Календар медицини

Слинчак Сергій Михайлович (1918) онколог, док­тор медичних наук (1967), професор (1969), організатор і керівник кафедри онкології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1974-1989). Закінчив Київський медичний ін­ститут імені О.О. Богомольця. У 1966 захистив докторську дисер­тацію “Развитие множествен­ных злокачественных опухолей”. Учасник 2-ої світової війни.

Сергій Михайлович дослідження присвячує питанням ранньої діагностики, лікування та реабілітації хворих з недоброякісними пухлинами.

Наукові праці: “Гастроскопия в диа­гностике желудочной патологии” (1956); “Множественные злокачественные опухоли” (1968); “Рак желудка” (1985); “Онкология” (1989).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці С.М. Слинчака, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гастроскопия в диагностике желудочной патологии (1956)
2. Онкология (1989)
3. Множественные злокачественные опухоли (1968)
4. Рак желудка (1985)

Ініціатива встановлення Всесвітнього дня профілактики остеопорозу належить Національному товариству остеопорозу Великобританії та ВООЗ. Відзначається він щорічно 20 жовтня, починаючи з 1999 р. Його метою є підвищення глобальної поінформованості суспільства щодо профілактики, діагностики та лікування остеопорозу і метаболічних захворювань кісток.

Остеопороз – це системне захворювання скелета, яке характеризується зменшенням маси кісток та порушенням мікроархітектури кісткової тканини, що призводить до підвищення їх крихкості та високого ризику переломів. Втрата кісткової тканини є нормальною частиною старіння, але у деяких людей вона відбувається раніше, ніж зазвичай.

Факторами ризику розвитку остеопорозу і перелому кісток є:

• часті переломи раніше;
• сімейний анамнез остеопорозу;
• вік старше 65 років;
• жіноча стать;
• індекс маси тіла 20 кг/м2 або маса тіла <57 кг;
• системний прийом глюкокортикоїдів понад 3 міс;
• гіподинамія, куріння, зловживання алкоголем;
• наявність деяких захворювань ендокринних (цукровий діабет 2-го типу), аутоімунних (целіакія), онкологічних, а також порушення всмоктування в кишечнику і порушення травлення, ревматоїдний артрит;
• належність до білої раси.

Кожна третя жінка старше 50 років і кожен п’ятий чоловік страждають остеопорозом. За даними ВООЗ остеопороз, як причина інвалідності та смертності хворих, займає четверте місце після захворювань серцево-судинної системи, онкологічної патології та цукрового діабету. Остеопороз може посилювати перебіг атеросклерозу і підвищувати ризик ускладнень. Через зниження мінеральної щільності кісткової тканини збільшується відкладення кальцію в коронарних артеріях. Одне з найбільш складних наслідків остеопорозу – перелом шийки стегна.

Для профілактики остеопорозу необхідно вести активний спосіб життя; відмовитись від шкідливих звичок, правильно харчуватись. Корисними будуть будь-які вправи з навантаженням, але особливо ходьба, біг, стрибки і танці. Натомість плавання не допоможе, оскільки у воді осьове навантаження на кістки практично відсутнє. Ефект фізичної терапії ґрунтується на тісному зв’язку працюючих м’язів з нервовою системою, кістками, обміном речовин, внутрішніми органами. Щодо їжі, то слід вживати продукти з високим вмістом кальцію, вітаміну D, магнію, фосфору, білка. Обов’язково слід відмовитись від куріння і зловживання алкоголем.

Цей день запроваджено Указом Президента України від 17 січня 2005 р. № 42/2005 з метою активізації діяльності із запобігання виникненню і поширенню захворювань на рак молочної залози та привернення уваги суспільства до цієї проблеми.

Рак молочної залози – найпоширеніше онкологічне захворювання серед жінок. За даними Національного канцер-реєстру, щорічно в Україні реєструють понад 16 тис нових випадків раку молочної залози, з них 24,5 % складають жінки репродуктивного віку. Але дана патологія може розвинутись не тільки у жінок (10 частина хворих – чоловіки).

Рак молочної залози виліковується за умови його виявлення на I стадії – у 95%, на II стадії – у 80%, на III стадії – у 50% жінок. Через те, що на ранніх стадіях (І-й і ІІ-й) він має безсимптомний перебіг і не завдає болю, а жінки не проходять регулярні щорічні огляди у лікаря, в кожної четвертої українки його діагностують уже на ІІІ–ІV стадії, коли ефективність лікування значно знижується.

Слід пам’ятати, що до групи ризику входять:

• ті, в кого мама, бабуся, сестра, тітка хворіли на рак грудей;
• жінки, що не вагітніли та не народжували дітей або перша вагітність була у 30 років і старше;
• особи, старші за 40 років;
• жінки, у яких менструації почались у віці до 12 років;
• жінки з пізньою менопаузою (після 55 років);
• жінки, які протягом тривалого часу приймають гормональні контрацептиви, зокрема
• ЗГТ при менопаузі;
• хворі на цукровий діабет, гіпертонічну хворобу;
• ті, хто має надмірну вагу та ожиріння;
• особи, які зловживають алкоголем та курять.

Симптоми, що дають підстави запідозрити рак молочної залози:

• прозорі або кров’янисті виділення з грудей;
• втягнення соска у зв’язку з проростанням пухлини у шкіру;
• зміна кольору або структури шкіри грудей (набряк, збільшення або зменшення розмірів);
• ущільнення або новоутворення у молочних залозах;
• ерозії, кірочки, лусочки, виразки в зоні соска, ареоли;
• збільшення пахвових або надключичних лімфовузлів.

