Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
8 вересня – Всесвітній день фізичного терапевта (фахівця з фізичної реабілітації). Цей день дає можливість фахівцям даної сфери підвищити обізнаність широких мас населення про ключову роль реабілітації в підтримці здоров’я та відновлення незалежності людей, які втратили рухові функції внаслідок травм або хвороб.
Цей день стали відзначати за ініціативою Всесвітньої конфедерації фізичних терапевтів (WCPT) у 1996 році. WCPT – всесвітня організація, що об’єднує майже сімсот тисяч професіоналів з фізичної реабілітації з 125 країн.
Емма Стокс, президентка Всесвітньої конфедерації фізичних терапевтів, зробила 28 лютого 2022 наступну заяву на підтримку України:
“Всесвітня конфедерація засмучена й обурена нападом Росії на Україну. Наші думки разом з нашими колегами з України та з усією світовою Спільнотою Фізіотерапевтів, зачеплених цими подіями. Ми будемо й надалі підтримувати наших колег і друзів з Української асоціації фізичної терапії і реабілітаційних працівників в Україні всіма можливими способами.”
75 років від дня народження гігієніста, епідеміолога, інфекціоніста, доктора медичних наук, професора Віктора Федоровича Марієвського (1945)
Гігієніст, епідеміолог, інфекціоніст, доктор медичних наук (2006), професор (2008). Закінчив Донецький медичний інститут імені М. Горького (1972). У 1972-1984 працював на посадах лікаря з гігієни харчування та заступника головного лікаря Запорізької обласної санепідстанції; 1984-1986 – заступник начальника Управління охорони здоров’я Запорізької області; з 1986 – головний лікар Запорізької санепідстанції; з 1990 працював у МОЗ України, зокрема на посадах начальника головного санепідуправління, заступника Міністра, головного державного лікаря України, першого заступника Міністра; з 1996 – в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.В. Громашевського НАМН України на посадах заступника директора з наукової роботи (1997-2001), директора (2006-2013), завідувача лабораторії координації наукових досліджень та контролю діяльності інфекційної служби (1997-2001), завідувача науково-організаційної лабораторії (2001-2003), завідувача лабораторії дезінфектології з групою зоонозних інфекцій (2003-2015), старшого наукового співробітника (з 2015).
Основні напрями наукової діяльності: дослідження вірусних гепатитів, внутрішньолікарняних інфекцій, ВІЛ-інфекції/СНІДу, опрацювання проблем дезінфекції. Брав участь та очолював ліквідацію численних спалахів інфекційних хвороб. Зробив значний внесок у вирішення проблеми ерадикації поліомієліту в Україні.
Наукові праці: “Эпидемические аспекты проблемы гепатита С” (1996); “Дифтерія” (1996); “Вирусные гепатиты и ВИЧ-инфекции (эпидемиологические и иммунопатологические паралелли)” (1997); “Проблеми гепатиту в Україні” (1999); “Антибіотикорезистентність в хірургії” (2012); “Розповсюдження штамів-продуцентів метало-β-лактамаз серед множинностійких неферментаційних грам-негативних бактерій у сучасний період в Україні” (2016).
135 років від дня народження біохіміка, академіка АН СРСР, АН УРСР, АМН СРСР Олександра Володимировича Палладіна (1885-1972)
Біохімік, академік АН СРСР (1942), АН УРСР (1929), АМН СРСР (1944). Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету (1908). Працював на посадах асистента, доцента кафедри фізіології Жіночого педагогічного інституту (1908-1916); професора фізіології Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (Харків, з 1916); завідувача кафедри фізіологічної, а з часом – біологічної хімії Харківського медичного інституту (1921-1931); з 1925 – директор заснованого за його ініціативою Українського біохімічного інституту в Харкові (з 1931 – Інститут біохімії АН УРСР у Києві); одночасно в 1934-1954 рр. – завідувач кафедри біохімії Київського університету імені Т.Г. Шевченка; у 1926 заснував перший у СРСР біохімічний журнал (“Наукові записки Українського біохімічного інституту”, з часом “Український біохімічний журнал”); у 1928 за його ініціативи й активної участі було створене Українське фізіологічне товариство, яке він очолив; голова Українського (з 1958) та Всесоюзного (з 1964) біохімічних товариств; від 1939 – віце-президент, а в 1946-1962 – президент АН УРСР; заслужений діяч науки УРСР (1935).
