Календар медицини

На фресці Мікеланджело у Ватикані, правиця Бога вказує на ліву руку Адама. Де в чому це символічно, бо Мікеланджело, який був шульгою від природи, з юних років привчав себе працювати правою рукою. Більшість малюнків він робив правою, втім  ліву руку використовував для робіт, що вимагали сили, як різьблення по мармуру.

Джерело: CLINICAL ANATOMY, volume 31, number 5, july 2018 https://doi.org/10.1002/ca.23203

Іськів Богдан Григорович (1936-2021) — лікар-отоларинголог, доктор медичних наук (1988), професор (1991).

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Львівський медичний інститут (1960). Працював лікарем.

Від 1969 року працював у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ):

• від 1991 року — завідувач кафедри отоларингології;
• від 2003 року — професор кафедри отоларингології.

Напрями наукових досліджень

Вивчав:

• імунологічний стан організму;
• зміни тканин середнього вуха при хронічних гнійних отитах;
• проблеми лікування хронічних ринітів;
• застосування тимпаномастоїдопластики;
• слухополіпшувальну мікрохірургію при хронічних середніх отитах;
• історію отоларингології.

Наукові праці

«Динамика приживления лоскутов, применяемых для тимпанопластики» (1968);
«Методика лечения больных хроническими ринитами с помощью автономного криодеструктора» (1981);
«Меатотимпанопластика у хворих на хронічний гнійний середній отит» (1997);
«Експериментальна та клінічна холестеатома» (2004);
«Історія дитячої оториноларингології» (2009).

Морозов Павло Іванович (1846-1927) – хірург, доктор медицини (1875).

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Харківський університет (1872), де залишився працювати помічником прозектора на кафедрі анатомії.

У 1876–1886 роках — доцент, професор кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією.

Під час російсько-турецької війни 1877 року був військовим лікарем.

Працював в Університеті св. Володимира в Києві (медичний факультет згодом був реорганізований у Київський медичний інститут):

• у 1886–1910 та 1917–1922 роках — завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії;
• у 1906–1910 роках — проректор;
• у 1919 році — декан медичного факультету.

Внесок у розвиток медичної освіти

Був співзасновником медичного відділення при Вищих жіночих курсах (1907), на базі якого згодом був створений Київський жіночий медичний інститут.

У 1916–1920 роках — директор Київського жіночого медичного інституту.

Наукова діяльність

Наукові дослідження були присвячені питанням оперативної та військово-польової хірургії, топографічної анатомії.

Наукові праці

«О вліяніи способа растягиванія (Distactions method) на тазобедренный и коленный суставы» (1875);
«Современное состояніе вопроса о плавленіи пуль въ огнестрельныхъ ранахъ»;
«Курсъ военно-полевой хирургіи» (1883);
«О значеніи ожоговъ при выстрелахъ въ упоръ съ сосудисто-медицинской точки зрѣнія» (1886);
«Война, ее орудія и жертвы» (1892);
«Основы оперативной хирургии и топографической анатомии» (1926).

Авдєєва Лілія Василівна (1956) – мікробіолог, кандидат біологічних наук (1991), доктор медичних наук (2004), професор. Народилася 20 серпня 1956 року в Києві.

Освіта та професійна діяльність

Закінчила Київський університет у 1982 році за спеціальністю «біологія», кваліфікація — мікробіолог.

У 1973–1985 роках працювала в Київському медичному інституті. У 1986–2007 роках — в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб АМН України, від 2000 року — провідний науковий співробітник. Від 2007 року очолює відділ антибіотиків Інституту мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України.

У 2015 році їй присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «мікробіологія».

Наукові дослідження

Основні напрями наукової діяльності Лілії Василівни Авдєєвої пов’язані з внутрішньолікарняними інфекціями, антибіотикорезистентністю мікроорганізмів, інфекційним контролем та розробленням нових антимікробних засобів.

Важливе місце у її дослідженнях посідає проблема внутрішньолікарняних інфекцій у новонароджених. Докторська дисертація Л. В. Авдєєвої була присвячена удосконаленню системи мікробіологічного моніторингу за внутрішньолікарняними інфекціями у новонароджених. На основі тривалого спостереження за колонізацією новонароджених умовно-патогенними мікроорганізмами, рівнями та профілями антибіотикорезистентності, а також мікробною контамінацією лікарняного середовища було розроблено програму активного мікробіологічного моніторингу та її комп’ютерну версію.

У межах цих досліджень також було розроблено новий лікарський засіб «Восурель», що характеризувався високою антимікробною активністю та розглядався як основа для створення лікарських форм для профілактики й лікування опортуністичних, зокрема внутрішньолікарняних, інфекцій.

Дослідження антибіотикорезистентності та біологічно активних речовин

Як завідувач відділу антибіотиків Інституту мікробіології і вірусології НАН України Лілія Василівна Авдєєва очолює фундаментальні дослідження бактерій родів Bacillus і Pseudomonas, зокрема закономірностей біосинтезу, природи та механізмів дії їхніх біологічно активних метаболітів — антибіотиків, ферментів, фітогормонів, пігментів та екзополімерних сполук.

