Календар медицини

27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.

Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…

До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.

На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.

Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.

Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.

Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.

Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.

Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.

1 з 5

Боровський Василь Костянтинович – дерматовенеролог, доктор медицини (1889), професор, завідувач кафедри дерматовенерології Університету Св. Володимира (1916–1917; 1919–1923).

Народився в Полтавській губернії в родині священика. Початкову освіту здобув у Лубенській класичній гімназії. У 1884 р. закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира. Рішенням Ради Університету призначений понадштатним, згодом – штатним ординатором клініки нашкірних га сифілітичних хвороб. У доповіді на засіданні Товариства київських лікарів (1886) – «О выделении мочой ртути при употреблении разных препаратов» В. К. Боровський запропонував оригінальний метод виявлення ртуті в сечі, який був рекомендований для практичного застосування при контролі лікування препаратами ртуті. У наступній праці «О влиянии йодистого калия на выделение ртути мочой» («Русская медицина», 1887) він надав наукове обґрунтування застосування йодистого калію при лікуванні сифілісу, який сприяє виведенню ртуті з організму людини, зменшуючи її токсичність.

У вересні 1887 р. В. К. Боровського, на його особисте прохання, призначено медичним чиновником Міністерства внутрішніх справ та з метою вдосконалення переведено на посаду ординатора сифілітичної клініки Воєнно-медичної академії (Санкт-Петербург). У 1888 р. В. К. Боровський склав докторський іспит і в 1889 р. захистив дисертацію «О влиянии тепла на выделение ртути мочой». У цьому самому році став працювати молодшим ординатором Київського воєнного госпіталю. Одночасно В. К. Боровський продовжував роботу в клініці М. І. Стуковенкова над дослідженням різних методик лікування сифілісу. Ним опубліковано ряд наукових праць у «Военно-медицинском журнале»: «Циттмановский декокт в терапии сифилиса» (1893), «К вопросу об источниках зараження сифилисом» (1894); в «Университетских известиях»: «Сифилис, его общественное значение и борьба с ним» (1885), «К казуистике сифилистических поражений головного мозга» (1901).

У липні 1894 р. був обраний на посаду приват-доцента кафедри дерматології та сифілідології медичного факультету Університету Св. Володимира. У січні 1903 р. В. К. Боровського призначено старшим ординатором госпіталю, підвищено у чині (він став статським радником) та призначено завідувачем шкірно-венерологічного відділення госпіталю. З жовтня 1916 р. В. К. Боровський очолив кафедру сифілідології Жіночого медичного інституту. У тяжкі роки Громадянської війни кафедра продовжувала займатися питаннями сифілідології. Під керівництвом професора викладачі кафедри проводили значну санітарно-просвітницьку роботу.

В. К. Боровський – член правління та секретар (від 1900 р.) Київського сифілідологічного та дерматологічного товариства.

Василь Костянтинович нагороджений орденами Св. Станіслава III ступеня (1893) та II ступеня (1901), Св. Анни III ступеня (1896) та ІІ ступеня (1908), Св. Рівноапостольного князя Володимира IV ступеня (1909).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається дисертація В. К. Боровського: О влиянии тепла на выделение ртути мочой (1889).

Також у фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці В. К. Боровського: О выделении ртути из организма мочой (1888); Основы сравнительной рефлексологии (1929); Психическая деятельность животных (1936); Инстинкты, навыки. Психологические исследования. Т. 1 (1935); Рефлексы, инстинкты, навыки. Психологические исследования. Т. 2 (1936).

Рак – це загальний термін, яким позначають групу захворювань, що можуть вражати будь-яку частину тіла. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, вона є однією з головних причин смерті сьогодні. 4 лютого відзначають Всесвітній день боротьби з раком для привернення уваги громадськості до цієї хвороби.

Одна з ознак раку – швидке зростання аномальних клітин, які згодом метастазують у інші органи. Ця патологія є основною причиною смерті в усьому світі. Так, онкологічні захворювання відповідальні за майже 10 млн смертей у 2020 році. Що стосується нашої країни, то на різні форми раку хворіє понад мільйон українців. У тому ж 2020 році від онкологічних захворювань померло близько 70 тис. наших співвітчизників. На жаль темпи поширення даної патології в нас дуже високі. У 2020 році Україна посідали сумне 2 місці в Європі за темпами його поширення. Одна з причин – пізнє виявлення хвороби.

За даними ВООЗ, найчастіше діагностують злоякісні новоутворення молочної залози, легень, а також колоректальний рак, передміхурової залози, шкіри (не меланома), шлунку.

Факторами ризику розвитку захворювання є:

• Погані звички – вживання тютюну, алкоголю;
• Нездорове харчування;
• Відсутність фізичної активності;
• Несприятлива екологічна ситуація.

Вчені вважають, що деякі хронічні інфекції також можуть сприяти розвитку онкологічного захворювання. Канцерогенними інфекціями називають Helicobacter pylori, віруси папіломи людини, гепатиту B і C та Епштейна–Барра.

