Календар медицини

Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням був встановлений у 1987 р. Всесвітньою організацією охорони здоров’я, відзначається 31 травня кожного року. У цей день по всьому світу проходять антитютюнові акції.

У березні 2006 р. Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ з боротьби проти тютюну. Конвенція зобов’язує учасників вживати конкретних заходів, спрямованих на подолання тютюнової пандемії.

Причиною появи боротьби з тютюнопалінням є передчасна смертність і хвороби в усьому світі, яким людство здатне запобігти. На сьогоднішній день, за даними звіту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), від вживання тютюну щороку помирають понад 5 мільйонів людей; очікується, що до 2030 р. ця цифра зросте до 8 мільйонів смертей щорічно. В Європейському регіоні тютюн винен у смерті близько 1,6 мільйонів людей на рік.

Основними причинами смертей, пов’язаних із тютюнопалінням, є серцево-судинні захворювання (47 %); захворювання органів дихання (19 %); рак легень (16 %); інші види раку (9 %); інші причини (9 %). Близько 70 % пов’язаних із тютюном смертей сталися з людьми віком від 35 до 69 років, а це означає, що кожен померлий у цій віковій групі втратив у середньому 19 років життя.

В Україні палять близько 11,5 млн жителів, з них 9,1 млн чоловіків і 2,5 млн жінок. У відсотковому відношенні – 60 % і 11,2 % відповідно. Приблизно третина населення у віці від 18 до 25 років є постійними курцями. Більш, ніж половина всіх курців свою першу сигарету викурили у віці до 12 років.

Куріння перетворилося на соціальну проблему, якою змушені займатися міжнародні організації. Багато країн світу відмовляються від тютюнопаління, створюють спеціальні закони щодо обмеження паління або вживання тютюну в спеціально відведених місцях.

140 років від дня народження патологоанатома, доктора медичних наук, професора, академіка АН УРСР Олександри Іванівни Смирнової-Замкової (1880-1962)

Патологоанатом, доктор медичних наук, професор, академік АН УРСР (1951). Керувала відділом патологічної анатомії Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1938), лабораторією морфології Інституту фізіології імені О.О. Богомольця (з 1953), завідувачка відділу експериментальної фізіології та патоморфології НДІ клінічної медицини імені М.Д. Стражеска (1944-1960).

Основні праці були присвячені вивченню патологічної анатомії інфекційних хвороб, променевої хвороби, передраку та походження пухлин, дослідженню неклітинних структур організму. Створила вчення про систему основної аргірофільної речовини (внутрішнє середовище органів і тканин), функціонально пов’язану з нервовою системою.

Розенфельд Леонід Георгійович (1930–2016) вчений у галузі медичної радіології, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, член-кореспондент НАН України

Наукові та академічні звання:

• Доктор медичних наук — 1973
• Професор — 1988
• Член-кореспондент НАН України — 1991
• Академік НАМН України — 2000
• Заслужений діяч науки і техніки України — 1989

Керівні посади:

• Заступник директора з наукової роботи Інституту отоларингології НАМН України — з 1994
• Начальник науково-координаційного управління НАМН України — 1994–2007
• Віце-президент НАМН України — 2007–2011

Наукова діяльність:

Леонід Розенфельд — один із провідних вчених у галузі медичної радіології та променевої діагностики, відомий своїм вагомим внеском у розвиток методів візуалізації в отоларингології та онкології. Його наукові здобутки охоплюють низку напрямів:

Основні наукові досягнення:

• Систематизував рентгенологічні ознаки хвороб оперованого та штучного стравоходу.
• Розвинув основи рентгенодіагностики захворювань голови та шиї.
• Один із засновників нового напряму — дистанційної термографії як неіонізуючого, безпечного та екологічно чистого методу діагностики.
• Ініціатор створення першого в Україні Центру клінічної термодіагностики, школи термодіагностики, служби термографії.
• Один із авторів нового напряму в клінічній онкології — інтегративної радіомодифікованої терапії злоякісних пухлин голови та шиї.
• Розробив концепцію неіонізуючої діагностики на основі подвійного електронно-ядерного резонансу.
• Вивчав застосування магнітно-резонансної та спіральної комп’ютерної томографії для діагностики пухлин спинного мозку, краніо-орбіто-синусоназальних новоутворень.
• Досліджував механізми демінералізації кісток людини при космічних польотах із використанням методів:
• електронного парамагнітного резонансу (EPR)
• ядерно-магнітного резонансу (NMR)
• подвійного електронно-ядерного резонансу (ENDOR)