Окремим напрямом є розроблення наукових основ створення антимікробних препаратів, пробіотиків і синбіотиків на основі бактерій роду Bacillus, а також біологічних препаратів для захисту сільськогосподарських рослин від фітопатогенних бактерій і грибів.

Її наукові інтереси також охоплюють біосинтез та механізми дії метаболітів бактерій Bacillus і Pseudomonas та можливості їх використання для створення біологічних препаратів.

Науково-педагогічна діяльність

Лілія Василівна Авдєєва бере участь у підготовці фахівців у галузі мікробіології. У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка вона викладає лабораторні роботи з дисципліни «Методи сучасних біологічних досліджень».

Також є розробницею навчальної програми «Антибіотики. Пробіотики» для підготовки докторів філософії за спеціальністю «Біологія» за освітньою програмою «Мікробіологія».

Професійна та науково-організаційна діяльність

Лілія Василівна Авдєєва є членом Вченої ради Інституту мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України та спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій за спеціальністю «мікробіологія».

Неодноразово проходила стажування у наукових установах США з питань інфекційного контролю. Також була науковим консультантом спільного Американсько-Українського проєкту «Здоров’я матері і дитини».

Бере участь у наукових дослідженнях, спрямованих на створення біологічних препаратів та вивчення взаємодії мікроорганізмів із довкіллям.

Внесок у розвиток мікробіології

Лілія Василівна Авдєєва належить до провідних українських фахівців у галузі антибіотикорезистентності мікроорганізмів, профілактики та лікування гнійно-запальних захворювань. Важливою складовою її діяльності є підтримка та розширення Української колекції мікроорганізмів, яка має статус Національного надбання України.

Наукові праці

Серед основних наукових праць Лілії Василівни Авдєєвої:

«Современные представления о бактериологической диагностике Pseudomonas aeruginosa, механизмах формирования лекарственной устойчивости и новых подходах к разработке эффективных мер предупреждения внутрибольничных инфекций и их терапии» (1997);
«Нагляд і контроль за резистентністю до антибіотиків у мікроорганізмів, ізольованих у імунокомпромісних хворих» (2000);
«Сучасні цефалоспоринові антибіотики. Проблема вибору» (2006);
«Инфекционный контроль в системе мероприятий по профилактике внутрибольничных инфекций в акушерских стационарах» (2007).

Таким чином, наукова діяльність Лілії Василівни Авдєєвої поєднує фундаментальні дослідження мікроорганізмів із прикладними розробками у сфері антибіотиків, пробіотиків, інфекційного контролю та подолання антибіотикорезистентності.

Микола Борисович Ситковський (1916-2003) – дитячий хірург, доктор медичних наук (1963), професор (1969), заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

Закінчив лікувальний факультет 2-го Київського медичного інституту (1941).

У роки Другої світової війни служив на посадах:

• командира приймально-сортувального взводу 35-ї танкової дивізії (1941);
• командира хірургічного взводу 34-ї десантної мотострілецької бригади (1941–1942);
• викладача хірургії фронтової школи санітарних інструкторів № 7 (1942);
• ординатора спеціалізованого польового евакогоспіталю (1942–1944);
• старшого ординатора хірургічного відділення Вищого клінічного госпіталю Війська Польського (1944–1945).

Мав військове звання підполковника медичної служби.

Професійна та педагогічна діяльність

Працював на посадах:

• асистента кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1949);
• старшого викладача хірургії Київського військового медичного училища (1949–1958);
• асистента кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку Київського медичного інституту (1958–1963);
• доцента цієї кафедри (1963–1969);
• завідувача кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку (1969–1992).

У 1968–1976 роках був першим деканом факультету підвищення кваліфікації викладачів Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.

У 1969–1995 роках — головний дитячий хірург МОЗ України.

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Миколи Борисовича Ситковського були:

• дитяча проктологія;
• гнійно-септичні захворювання у дітей;
• хірургія травного тракту.

Розробив нові біодеструктивні полімери медичного призначення та технологію їхнього виробництва.

Дмитро Федорович Скрипниченко (1921–1994) — хірург, доктор медичних наук (1956), професор, заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

• Закінчив Військово-медичну академію в м. Ленінград (1943).
• Попри те, що був залишений ад’юнктом кафедри військово-польової хірургії, добровільно пішов у діючу армію.
• Був хірургом партизанського з’єднання С. А. Ковпака та П. П. Вершигори. Служив помічником начальника та хірургом евакогоспіталю № 164 1-го Білоруського фронту.

Професійна діяльність

Після демобілізації працював на посадах:

• асистента кафедри госпітальної хірургії Сталінського (Донецького) медичного інституту (1945–1951);
• асистента (1951–1956), доцента (1956) кафедри загальної хірургії 1-го Московського медичного інституту імені І. М. Сеченова;
• завідувача кафедри факультетської хірургії Кишинівського медичного інституту (1956–1960);
• завідувача кафедри хірургії стоматологічного факультету Київського медичного інституту (1960–1964);
• завідувача кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1964–1989);
• професора кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1989–1993).

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Дмитра Федоровича Скрипниченка були:

• проблеми торакальної хірургії;
• загальна хірургія;
• невідкладна хірургія;
• організація невідкладної хірургічної допомоги;
• хірургічне лікування хвороб судин;
• хірургічне лікування захворювань ендокринних органів.