Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Відзначається щороку в останню неділю січня, починаючи від 1954 р. Засновано в 1953 р. французьким громадським діячем Раулем Фоллеро, який присвятив усе життя боротьбі з хворобою Хансена — проказою.
Мета Всесвітнього дня допомоги хворим на проказу — звернути увагу на проблему не тільки медичної, але й широкої світової громадськості, органів адміністративного управління, громадських організацій, ділових кіл, благодійних фондів, релігійних громад і приватних осіб.

27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.
Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…
До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.
На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.
Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.
Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.
Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.
Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.
Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.
95 років від дня народження фахівця з геронтології та вікової фізіології, доктора медичних наук, професора, академіка НАН та АМН України Володимира Веніаміновича Фролькіса (1924-1999)
Академік АМН України (1993), НАН України (1988), член Нью-Йорської академії наук (1994), доктор медичних наук (1958), професор (1966), заслужений діяч науки і техніки (1993), віце-президент АМН України (1993-1999), завідувач лабораторії фізіології Інституту геронтології АМН України (1959-1999), завідувач відділу біології старіння (до 1999).
Відомий вчений у галузі сучасної геронтології та вікової фізіології. Основний напрям робіт – вивчення механізмів старіння, вікової патології; пошук засобів подовження життя. Ним розроблена адаптаційно-регуляторна теорія старіння, запропоновані уявлення про процеси антистаріння (вітаукт), гіпотеза про гено-регуляторний механізм розвитку вікової патології, розроблена концепція гено-регуляторної терапії, проаналізовані нейро-гуморальні та мембранні зміни в процесі старіння; відкрито новий клас внутрішньоклітинних регуляторів (інвертори); створені нові підходи до експериментального подовження життя.
Наукові праці: “Aging and life-prolonging processes”(1982); “Life span prolongation” (1991); “Старение, эволюция и продление жизни” (1993); “Старение и экспериментальная возрастная патология сердечно-сосудистой системы” (1994); “Aging cardiovascular system. Physiology and pathology” (1996).
190 років від дня народження хірурга, доктора медицини, екстраординарного, ординарного професора Юлія Карловича Шимановського (1829-1868)
У 1856 закінчив медичний факультет Дерптського (тепер м. Тарту, Естонія) університету. Цього ж року захистив докторську дисертацію та був призначений асистентом хірургічної клініки. У 1858 переїхав до Гельсінгфорса (Хельсінкі, Фінляндія) й очолив кафедру хірургії місцевого університету, був його професором. Розквіт його діяльності розпочався в 1861, коли він був запрошений професором кафедри оперативної хірургії в Київський університет св. Володимира та хірургом-консультантом Київського військового госпіталю. Завідувач кафедри оперативної хірургії Київського університету (1861-1867).
Зробив великий внесок у розвиток трансплантології, пластичної та відновлювальної, а також військово-польової хірургії. Модифікував кістково-пластичну операцію при ампутації стегна (операція Грітті-Шимановський), уперше у світі склав класифікацію дефектів шкіри для наступних пластичних операцій, розробив схеми шкірної пластики, метод закриття великих дефектів з допомогою шматків шкіри, взятих по колу.
Працюючи в доантисептичну епоху проявив наукову прозорливість. Дотримуючись чистоти при виконанні операцій і використовуючи слабкий розчин антисептика він добився надзвичайно успішних на той час післяопераційних результатів.
Ю. К. Шимановським було опубліковано понад 60 наукових праць. Автор фундаментальних монографій «Оперативна хірургія» (1864) та «Операції на поверхні людського тіла» (1865), вперше в світовій хірургічній практиці описав вільне перещеплення шкіри. Обстоював щадний принцип хірургічних операцій, виступав за широке використання шкірної пластики, удосконалив гіпсову пов’язку, запропоновану І. П. пироговим, винайшов і модифікував близько 80 медичних інструментів, приладів та пристроїв. Колекція інструментів, які він винайшов, здобула високу оцінку на Всесвітній виставці в Парижі (1867). У «Підручнику з оперативної хірургії» одним з перших детально описав техніку застосування наркозу.
125 років від дня народження гігієніста, організатора охорони здоров’я, доктора медичних наук, професора Соломона Соломоновича Кагана (1894-1965)
Гігієніст, доктор медичних наук (1935), професор (1926). Закінчив Київський університет (1919). Працював у Київському медичному інституті: завідувачем кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я (1924-1928 та 1934-1952); ректором (1928-1932), завідувачем кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я Дніпропетровського медичного інституту; керівником організаційно-методичного відділу Українського НДІ туберкульозу (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології НАМНУ, Київ, 1953-1960).
Наукові дослідження були присвячені соціальній гігієні, санітарній статистиці, демографії та історії медицини.
Наукові праці: “Нариси теорії соціальної гігієни” (1932); “Предварительные итоги изучения методов организации борьбы с туберкулезом в сельских условиях” (1955); “Об уточнении научных терминов “заболеваемость”, “болезненность” и “патологическая пораженность” населения и правильном их применении”; “Организационно-методические вопросы борьбы с туберкулезом в сельских местностях” (1957); “Видатний санітарний діяч України – академік АН УРСР О.В. Корчак-Чепурківський” (1965).
Коваленко Володимир Миколайович (1949) терапевт, доктор медичних наук (1982), професор (1983), академік НАМН України (2010), заслужений діяч науки і техніки України (1998). Закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1972), де відтоді й працював: від 1983 – завідувач кафедри терапії, від 1985 – декан факультету удосконалення лікарів; від 1989 – в Національній медичній академії післядипломної освіти: від 1990 – завідувач кафедри терапії та ревматології; водночас від 1991 – засновник і директор Українського ревматологічного центру, від 1998 – директор Інституту кардіології НАМНУ (усі – Київ). Президент Асоціації кардіологів та ревматологів України (від 1993). Головний терапевт (1989-1990) і ревматолог (1991-1998) МОЗ України.
Вивчає проблеми профілактики та ранньої діагностики ревматичних і серцево-судинних захворювань, зокрема артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності. Одним з перших в Україні впровадив у практику лікувально-профілактичних закладів ультразвукове дослідження серця і суглобів. Обґрунтовує принципи застосування так званої біологічної терапії при ревматичних хворобах – ревматоїдному та псоріатичному артритах, анкілозивному спондиліті. Запропонував низку нових методів протизапальної та ензимної терапії. Удосконалює організаційні форми роботи терапевтичних і ревматологічних служб України.
Наукові праці: “Избранные вопросы ревматологии в клинике внутренних болезней” (1994); “Клиническая фармакология и фармакотерапия в ревматологии” (1995); “Диагностика и лечение ревматических болезней” (1999); “Ревматоидный артрит. Диагностика, лечение” (2001); “Номенклатура, класифікація, критерії діагностики та програми лікування ревматичних хвороб” (2004); “Академік Стражеско та сучасність” (2006); “Нарушения сердечного ритма и проводимости” (2009).