Ці розробки мали значення не лише для космічної медицини, але й для імплантології в ортопедії, травматології, стоматології.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Розенфельда Л.Г.:

1. Рентгенодиагностика дивертикулов пищевода и их осложнений (1966). Шифр зберігання 616.3 Р-646
2. Рентгенодиагностика болезней оперированного и искусственного пищевода (1973). Шифр зберігання Р-12403

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Розенфельда Л. Г., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Радіологічна термінологія (українська, англійська, російська): довідник (1999). Шифр зберігання В-4912
2. Основы клинической дистанционной термодиагностики (1988). Шифр зберігання Б-59373
3. Неионизирующие методы лучевой диагностики заболеваний околоносовых пазух (1994). Шифр зберігання Б-72651
4. Магнітнорезонансні зображення. Фізичні принципи, поняття, термінологія (2003). Шифр зберігання В-6159

Медведь Левко Іванович (1905–1982) (1905–1982) гігієніст, державний діяч, доктор медичних наук, професор, академік АМН СРСР, заслужений діяч науки УРСР

Освіта:

• Вінницький хіміко-фармацевтичний інститут — 1927
• Київський медичний інститут — 1939

Кар’єра та керівні посади:

• 1932–1933 — Директор Вінницького медичного інституту, завідувач міського відділу охорони здоров’я
• 1935–1936 — Завідувач Київського обласного відділу охорони здоров’я
• 1936–1937 — Перший заступник Народного комісара охорони здоров’я УРСР
• 1941–1944 — Директор Київського медичного інституту
• 1943–1952 — Завідувач кафедри гігієни праці і професійних захворювань, Київський медичний інститут
• 1945–1947 — Заступник Міністра охорони здоров’я УРСР
• 1947–1952 — Міністр охорони здоров’я УРСР
• 1952–1964 — Директор Київського НДІ гігієни праці і професійних захворювань (нині Інститут медицини праці НАМН України)
• 1964–1982 — Засновник і перший директор ВНДІ гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас (нині — Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. Л. І. Медведя, Київ)
• 1966–1980 — Голова Наукового товариства гігієністів УРСР

Наукова діяльність:
Левко Медведь — піонер у галузі профілактичної медицини, зокрема гігієни та токсикології пестицидів і полімерних матеріалів.

Основні наукові здобутки:

• Досліджував токсичність органічних сполук ртуті — етилмеркурхлориду та етилмеркурфосфату.
• Розробляв підходи до гігієни сільськогосподарської праці та профілактики професійних захворювань.
• Створив класифікацію пестицидів.
• Ініціював уніфікацію методів токсикологічної оцінки пестицидів.

Першим в СРСР започаткував вивчення:

• ембріотоксичних
• тератогенних
• мутагенних
• гонадотоксичних
• алергічних
• канцерогенних
  властивостей пестицидів.

Ініціював впровадження автоматизованої системи контролю залишків пестицидів в довкіллі та харчових продуктах.

Обґрунтував заборону застосування ДДТ та інших стійких хлорованих вуглеводнів.

Досліджував закономірності токсичної дії пестицидів залежно від хімічної структури, механізмів біологічної дії та патогенезу інтоксикацій.

55 років від дня народження військового хірурга, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора Ігоря Петровича Хоменка (1965)

Військовий хірург, член-кореспондент НАМН України (2017), доктор медичних наук (2013), професор (2014), заслужений лікар України (2014), полковник медичної служби, заступник начальника кафедри військової хірургії Української військово-медичної академії (2003–2015), заступник начальника Національного військово-медичного клінічного центру “Головний військовий клінічний госпіталь” – Головний хірург Міністерства оборони України (2015).

