Календар медицини

75 років від дня народження фармаколога, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Валентина Йосиповича Кресюна (1941)

Фармаколог, академік НАМН України (2021), доктор медичних наук (1984), професор (1985), заслужений діяч науки і техніки України (1991). Перший проректор (з 2001), завідувач кафедри загальної та клінічної фармакології (з 1986), директор НДІ клінічної біофізики Одеського національного медичного університету (з 1995).

Основні напрями наукової діяльності торкаються проблем психофармакології та метаболітної фармакології, клінічних аспектів раціональної та безпечної фармакотерапії. Ним вперше на підставі вивчення молекулярно-біохімічних механізмів розвитку стрес-синдрому сформульована тактика його медикаментозної корекції за допомогою метаболітних препаратів. Ним розроблено та впроваджено у виробництво перший атиповий транквілізатор літоніт, запатентований у низці країн (США, Японія та ін.). Створена нова концепція цілеспрямованого синтезу високоефективних препаратів на основі метаболітів людського організму. У результаті розроблено низку препаратів (нікомаг, тафтсин тощо), створений і всебічно вивчається новий унікальний клас біологічно активних речовин з мембранопротекторною активністю на основі координаційних сполук германію та різних біолігандів метаболітного походження. Наукові інтереси в галузі клінічної фармакології багатосторонні. Вони пов’язані з клінічними аспектами імунофармакології та присвячені розробці принципів раціональної фармакотерапії патології імунної системи, оцінці можливої імунонегативної дії сучасних лікарських засобів; проблемам раціонального застосування гепатопротекторних препаратів, клінічної фармакології лікарських засобів, що впливають на серцево-судинну систему, антибактеріальних препаратів та ін. Під його керівництвом впроваджуються в клінічну практику сучасні біофізичні (лазерна кореляційна спектроскопія біологічних рідин) і молекулярно-генетичні (полімеразна ланцюгова реакція) методи дослідження для обґрунтування, моніторингу ефективності та безпечності медикаментозної терапії низки проблемних захворювань (туберкульоз, гепатити тощо), вивчення механізмів розвитку фармакорезистентності, розробки нових підходів до раціональної фармакотерапії з урахуванням генетичної детермінованості людини тощо. Одним з перших вчених в Україні розпочав напрям клінічної фармакології. Багато уваги приділяє організаційним питанням клінічної фармакології, сприяючи її розвитку як навчальної та наукової спеціальності. Ним вперше в Україні в 1986 р. кафедра фармакології була реорганізована в кафедру загальної та клінічної фармакології, яка сьогодні є опорною з клінічної фармакології для студентів медичних вузів України.

Наукові праці: “Клинические аспекты иммунофармакологии” (1990, 1993); “Tranquillizers and Stress: Adaptive Action Mechanism” (1992); “Молекулярно-генетические и биофизические методы исследования в медицине” (1996); “Клиническая фармакология цефалоспоринов” (1997); “Клінічна імунологія” (2000); “Иммунология и иммунопатология пищеварительной системы” (2001); “Невідкладні стани” (2003, 2004, 2008); “Молекулярно-генетические механизмы туберкулезной инфекции” (2005); “Клінічна імунологія та алергологія” (2006); “Фармакогенетические основы взаимодействия организма и лекарств” (2007); “Генетическая медицина” (2008); “Молекулярна епідеміологія” (2010); “Факторы и механизмы саногенеза” (2014); “Здоровое питание. Основы общей нутрициологии” (2016).

180 років від дня народження хіміка, фізіолога, доктора медицини Василя Федоровича Кистяковського (1841-1902)

Хімік, фізіолог, доктор медицини (1873). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1867). Читав приват-доцентський курс патологічної хімії, що включав клініко-лабораторні методи дослідження; у 1886-1889 – завідувач кафедри медичної хімії Університету св. Володимира.

Основні напрями наукових досліджень: фізіологія травлення, дослідження глікогену, що міститься в тканинах ембріонів на різних етапах їхнього розвитку; встановив, що денатурований білок розщеплюється під впливом протеолітичних ферментів швидше, ніж натуральний.

95 років від дня народження імунолога, алерголога, члена-кореспондента НАМНУ, доктора медичних наук, професора Катерини Федорівни Чернушенко (1926-2016)

Імунолог, алерголог, член-кореспондент НАМН України (1994), доктор медичних наук (1968), професор (1976), заслужений діяч науки і техніки України (1990), завідувач лабораторії імунології Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України (1968-2010). Закінчила лікувальний факультет Архангельського медичного інституту (1950).

Основна наукова діяльність була присвячена проблемам імунопатогенезу туберкульозу та неспецифічних захворювань легень (пневмонії, бронхіти, саркоїдоз, бронхіальна астма, плеврити тощо). Під її керівництвом та за її безпосередньої участі були розроблені й удосконалені методи оцінки імунологічного статусу пацієнтів і методи диференціальної діагностики, запропоновані різноманітні схеми імунокоригуючої терапії залежно від виду патології та стадії процесу, а також від характеру та ступеня порушень імунологічної реактивності хворих, вивчені механізми дії багатьох імунотропних препаратів, визначені показання та протипоказання до їх призначення, проведена оцінка їхньої клініко-імунологічної ефективності. На основі результатів проведених досліджень була сформульована нова концепція диференціації імунних станів на захисно-пристосувальні й імунодефіцитні. Під її керівництвом були проведені дослідження біологічних властивостей L-форм мікобактерій туберкульозу та вивчена їхня роль в імунопатогенезі туберкульозного процесу у хворих з вперше виявленими та хронічними його формами, а також у пацієнтів із залишковими туберкульозними змінами в легенях. Велика увага приділялася вивченню механізмів протитуберкульозного імунітету (вакцинація БЦЖ, антигенемія, прогресуючий туберкульоз, рецидивуючий туберкульоз тощо).

