Календар медицини

Проведення Тижня імунізації покликане привернути увагу громадськості до імунізації як одного з головних профілактичних заходів, що дозволяють вберегти людство від інфекційних захворювань. ВООЗ наполегливо рекомендує родинам обов’язково вакцинувати дітей проти смертоносних хвороб.

За даними ВООЗ, імунізація дозволяє щорічно запобігати від 2 до 3 мільйонів випадків смерті від дифтерії, правця, кашлюку, кору, свинки та краснухи. Кількість дітей, які вчасно отримують вакцину, зростає, зокрема завдяки старанням ВООЗ і оголошеного нею Тижня імунізації.

Метою Глобального плану дій ВООЗ відносно вакцин є гарантування до 2020 року кожній людині захисту від інфекцій, які можливо попередити методом імунізації. На національному рівні країни мають забезпечити охоплення щепленням проти кашлюку, дифтерії, правця 80 % відповідного населення, впровадити одну чи більше нових вакцин, ліквідувати поліомієліт, кір, краснуху, правець у матерів і новонароджених.

85 років від дня народження соціального гігієніста, доктора медичних наук, професора Анатолія Родіоновича Уваренка (1935-2014)

Соціальний гігієніст, доктор медичних наук (1986), професор (1987), директор Київського НДІ соціальної гігієни та управління охорони здоров’я (1989-1994), керівник Республіканського відділу (Центру) наукової медичної інформації та патентноліцензійної роботи МОЗ України (1975-2005). Професор кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров’я з підвищенням кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я (2010 р. була перейменована на кафедру менеджменту охорони здоров’я) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (2006-2014).

Наукові праці були присвячені питанням медичної інформації, проблемам медичної профілактики й якості медичного забезпечення.

120 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Василя Йосиповича Акімова (1900-1964)

Хірург, доктор медичних наук (1951), професор (1951). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Одеський медичний інститут (1930). Працював у Кадіївській райлікарні Сталінської (Донецької) області (1930-1935); асистентом (1935-1941) Українського інституту вдосконалення лікарів (Харків); головним, потім провідним хірургом евакошпиталю (1941-1945); доцентом кафедри факультетської хірургії Львівського медичного інституту (1945-1950); завідувачем кафедри факультетської хірургії Станіславського медичного інституту (1950-1953); професором Львівського медичного інституту (1953-1958); завідувачем кафедри хірургії № 1 Київського інституту вдосконалення лікарів (1958-1964).

Основні напрями наукової діяльності: хірургія щитоподібної залози, хірургічне лікування відкритих пошкоджень грудної клітки (проникні вогнепальні поранення); ускладнення при захворюваннях шлунка, дванадцятипалої кишки; питання топічної діагностики виразок, що кровоточать.

Наукові праці: “О сплетении при болезни Гоше” (1934); “Клиника и диагностика рака щитовидной железы” (1936); “Клиника и диагностика хронического неспецифического тиреоидита” (1936); “Риделевский зоб” (1940).

95 років від дня народження терапевта, доктора медичних наук, професора Ігоря Михайловича Ганджи (1925-2007)

Терапевт, доктор медичних наук (1961), професор (1963), заслужений діяч науки УРСР (1987). Закінчив Київський медичний інститут (1946). Працював в Інституті клінічної медицини (нині Інститут кардіології АМНУ, Київ; 1946-1951 та 1954-1962, зокрема від 1957 очолював відділ функціональної патології); від 1951 – в Київській медичній академії післядипломної освіти (з перервою): завідувач (1962-1993), професор (1993-2001) кафедри сімейної медицини. Головний терапевт МОЗ УРСР (1957-1967).

Вивчав патогенез захворювань печінки та жовчних шляхів, запальних захворювань серцевого м’яза, ревматизму, дифузних захворювань сполучної тканини, атеросклерозу, васкулітів малого кола кровообігу.

Наукові праці: “Профилактика и лечение атеросклероза” (1966); “Атеросклероз” (1973; 1978); “Системные болезни соединительной ткани” (1988); “Некоронарогенні захворювання серцевого м’яза” (1993); “Ревматологія” (1996); “Внутрішні хвороби” (2002).