Для запобігання раку молочної залози важливо дотримуватися здорового способу життя (відмовитись від куріння, алкоголю, регулярно займатися фізичною активністю і підтримувати нормальну масу тіла), а також вчасно проходити огляд лікаря.

Якимович Яків Никифорович (1848-1908) гістолог, доктор медицини (1880), професор, завідувач кафедри гістології та ембріології (1891-1904) медичного факультету Київського університету.

Карпенко Віктор Степанович (1923-2003) хірург, уролог, доктор медичних наук (1969), професор (1970), заслужений діяч науки УРСР (1976).

Віктор Степанович народився в с. Іванівка (тепер – Ставищанського району Київської обл.); медичну освіту здобув у Військово-медичній академії (м. Куйбишев, 1941-1942), Київському військово-медичному училищі (1942-1943), Донецькому медичному інституті (1945-1948); під час німецько-радянськой війни – фельдшер у діючій армії (1943-1945); працював на посадах головного лікаря та хірурга шахтинської лікарні в м. Чистякове (тепер – м. Торез Донецької обл.), асистента, доцента та завідувача кафедри факультет (969), завідувача клініки пластичної і відновної уро-погії (1969-1996) та директора (1969-1978) Київського НДІ захворювань нирок та сечовивідних шляхів.

У 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «Клинико-анатомическое обоснование надлобкового дугообразного внебрюшинного разреза при камнях тазового отдела мочеточника», а в 1968 р. – докторську дисертацію «Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза»; професор; головний позаштатний уролог МОЗ України (1970-1987); голова Товариства урологів України; член Міжнародного та Європейського товариств урологів; член наукових товариств урологів Російської Федерації, Білорусі та медичного товариства Я. Пуркіньє (Прага); член наукової ради з трансплантології та штучних органів при президії РАМН, заступник голови бюро наукової ради «Урологія і оперативна нефрологія» АМН СРСР.

Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки; автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 11 монографій; основні напрями наукової діяльності: гостра та хронічна ниркова недостатність, лікування сечокам дної хвороби, пухлини сечостатевих органів, чоловіче безпліддя, трансплантація нирок в експерименті та клініці; науковий консультант і керівник 9 докторських та 32 кандидатських дисертацій.

Віктор Карпенко 16 травня 1972 р. уперше в Україні успішно виконав пересадку нирки від живого донора, а з часом виконав 75 таких трансплантацій. Першим в Україні почав виконувати аутотрансплантацію нирок під час стенозу ниркової артерії. Разом із співпрацівниками описав нову хворобу – склероз передміхурової залози, вивчив її клінічний перебіг, розробив діагностику і запропонував ефективні методи оперативного лікування. Впровадив у клінічну практику оперативне лікування гідронефрозу без дренування сечовивідних шляхів. Розробив методику інтестинальної пластики сецоволів за їхньої нейром” язової дисплазії чи травмі.

Уперше в Україні виконав резекції нирки за наявності пухлин. Віктор Степанович вперше впровадив ендоскопічні методи лікування гіперплазії та склерозу передміхурової залози, раку сечового міхура та стриктур уретри; уперше на території СНД (1993) проведена цистектомія з формуванням артифіціального, ортотопічного сечового міхура: значний внесок В. С. Карпенка в реорганізацію та розширення Київського НДІ урології та нефрології, який він очолював – у 1973 р.

Наукові праці: “Хірургія аденоми передміхурової залози” (1981); “Хірургічне лікування двосторонніх захворювань нирок та сечовивідних шляхів” (1983); “Склероз передміхурової залози” (1985); “Епітеліальні пухлини сечового міхура” (1986); “Хроническая почечная недостаточность при травматических стриктурах мочеиспускательного канала” (1990); “Причины гидронефроза и выбор метода оперативного лечения” (2002).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Карпенка В.С.
«Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза» (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В.С. Карпенка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гидронефроз (1991)
2. Антибактериальная терапия в урологии и нефрологии (1979)
3. Амбулаторная урология (1980)
4. Склероз предстательной железы (1985)
5. Спрввочник уролога и нефролога (1985)

Лукашук Віктор Дмитрович (1948) педіатр, доктор медичних наук (1992), професор (2005). Закінчив Львівський медичний інститут (1972). Працював лікарем. Від 1976 – у Київській медичній академії післядипломної освіти; від 1993 – у Національному медичному університеті (Київ): від 1996 – завідувач кафедри педіатрії № 3, від 2003 – завідувач кафедри педіатрії № 5.

Віктор Дмитрович робив дослідження в галузях дитячої гастроентерології, кардіології, неонатології, клінічної фармакології та психосоматики. Вивчає питання лікування хронічного гастродуоденіту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки в дітей, механізми агресії та захисту слизової оболонки шлунка при гастродуоденальній патології.

Наукові праці: “Серцева недостатність у дітей” (1997); “Перинатальні ураження центральної нервової системи та їх вплив на розвиток хронічних захворювань органів травлення у дітей” (2001); “Оптимізація лікування хронічного гастродуоденіту, асоційованого з HP, з урахуванням гастропротекції” (2011); “Психологічний статус і мовленнєві порушення та їх корекція у дітей з хронічним гастродуоденітом, асоційованим з HP-інфекцією” (2013).