Наукові праці: “Побочные реакции при антибактериальной терапии больных туберкулезом” (1975); “Иммунологические исследования в клинике” (1978); “Иммунология и иммунопатология заболеваний легких” (1981); “Аутоиммунные процессы и их роль в клинике внутренних болезней” (1984); “Бронхиальная астма” (1984); “Прикладная иммунология” (1984); “Иммунодиагностика туберкулеза” (2000); “Иммунокорригирующая терапия” (2001); “Противотуберкулезный иммунитет” (2001).

60 років від дня народження хірурга, академіка НАМНУ, доктора медичних наук, професора Владислава Костянтиновича Гриня (1961)

Хірург, академік НАМН України (2007), доктор медичних наук (1999), професор (2004), заслужений лікар України (2009), директор ДУ “Інститут невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака НАМН України” (2002-2016). Провідний учений у галузі медицини, відомий як організатор і керівник нового напряму в медицині – регенеративна медицина.

Основні напрями наукової діяльності присвячені експериментальним і клінічним дослідженням у галузі розробки та застосування клітинно-тканинної трансплантації при широкому колі найнебезпечніших і поширених патологічних станів – цукровому діабеті, ревматоїдному артриті, ішемічній хворобі серця, судинних та онкологічних захворюваннях, термічних і комбінованих травмах. Під його керівництвом успішно виконані декілька НДР з названої тематики, почала плідно працювати єдина в Україні лабораторія клітинного та тканинного культивування, створений міжнародний науковий центр біотехнологій “Біостем” і розгорнуте широке науково-практичне співробітництво з низкою провідних наукових і лікувальних закладів, опрацьовані оригінальні методи культивування та трансплантації клітин шкіри та стовбурових клітин. Значне коло робіт присвячене розвитку сучасної кардіології та серцево-судинної хірургії. З його ініціативи організована єдина в Україні служба невідкладної цілодобової допомоги хворим на гострий інфаркт міокарда з застосуванням догоспітальної тромболітичної терапії та транслюмінальної ангіопластики. Вперше в Україні ним запроваджені нові засоби лікування складних серцевих аритмій з використанням електрофізіологічних навігаційних систем, проведені перші в Україні операції периферичної ексимерної лазерної ангіопластики. За його ініціативою створені відділи анестезіології та інтенсивної терапії, онкогематології, лабораторія фундаментальних досліджень, ангіоневрологічний центр; організовані цілодобова служба ендоскопічної хірургії, служба пересадження гемопоетичних стовбурових клітин кісткового мозку хворим із захворюваннями крові.

Наукові праці: “Спосіб лікування дефектів і дегенеративних захворювань хряща із застосування тривимірного 3-D еквівалента хряща, змодельованого на основі in vitro культивованих хондроцитів, що містяться у підкладках натурального або синтетичного походження” (2003); “Хирургические методы лечения сахарного диабета в эксперименте” (2004); “Досвід використання дермального еквівалента в комплексному лікуванні глибоких опіків” (2004); “Новые методы базисной терапии ревматоидного артрита в эксперименте” (2005); “Спосіб приготування поживного ростового середовища для культивування in vitro стромальних стовбурових клітин кісткового мозку людини” (2006); “Клітинно-тканинні технології у лікуванні хронічних виразково-ранових дефектів нижніх кінцівок” (2009); “Технология аутотрансфузии для восполнения кровопотери” (2009); “Скорочувальна функція серця після різних варіантів введення клітинного трансплантату при інфаркті міокарду в експерименті” (2010).

День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі — День Миколи, Зимовий Миколай) — це день святкування та вшанування пам’яті Святого Миколая у католиків та православних.

За традицією, цієї ночі діти отримують подарунки під подушками. Тому вони вірять у диво, звершуване святим Миколаєм і вчаться в святого бути милосердними. Святий Миколай опікується воїнами, водіями і тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей і студентів, моряків, торговців, і лучників.

В пам’ять про милосердя святого Миколая, цього дня відзначається Міжнародний день допомоги бідним.

120 років від дня народження лікаря-хірурга, доктора медичних наук, професора Миколи Омеляновича Дудка (1901–1978)

Лікар-хірург, доктор медичних наук (1943), професор (1945), заслужений діяч науки УРСР (1957). Закінчив Київський медичний інститут (1925), де відтоді й працював (з перервами): директор (1937), завідувач кафедри шпитальної хірургії (1944-1961); заступник директора 3-го Московського медичного інституту (1932-1936); під час 2-ї світової війни – військовий лікар; директор Українського НДІ ортопедії (Київ, 1944-1945); керівник клінічного відділу судинної хірургії (1961-1970).

Наукові дослідження були присвячені невідкладній допомозі, травматології, проривній виразці шлунка та дванадцятипалої кишки, раку стравоходу та кардії, хірургії серця, трансплантації тканин і органів, косметичному методу хірургічних операцій розширених судин ніг, переливання крові, а також історії хірургії. Запропонував спосіб лікування анаеробної інфекції шляхом внутрішньовенного введення великих доз протигангренозної сироватки; методи профілактики та лікування травматичного шоку загруднинною новокаїновою блокадою.

Наукові праці: “Виведення чужого тіла з 12-палої кишки за допомогою дуоденального зонда” (1930); “Прободная язва желудка и двенадцатиперстной кишки” (1945); “Лечение газовой гангрены” (1946); “Новый способ ушивания дивертикула грудного отдела пищевода” (1959); “Отдаленный результат операции при аневризме левого желудочка” (1961); “Советская медицина на службе у партизан Украины” (1966).