Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
75 років від дня народження гігієніста, доктора медичних наук, професора Сергія Івановича Гаркавого (1947)
Гігієніст, доктор медичних наук (2003), професор (2005). Закінчив Київський медичний інститут (1971), де й працює від 1973 (нині Національний медичний університет): від 2004 – професор, в. о. завідувача кафедри комунальної гігієни та екології людини.
Основний напрям наукових досліджень: санітарна охорона ґрунту, підземних і поверхневих джерел водопостачання населення від забруднення стічними водами.
Наукові праці: “Руководство к лабораторным занятиям по коммунальной гигиене” (1990); “Загальна гігієна: Пропедевтика гігієни” (1995); “Общая гигиена: Пропедевтика гигиены” (2000); “Комунальна гігієна” (2003).
125 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Олексія Олександровича Федоровського (1897–1981)
Хірург, доктор медичних наук (1949), професор, заслужений діяч науки УРСР (1959). Закінчив Харківську медичну академію (1921). Працював на посадах ординатора факультетської хірургічної клініки (1921-1925) та асистента кафедри госпітальної хірургії (1925-1926) Харківського медичного інституту, асистента, старшого асистента та доцента кафедри хірургії Українського інституту удосконалення лікарів (1926-1934); за сумісництвом – у Харківському інституті переливання крові та невідкладної хірургії; надалі – на посадах заступника директора з наукової роботи (1934-1935) та директора (1935-1941) Київського інституту переливання крові, завідувача кафедри невідкладної хірургії і переливання крові Київського інституту удосконалення лікарів, завідувача (за сумісництвом) кафедри невідкладної хірургії та переливання крові Київського інституту удосконалення лікарів; 1941-1946 перебував на військовій службі в діючій армії здебільшого на посадах провідного хірурга евакошпиталів; 1946-1948 працював у МОЗ УРСР та завідував кафедрою в Київському інституті удосконалення лікарів; надалі – на посадах професора кафедри факультетської хірургії (з 1949), завідувача (засновник) кафедри госпітальної хірургії педіатричного факультету (1953-1969), професора-консультанта (1971-1981), декана педіатричного факультету (1957-1958) Київського медичного інституту. 1958 за його ініціативою був створений перший опіковий центр в Україні. З 1948 – головний гематолог МОЗ УРСР.
Основні напрями наукової діяльності: питання експериментальної та клінічної хірургії, гематології, трансфузіології, організації служби крові та спеціалізованої допомоги хворим з опіками.
125 років від дня народження рентґенолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР Олексія Опанасовича Городецького (1897-1967)
Рентґенолог, доктор медичних наук (1940), професор (1945), член-кореспондент АН УРСР (1957). Закінчив Саратовський університет (1924). Працював лікарем. 1935-1941 та 1943-1944 – доцент Башкирського медичного інституту (м. Уфа); під час 2-ї світової війни – у військових шпиталях; від 1946 – в Інституті клінічної фізіології АН УРСР (згодом у складі Інституту фізіології АН УРСР, Київ): від 1953 – завідувач лабораторії біофізики, від 1963 – завідувач сектору біофізики і радіобіології; водночас 1944-1957 – завідувач кафедри медичної радіології Київського інституту удосконалення лікарів.
Проводив рентґенологічні дослідження діяльності серця, біологічної дії ядерних випромінювань, надвисокочастотних спектромагнітних полів, ультрафіолетового випромінювання та випромінювання оптичних квантових генераторів. Автор методів рентґенокінематографічних досліджень функціональних порушень серця, рентґенотерапії вогнепальних ран, лікування гострої променевої хвороби, способу прискореного виведення з організму радіоактивних ізотопів.
Наукові праці: “Застойное сердце в рентгеновском изображении” (1935); “Рентгенотерапия фронтитов” (1936); “Роль рентгеновского исследования в диагностике крупозных пневмоний” (1938); “Биологическое действие ионизирующих проникающих излучений” (1955); “Електронномікроскопічне дослідження нирок при гострій променевій хворобі, викликаній радіоактивним стронцієм” (1960); “Очерки по радиобиологии” (1961); “Противолучевые свойства галлатов” (1963); “Противолучевые свойства ариламидов и арилгидразидов тиокарбоновых кислот” (1964).
85 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Олександра Івановича Волошина (1937-2020)
Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1974), професор (1990). Закінчив Київський медичний інститут (1961). Відтоді працював у Київському НДІ ортопедії (нині Інститут травматології та ортопедії АМНУ): від 1964 – старший науковий співробітник; від 1967 – в Національному медичному університеті (з перервою): від 1990 – професор кафедри ортопедії і травматології. 1973-1976 працював на кафедрі травматології Університету в м. Константіна (Алжир).