У досягненні глобальних цілей щодо зниження кількості випадків онкологічних захворювань та передчасної смертності ключовим є лікування раку на ранніх стадіях. На жаль, багато випадків діагностують занадто пізно. Тож терапія стає складніше, а прогноз – непередбачуваним. Разом із тим 30–50 % випадків раку можна запобігти. ВООЗ радить зміцнювати національні системи охорони здоров’я, впроваджуючи розроблені стратегії профілактики. Окрім того, раннє виявлення раку значно зменшує фінансові наслідки – зменшує вартість лікування і зберігають життя людей, які можуть продовжувати працювати.

Сучасні стратегії профілактики передбачають ранню діагностику та скринінг. До стратегії ранньої діагностики входить:

• поширення знань про фактори ризику і симптоми різних форм раку серед населення;
• наголошення на своєчасному зверненні за медичною допомогою при виявленні аномальних симптомів;
• доступ до клінічної оцінки та діагностики.

У поняття «скринінг» входить виявлення осіб, у яких результати аналізів показують високу ймовірність розвитку онкологічного захворювання. Виявлення таких осіб до появи симптомів допомагає своєчасно направити їх на профілактику та лікування.

Всесвітній день боротьби з раком відзначається 4 лютого і спрямований на підвищення обізнаності населення щодо онкологічних захворювань та зменшення соціальної стигматизації. Цей день було обрано на Всесвітньому саміті, присвяченому боротьбі з раком у новому тисячолітті, який проходив у Парижі в 2000 році.

У фондах ННМБУ ви можете знайти літературу за цією темою:

1. Військова екологія : підручник / М. І. Хижняк [та ін.] ; за ред. І. М. Хижняка. – Київ : Чалчинська Н. В., 2020. – 677 с.
2. Довідник з медико-соціальної експертизи і реабілітації : навчальний посібник : у 3 т. / Л. Ю. Науменко [та ін.] ; за ред. Л. Ю. Науменка; Дніпров. держ. мед. ун-т. – Дніпро : Ліра, 2021.
   Т. 3 : Захворювання нервової системи, онкологічні захворювання, патологія органа зору. – 2021. – 453 с. : табл.
3. Онкологічні захворювання: врятує рання діагностика : бібліографічний список / Вінниц. обл. наук. мед. б-ка, Від. наук.-мед. інформації та бібліогр. ; підгот.: Гаєвик О.Є. – Вінниця : [б. в.], 2014.
4. Жук В.І. Ефективність та безпечність інтратекального введення морфіну гідрохлориду для лікування хронічного больового синдрому у хворих на онкологічні захворювання в термінальній стадії / В. І. Жук, Ю. І. Новосад // Лікар. справа = Врачебное дело. – 2017. – N 5/6. – С. 104-108.
5. Журавльова Л.В. Цукровий діабет та онкологічні захворювання [] / Л. В. Журавльова, Н. В. Сокольнікова // Ліки України. – 2021. – № 2. – С. 32-40.

Доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України, Заслужений лікар України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, член-кореспондент Національної академії медичних наук України.

Медичну освіту Михайло Юхимович здобув у Київському медичному інституті імені О. О. Богомольця (1972). У 1986 р. захистив кандидатську дисертацію «Хирургическое лечение высоких рубцовых стриктур желчного протоков», а в 1996 р. – докторську дисертацію «Лікування і профілактика ускладнень в реконструктивній хірургії жовчних протоків».

У 1999 р. він очолив відділ лапароскопічної хірургії і холелітіазу Інституту хірургії та трансплантології НАМН України. У відділі вперше в Україні була виконана лапароскопічна операція.

М. Ю. Ничитайло – один із провідних спеціалістів у галузі хірургії печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози, піонер та поборник лапароскопічної хірургії в Україні. Упродовж багатьох років виконував складні оперативні втручання при захворюваннях органів гепатопанкреатобіліарної зони.

За його участю розроблені програми навчання з циклів лапароскопічної, гепатобіліарної хірургії, хірургічної гастроентерології. За розробку та впровадження в клінічну практику хірургічних методів електрозварювання живих, м’яких тканин у 2004 р. був удостоєний звання Лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.

М. Ю. Ничитайло – автор близько 600 наукових праць, присвячених різним аспектам хірургії, зокрема 16 монографій, 7 підручників, 52 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Науковий консультант і керівник 20 докторських та 23 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБ України зберігається автореферат дисертацій М. Ю. Ничитайла: «Хирургическое лечение высоких рубцовых стриктур желчного протоков» (1986).

Також у фонді зберігаються праці М. Ю. Ничитайла, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. «Диагностика и лечение кистозной трансформации желчных протоков» (2008).
2. «Минимально инвазивная хирургия патологии желчных протоков» (2005); «Острый панкреатит и его осложнения» (1990).
3. «Острый послеоперационный панкреатит» (2011).
4. «Ошибки, опасности и осложнения в неотложной абдоминальной хирургии» (2012).
5. «Повреждения желчных протоков при холецистэктомии и их последствия» (2009).
6. «Жовчний перитоніт: патофізіологія і лікування» (2012).