70 років від дня народження психіатра, доктора медичних наук, професора Олександра Костянтиновича Напрєєнка (1950)

Психіатр, доктор медичних наук (1991), професор (1992), заслужений діяч науки і техніки України (2004), завідувач кафедри психіатрії та наркології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту (1973), після чого 3 роки працював у Чернігівській області на посадах лікаря-терапевта та головного лікаря сільської дільничної лікарні, а потім 10 років лікарем-психотерапевтом і молодшим науковим співробітником НДІ урології та нефрології. У 1976 пройшов спеціалізацію за фахом “Психіатрія”. У Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця працює з 1986 року: на посадах асистента, потім доцента, з 1991 року завідувача кафедри психіатрії та наркології. З 1997 по 2000 – член експертної ради ВАК України. З 1998 по 2005 і в 2013 – головний позаштатний спеціаліст з психіатрії та наркології МОЗ України.

175 років від дня народження фізіолога, мікробіолога, зоо­лога, патолога, геронтолога, лауреата Нобелівської премії з медицини та фізіології Іллі Ілліча Мечникова (1845-1916)

Фізіолог, мікробіолог, зоо­лог, патолог, геронтолог. Закінчив екстерном Харківський університет (1864). Наукові відрядження до Німеччини, Італії. Працював у Новоросійському університеті (Одеса, з перервою): 1867-1868 – доцент, 1870-1882 – ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії. Від 1868 – приват-доцент Санкт-Пе­­тербурзького університету, де захистив докторську дисертацію з зоології (1868). Звільнився в 1885 на знак протесту проти реакційної політики царської влади в галузі освіти. У 1886 повернувся в Одесу, де разом з М. Гамалією організував першу в Російській імперії та другу у світі бактеріологічну станцію для боротьби з інфекційними хворобами (нині Одеський НДІ епідеміології та мікробіології). У 1887 змушений виїхати до Німеччини. Від 1888 – в Парижі, де в Інституті Пастера заснував і був завідувачем лабораторії (до 1916), від 1905 – заступником директора. До роботи в лабораторії залучив талановитих учених з різних країн, тому його міжнародна школа з імунології та мікробіології стала однією з найвідоміших у світі на межі 19-20 ст. У 1908 І.І. Мечникову (спільно з німецьким вченим Паулем Ерліхом) було присуджено Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини за праці про імунітет.

Наукові дослідження були присвячені імунології, мікробіології, геронтології, патології, ембріології. Вивчав загальні механізми ембріонального розвитку організмів з різних щаб­лів еволюції. Основоположник еволюційної ембріології (спільно з О. Ковалевським). Запропонував теорію походження багатоклітинних тварин. Один із засновників порівняльної патології, імунології та мікробіології. Здійснив новаторські дослідження для з’ясування ролі мікробних асоціацій та антаногізму мікробів у інфекційних процесах. Сформулювавши положення про користь мікробного антагонізму для здоров’я людини, став засновником сучасної концепції пробіотиків. Створив особ­ливу галузь сучасної біології – експериментальну морфологію. Заклав основи епідеміології холери, черевного тифу, туберкульозу тощо. Заснував наукову геронтологію. Розробив теорію, відповідно до якої старіння та смерть у людини настають передчасно в результаті дії на організм мікробів та інших отрут. Кінцевим ідеалом життя вважав ортобіоз – досягнення повного та щасливого кінця життя, що закінчується спокійною природною смертю; заклав основи танатології. Вивчав проблеми боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, уперше висунув ідею застосування біологічних методів із цією метою. Досліджував питання дарвінізму, антропології.

Наукові праці: “Болѣзни личинокъ хлѣбнаго жука” (1879); “Лекціи по сравнитѣльной пато­­логіи воспаленія” (1892); “Невосприимчивость въ инфекционныхъ болѣзняхъ” (1903); “Этюды о природе человѣка” (1904; 1913); “Этюды оптимизма” (1907; 1909); “Осно­­ватели соврѣменной медицины. Пастер–Листер–Кох” (1915).