Відомий учений-хірург, наукові дослідження якого присвячені широкому спектру актуальних проблем загальної та військово-польової хірургії, який науково обґрунтував і впровадив концепцію максимального наближення кваліфікованої медичної допомоги до зони бойових дій, що призвело до значного зниження санітарних втрат серед військовослужбовців. Науково обґрунтував і розробив концепцію розвитку медичного забезпечення Збройних сил України в особливий період, організації хірургічної допомоги пораненим і постраждалим під час проведення антитерористичної операції, ролі та місця військових мобільних госпіталів у системі лікувально-евакуаційного забезпечення Збройних сил України. Зробив суттєвий внесок у наукове обґрунтування та розробку нових методів діагностики та лікування в хірургії, особливо в галузі перспективних і найсучасніших напрямків хірургії: хірургії ушкоджень і бойової травми; реконструктивної хірургії шлунково-кишкового тракту; мініінвазивної лапароскопічної хірургії стравохідно-кишкового тракту та товстої кишки, хірургії печінки та підшлункової залози. Основні напрями наукової діяльності: наукове обґрунтування та розроблення системи лікувально-евакуаційного забезпечення Збройних сил України в умовах проведення антитерористичної операції та лікування бойової хірургічної травми; гостра хірургічна патологія органів черевної порожнини (рак підшлункової залози, печінки, шлунку, кишечника та реконструктивна хірургія).

Наукові праці: “Військова хірургія з хірургією надзвичайних ситуацій” (2004); “Вказівки з воєнно-польової хірургії” (2014); “Діагностика, лікування та профілактика гострих ерозивно-виразкових уражень шлунково-кишкового тракту у поранених та постраждалих у мирний та воєнний час” (2015); “Роль і місце військових мобільних госпіталів в системі лікувально-евакуаційного забезпечення антитерористичної операції” (2015); “Медична евакуація поранених і хворих у Збройних Силах України на особливий період” (2016); “Характеристика бойової хірургічної травми. Недоліки та досягнення в лікуванні поранених і травмованих в умовах антитерористичної операції” (2016).

Верхоглядова Тетяна Петрівна
(1925 – 2006) — доктор медичних наук (1970), професор (1977), завідувачка лабораторії культивування тканин Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова (з 1983).

Тетяна Петрівна народилася в м. Києві. Медичну освіту здобула в Київському медичному інституті (1953). У 1953–1956 рр. навчалася в аспірантурі та працювала в Київському науково-дослідному інституті нейрохірургії (нині — Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України).

Професійний шлях:

• молодший науковий співробітник (1956–1961),
• старший науковий співробітник (1962–1975),
• керівник відділу нейропатоморфології (1976–1983),
• провідний науковий співробітник (з 1992).

У 1958 році захистила кандидатську дисертацію на тему: «Патоморфология эпендимом», а в 1970 році — докторську дисертацію:
«Макрогліальні пухлини головного мозку (патоморфологія, гістохімія, культура тканин)».
З 1977 року — професор.

У 1962 році організувала лабораторію культивування тканин, якою керувала до 1992 року.

Авторка 156 наукових публікацій, серед яких — 5 монографій (у співавторстві) та 5 винаходів (у співавторстві).

Основні напрями наукової діяльності:

• нейроонкологія (структурно-біологічні властивості пухлин головного мозку),
• культивування пухлин нервової системи,
• дослідження черепно-мозкової травми.

Під її науковим керівництвом та за консультативної участі захищено 5 докторських і 18 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Верхоглядової Т. П.:

1. Патоморфология эпендимом (1957). Шифр зберігання 616.8 В-363
2. Макроглиальные опухоли головного мозга. Патоморфология, гистология, культура ткани (1970). Шифр зберігання 1970 В-363

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Верхоглядової Т. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Нейрохирургическое лечение психических заболеваний (1997). Шифр зберігання Б-76844
2. Саркомы головного мозга (1877). Шифр зберігання Б-24490