Основні напрями наукової діяльності: вивчення біохімії м’язової діяльності та біохімії нервової системи, дослідження біохімії харчування та з’ясування ролі вітамінів у харчуванні людини та тварин, вивчення авітамінозів, впливу недостатності вітамінів у їжі на обмін вуглеводів, протеїнів, мінеральний обмін і на порушення регуляції метаболізму, дослідження обміну протеїнів, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів та інших біологічно активних речовин за фізіологічних і патологічних станів організму, розшифрування біохімічних основ функціонування нервової системи, формування підходів до з’ясування функцій головного мозку – пам’ять і психічна діяльність людини, біохімія сну та психозів; синтезував водорозчинний аналог вітаміну К – вікасол; встановив закономірності біохімічної топографії нервової системи, її філо- й онтогенезу, з’ясував її особливості за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів організму, а також за дії на нервову систему різних фармакологічних препаратів і чинників довкілля.
Наукові праці: “Исследования над образованием и выделением креатина у животных” (1916); “Основы питания” (1927); “Химическая природа витаминов” (1941); “Вопросы биохимии нервной системы” (1965); “Белки головного мозга и их обмен” (1972).
З 2000 року Всесвітній день надання першої медичної допомоги проводиться щорічно в другу суботу вересня. Ініціатором його проведення виступають національні організації – члени Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
Основне завдання при наданні першої медичної допомоги полягає в тому, щоб шляхом проведення необхідних найпростіших медичних заходів врятувати життя потерпілому, зменшити його страждання та попередити розвиток можливих ускладнень.
80 років від дня народження стоматолога, доктора медичних наук, професора Валерія Петровича Неспрядька (1940)
Стоматолог, доктор медичних наук (1985), професор (1987), заслужений діяч науки і техніки України (1999). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1967), де й працював з 1975 на посадах: асистента кафедри ортопедичної стоматології (1975-1984), доцента кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології і ортодонтії (1984), завідувача кафедри ортопедичної стоматології (з 1985), декана стоматологічного факультету (з 1994). Директор стоматологічного медичного центру Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (з 2005).
Основні напрями наукових досліджень: зубощелепні аномалії та деформації, реабілітація хворих з дефектами зубних рядів (удосконалення діагностики та лікування дисфункціональних станів скронево-нижньощелепного суглоба, нормалізація оклюзії, клініко-естетичні особливості знімного та незнімного протезування), зубна імплантація.
Наукові праці: “Лечение зубочелюстных деформаций” (1982); “Посібник з бюгельного протезування” (2000); “Композиционные пломбировочные и облицовочные материалы в стоматологии” (2002); “Ортопедическая стоматология” (2006); “Зубопротезна техніка” (2006); “Ортопедична стоматологія” (2010).
110 років від дня народження фтизіатра, доктора медичних наук, професора Олександра Самійловича Мамолата (1910-1991)
Фтизіатр, доктор медичних наук (1970), професор (1971), заслужений діяч науки УРСР (1975). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський медичний інститут (1936). Працював в Українському НДІ туберкульозу імені академіка Ф.Г. Яновського (згодом – Український НДІ фтизіатрії і пульмонології імені академіка Ф.Г. Яновського) (1936-1991): директор (до 1979), від 1961 – завідувач 2-го терапевтичного відділення; водночас у 1959-1960 – завідувач кафедри фтизіатрії Київського інституту удосконалення лікарів.
Вивчав питання епідеміології, клініки, діагностики, лікування та профілактики туберкульозу легень.
Наукові праці: “40 років боротьби з туберкульозом в УРСР” (1958); “Актуальные вопросы туберкулеза” (1968); “Побочные реакции от антибактериальных препаратов в клинике легочного туберкулеза” (1970); “Туберкулез” (1971).