології м’язової працездатності, від 1954 – заступник директора з наукової роботи. У 1937-1940 очолював Управління науково-дослідних інститутів Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР.

Наукові дослідження в галузі фізіології праці. Засновник вчення про типи м’язової працездатності людини.

Наукові праці: “Режим труда и отдыха в свете новых данных о состояниях рабочего органа во время и после работы” (1949); “К учению о физиологических основах рационального режима труда и отды­ха” (1951); “Питання фізіології праці в соціалістичному сільському господарстві” (1967).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертації Ленника M. B. «Режим труда и отдыха в свете новых данних о состояниях рабочего органа во время и после работы» (1949)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М.В. Ленника, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Питання фізіології праці в соціалістичному сільському господарстві (1957)
2. К учению о физиологических основах рационального режима труда и отдыха (1951)

У травні 2005 р., в ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, міністри охорони здоров’я світу одностайно прийняли заяву про прихильність і підтримку добровільного донорства крові. У резолюції WHA58.13 вони постановили щорічно проводити Всесвітній день донора крові 14 червня. Цього дня у 1868 р. народився австрійський лікар К. Ландштейнер, який відкрив групи крові людини.

Цього року Всесвітній день донора крові знову проводиться у всьому світі та буде координуватися Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організацій донорів крові.

Регулярне донорство омолоджує організм та покращує роботу імунної системи, печінки, підшлункової залози й інших органів травлення. А головне, замислюючись над важливістю донорства, варто пам’ятати – один донор рятує життя трьом людям. Щомиті в усьому світі в людей будь-якого віку та походження виникає потреба в переливанні крові за життєвими показаннями.

Законом передбачено присвоєння донору статусу “Почесного донора України”, якщо він безоплатно здасть кров у кількості 40 разових максимальних доз. Такі особи отримують посвідчення, їм вручається відповідний нагрудний знак.

Посвідчення “Почесний донор України” мають майже 100 тис. донорів, звання “Заслужений донор України” – 60 осіб. А Володимиру Костянтиновичу Ніколаєву, який здав кров та плазму крові більше 500 разів, присвоєно звання “Герой України”.

Басс Михайло Менделевич (1898-1985) дитячий хірург, доктор медичних наук (1959), доцент кафедри хірургії й ортопедії дитячого віку Київського медичного інституту (1946-1963).

Наукові праці Михайла Менделевича були присвячені хірургії шлунково-кишкового тракту, вродженим діафрагмальним грижам, запальним процесам легень, плеври тощо. Першим дав наукове обгрунтування лікувальних властивостей соку каланхое, запровадив його в практику лікування запальних процесів у дітей.

Наукові праці: “Злокачественные опухоли у детей” (1967); “Заболевания и повреждения прямой кишки” (1968)

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій М.М. Басс «Диафрагмальные грыжи и замещение ооширных дефектов диафрагмы» (1958)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М.М. Басса, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Этих дней не смолкнет слава(судьбы людские) (1978)
2. Новый лечебный препарат – сок каланхое (1974)
3. Злокачественные опухоли у детей (1967)
4. Заболевания и повреждения прямой кишки у детей (1968)
5. Атлас хирургической патологии у детей (1981)

Фотографія з фонду Національного музею медицини України