Юхим Якович Янкелевич – акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1939), професор – народився у місті Києві. У 1912 р. закінчив гімназію, у 1919 р. – медичний факультет Київського університету. З 1922 по 1926 р. працював ординатором акушерсько-гінекологічного відділення Київського інституту удосконалення лікарів, з 1925 по 1932 р. – асистентом цього ж інституту.

З 1932 по 1935 р. працював доцентом і завідував гінекологічною клінікою Київського інституту охорони материнства і дитинства. У 1939 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Гемікольпоектомія при випадінні матки, піхви і вікова гістоархітектоніка стінки піхви». З цього часу і до початку Великої Вітчизняної війни завідував кафедрою акушерства і гінекології Київського інституту удосконалення лікарів.

З 1941 по 1944 р. Ю. Я. Янкелевич був начальником евакогоспіталю і головним гінекологом 3-го Українського фронту діючої Армії.

Після визволення Києва професор Ю. Я. Янкелевич повернувся до Київського інституту удосконалення лікарів на посаду завідуючого кафедрою акушерства та гінекології, де працював до виходу на пенсію у 1951 р.

Перу Ю. Я. Янкелевича належить понад 60 наукових праць, 2 наукових винаходи. Він був одним з найталановитіших учнів професора Г. Ф. Писемського, поради якого завжди втілював у життя.

Створив наукову школу, основними напрямами якої стали профілактика професійних жіночих захворювань, функціональна діагностика в гінекології.

Професор Ю. Я. Янкелевич першим впровадив у медичну практику клейдотомію на живому плоді, створив оригінальні ножиці для проведення цієї операції, розробляв принципи ведення післяродового періоду, був одним з ініціаторів створення в Україні колгоспних пологових будинків.

Під його керівництвом на кафедрі вивчалися і розроблялися питання профілактики професійних жіночих хвороб; принципи ведення післяпологового періоду; функціональної діагностики в гінекології; охорона праці жінок у сільському господарстві.

Фотографія з фонду Національного музею медицини України

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці Ю. Я. Янкелевича:

1. Вітаміни в акушерсті і гінекології // Педіатрія, акушерство і гінекологія. – 1946. – № 4. – С. 24–32.
2. Возрастная гистоархитектоника стенки влагалища женщины // Труд Киевского института усовершенствования врачей. – 1940. – Т. 1, вып. 1. – С. 121–136.
3. Лечение рака яичников и шейки матки препаратами из группы производных этилениминов (А1, А4, А16 и тиотэф) // Труды ІІІ сьезда акушеров-гинекологов УССР, 29 марта – 1 апреля 1961 г., Харьков. – Киев, 1962. – С. 256–260.
4. Операція гемікольпоектомія з пересадженням кардинальних зв’язок, як спосіб лікувати випадіння статевих органів // Проблеми акушерства і гінекології : пр. Київ. ін-ту ОХМД – ОЗДП. – Київ, 1936. – Т. 1. – С. 186–206.
5. Отдаленные результаты операции гемикольпоєктомиии с пересадкой кардинальных связок при выпадении матки влагалища // Акушерство и гинекология. – 1938. – № 10. – С. 26–34.
6. Парентеральна іхтіологія в гінекології // Проблеми акушерства і гінекології : пр. Київ. ін-ту ОХМД – ОЗДП. – 1936. – Т. 1. – С. 207–211.
7. Перидуральна анестезія в гінекології // Педіатрія, акушерство і гінекологія. – 1957. – № 3. – С. 46–52.
8. Праця вагітних у виробничій сільськогосподарчій обстановці // Проблеми акушерства і гінекології : пр. Київ. ін-ту ОХМД – ОЗДП. – 1936. – Т. 1. – С. 83–117.
9. Роль жіночої консультації в профілактиці патології вагітності і родів // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 1948. – № 4. – С. 16–20.
10. Хирургические ножницы : описание к патенту № 17609. – № 54967 ; заявл. 20.09.1929 г. ; опубл. 30.09.1930 г.

Чому Міжнародне професійне свято стоматологів, святкують щороку 9 лютого?

Згідно з легендою, Аполлонія — дочка александрійського імператора, увірувала в Христа, що на той час було неприпустимо. Дівчину схопили і піддали жорстоким тортурам і навіть вирвали всі зуби. Тоді Аполлонію вивели на майдан і поставили умову: або вона зречеться своєї релігії, або її спалять живцем. Дівчині розв’язали руки, щоб вона могла стати на коліна і виконати умову катів. Однак коли її звільнили від канатів, Аполлонія кинулася у вогонь і згоріла живцем. Це сталося 9 лютого 249 року.

Відтоді склалося повір’я: якщо болить зуб, зверніться – до Аполлонії з молитвою, і біль вщухне. У 300 році церква канонізувала Аполлонію святою мученицею, та ікона святої Аполлонії (гарної дівчини з щипцями в руках) була майже в кожному храмі.