Календар медицини

Дяченко Сергій Степанович (1898-1992) мікробіолог, доктор медичних наук (1941), професор (1945), заслужений діяч науки УРСР (1967).

Сергій Степанович закінчив Київський медичний інститут (1927). Працював лікарем і викладав у Ніжинському інституті народної освіти. 1929-1963 – в Українському інституті епідеміології та мікробіології (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ, Київ): заступник директора (1943-1951); водночас від 1935 – у Київському медичному інституті: 1943-1973 – завідувач, від 1973 – науковий консультант кафедри мікробіології. У 1938 відбув ув’язнення за звинуваченням у шкідництві.

Вивчав антигенну будову бактерій кишкової групи, етіологію інфекційних захворювань, механізми імунітету. Сформулював основні закономірності впливу кортикостероїдних гормонів на функціонування окремих ланок імунітету. Досліджував антиген вірулентності черевнотифозної палички та розробляв принципи лікувального застосування специфічної для нього сироватки. Низку наукових праць присвятив історії української мікробіології.

Наукові праці: “Цереброспинальный менингит” (1935); “Мікроорганізми і їх роль в житті людини” (1950); “Діагностичні мікробіологічні дослідження при інфекційних захворюваннях” (1957); “Патогенные вирусы человека” (1974, 1980); “Классификация вирусных инфекций человека” (1977); “Микробиологические методы диагностики инфекционных заболеваний” (1982).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці С.С. Дяченко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Діагностичні мікробіологічні дослідження (1957)
2. Живі вакцини (1949)
3. Микробиологические методы диагностики инфекционных заболеваний (1962)
4. Патогенные вирусы человека (1980)
5. Профілактика інфекційних захворювань (1952)

У 2007 році 10 міжнародних організацій, які опікуються питаннями планування сім’ї, висунули ідею про роль контрацептивів у прийнятті планового рішення щодо створення сім’ї та вагітності. Всесвітня організація охорони здоров’я у Порядку денному сталого розвитку до 2030 року зазначає необхідність «забезпечити загальний доступ до послуг сексуального та репродуктивного здоров’я, включаючи планування сім’ї, інформацію та освіту, а також інтеграцію репродуктивного здоров’я в національні стратегії та програми». На сьогодні Всесвітній день контрацепції підтримують 15 міжнародних неурядових організацій, медичних і наукових спільнот, а також урядових організацій для поширення знань про сексуальне та репродуктивне здоров’я.

Багато жінок, які хочуть уникнути вагітності, не використовують жодні безпечні методи контрацепції. Серед причин: занепокоєння щодо побічних ефектів прийому лікарських засобів; неправильні уявлення про їх довгостроковий вплив на фертильність жінки; заборона використання чоловіком, партнером або родичами в наслідок релігійних уявлень; відсутність доступу до сучасних методів. Разом із тим, жінка має право вибирати кількість, час і інтервал між народженням дітей. Тож контрацепція є невід’ємною частиною прийняття нею усвідомлених рішень.

У Всесвітній день контрацепції прийнято проводити онлайн і офлайн кампанії з метою поширення інформації про способи та методи контрацепції, ризики незахищеного сексу (материнська смертність, аборти) для сексуального та репродуктивного здоров’я жінки.

Шлапак Ігор Порфирійович (1943-2015) анестезіолог, доктор медичних наук (1995), академік Академії наук вищої освіти (2010), заслужений діяч науки і техніки України (2003), завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (1996-2015).

Ігор Порфирійович в 1968 закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця, працював у щойно відкритому відділенні реанімації Клінічної лікарні № 14 м. Києва.

У 1994 став керівником Клініки анестезіології, інтенсивної терапії та реанімації науково-практичного об’єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф. Тоді ж його було призначено головним позаштатним спеціалістом МОЗ України з клінічної токсикології. У 1995 захистив докторську дисертацію з проблем реґіонарної анестезії.

Його наукові інтереси були надзвичайно широкими та стосувалися проблем інтенсивної терапії черепно­мозкової та поєднаної травм, гострих отруєнь та інсультів, сепсису, шоку, цукрового діабету, гострого панкреатиту, лікування больових синдромів, застосування регіонарної анестезії тощо.

Наукові праці: “Анестезіологія та інтенсивна терапія” (2015); “Черепно-мозкова травма: сучасні принципи невідкладної допомоги” (2007); “Цукровий діабет: погляд з позиції лікаря-анестезіолога” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Шлапак І.П. «Экстракорпоральная перфузия изолированной печени и обоснование ее применения в реаниматологии» (1974)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І.П. Шлапака, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Інфузійна терапія в практиці лікаря внутрішньої медицини (2013)
2. Інфузійна терапія інфекційних хвороб (2015)
3. Посібник із проведення респіраторної підтримки (2003)
4. Цукровий діабет (2010)

Відзначається щорічно в останню неділю вересня.

Міжнародний день глухих заснований у 1951 р. на честь створення Міжнародної федерації глухих. За статистикою порушеннями слуху страждає кожна дев’ята людина. Його втрачають у результаті травми, хвороби чи вроджених вад.

Возіанов Олександр Федорович (1938-2017) уролог, доктор медичних наук (1978), професор (1980), академік НАНУ (1991), НАМНУ (1993), АМН Бразилії (1997), Польщі (1997), Білорусі (1998) та Росії (2001), заслужений діяч науки УРСР (1986). Герой України (2000). Закінчив Київський медичний інститут (1962). Працював лікарем (1966-1968); від 1968 – в Національному медичному університеті (Київ): від 1979 – завідувач кафедри урології; одночасно від 1987 – директор Інституту урології НАМНУ; від 1990 – начальник Лікувально-оздоровчого управління при Президентові України; від 1993 – президент НАМНУ. Голова Українського товариства урологів (від 1987), президент Асоціації урологів України (від 1995).

Олександр Федорович досліджував функціональні методи діагностики та хірургічного лікування основних урологічних захворювань. Розробив класифікацію передраку та раку передміхурової залози та сечового міхура, оригінальну методику операції та спеціальний інструментарій для вилучення доброякісної пухлини передміхурової залози. Засновник лабораторій радіонуклідної (1972) та термографічної (1983) діагностики, першого в Україні відділення екстракорпоральної літотрипсії (1996) та клініки ендоскопічної урології (1998).

Наукові праці: “Радиоизотопные методы диагностики в детской урологии” (1972); “Хирургическое лечение рецидивного нефролитиаза” (1984); “Атлас-руководство по урологии” (1990); “Клиническая термодиагностика” (1991); “Болезни мочевого пузыря у детей” (1992); “Предрак и ранние формы рака мочевого пузыря” (1994); “Сексологія і андрологія” (1997); “Цитокины: Биол. и противоопухол. свойства” (1998); “Эндокринная терапия рака предстательной железы” (1999); “Вроджені вади сечових шляхів у дітей” (2000); “Урологія” (2002); “Основы нефрологии детского возраста” (2002); “Рак передміхурової залози” (2004).