Наукові дослідження з проблем хірургічного лікування пошкоджень опорно-рухового апарату.
Наукові праці: “Направитель для введения костного трансплантата” (1984); “Судебно-медицинские и клинические аспекты травм при дорожно-транспортных происшествиях” (1988); “Переломы шейки бедренной кости и особенности их лечения” (1989); “Профилактика гемофилических артропатий” (1991); “Травматологія та ортопедія” (1999); “Хірургічне лікування гнійно-некротичних ускладнень при пошкодженнях кінцівок” (1999).
Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.
У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.
Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності та пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм. Згідно зі статистикою, діагноз “аутизм” трапляється досить часто – один випадок на 100-160 дітей. Проте ця цифра дуже приблизна. Частіше на аутизм страждають хлопчики, ніж дівчатка (приблизно у пропорції 4:1).
Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.
Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку.
У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою на дану тему:
- Волошин Т.Б. Клініко-психологічні особливості дітей з розладами аутичного спектру та їх реабілітація за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації : автореферат дис. … канд. мед. наук: 19.00.04 – медична психологія. – Харків, 2018.
Гальчин К.С. Розлади спектра аутизму в дітей: клініко-психопатологічні особливості перебігу. – Житомир, 2018. - Літвінов О.О. Клініко-психопатологічні та соціально-психологічні особливості розладів аутистичного спектра у повнолітніх : автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.16 – психіатрія. – Київ, 2019.
- Мирошников О.О. Клініко-нейрофізіологічні та структурні особливості нервової системи у дітей раннього віку з розладами аутистичного спектру: автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.15 – нервові хвороби. – Харків, 2019.
- Ткач Х. Обстеження мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом та тяжкими порушеннями мовлення на основі поведінкового підходу : практичний посібник. – Дрогобич, 2020.
- Партінгтон Дж. Оцінювання базових мовленнєвих і навчальних навичок (ABLLS-R®) : у 2 кн. Пер. з англ. – Київ, 2020
- Призант Б. Уникальный человек. Иной взгляд на аутизм. Пер. с англ. С. В. Бабанин. – Киев, 2021
- Рудейчук Д.В. Роль генетичних досліджень у діагностиці аутизму. Синдром Фелан-Макдермід // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2020. – N 2 спецвип. – С. 59-60
- Марценковський І. Нові виклики для системи психіатричної допомоги дітям і дорослим молодого віку // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 5
- Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 42-45
- Вітомська М.В. Сучасні підходи до ерготерапії дітей з розладами аутистичного спектра // Український журнал медицини, біології та спорту. – 2021. – Т. 6, № 2(30). – С. 7-12.
- Мальцев Д.В. Оцінка маркерів запалення та нейронального пошкодження у пацієнтів з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Імунологія та алергологія. – 2021. – N 3. – С. 31-39
- Борохович О.Г. Значення поліморфізму генів першої та другої фази детоксикації у розвитку розладів аутистичного спектра // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2021. – №3, спецвипуск – С. 39.
- Скрипник Т.О. Розлади аутистичного спектра та епілепсія: подвійна діагностика та терапевтичні стратегії (огляд літератури) // Укр. вісн. психоневрології. – 2021. – Том 29, Вип. 4. – С. 36-44
- Мальцев Д.В. Нейрорадіологічні ознаки енцефалопатії у дітей з розладами спектра аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Український неврологічний журнал. – 2021. – N 3/4. – С. 16-30
65 років від дня народження доктора медичних наук, професора Айдина Гурбановича Салманова (1957)
Доктор медичних наук (2013), професор, завідувач кафедри мікробіології, епідеміології та інфекційного контролю Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Закінчив Азербайджанський державний медичний інститут (1981).
Основний напрям наукової діяльності: госпітальна епідеміологія, клінічна мікробіологія, інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги, інфекції в області хірургічного втручання, інфекційний контроль, антибіотики й антимікробна резистентність. Розробив критерії визначення 53 локальних форм інфекцій в області хірургічного втручання за анатомічною локалізацією гнійно-запального процесу, розробив і впровадив у практику систему епідеміологічного нагляду за інфекціями в області хірургічного втручання; 2012 розробив і впровадив у закладах охорони здоров’я України систему епідеміологічного нагляду за інфекціями, пов’язаними з наданням медичної допомоги в хірургії, на основі вивчення епідеміологічних особливостей післяопераційних гнійно-запальних інфекцій і резистентності їхніх збудників до антимікробних препаратів.