Календар медицини

Ініціатива проведення Всесвітнього дня боротьби з гемофілією належить Всесвітній федерації гемофілії та затверджена ВООЗ. Його мета – привернення уваги світової громадськості, політиків, чиновників галузі охорони здоров’я та медичного персоналу до проблем хворих на гемофілію, підвищення обізнаності щодо спадкового захворювання, пов’язаного з порушенням процесу згортання крові.

Для проведення цього Дня 17 квітня було обрано на знак поваги засновнику Всесвітньої федерації гемофілії Френку Шнайбелю, який народився саме в цей день.
Гемофілія зазвичай є спадковим захворюванням, спричиненим мутацією в одному з генів, що забезпечує утворення білків, які беруть участь у зупинці кровотеч. Білки, які називають факторами згортання крові, впливають на формування стабільного згустку (тромбу). Пацієнти з гемофілією мають низький рівень факторів згортання крові VIII або IX, що в свою чергу може призводити до спонтанних кровотеч, а також масованих виливів крові після травм або хірургічних втручань.

Гени, що зумовлюють розвиток гемофілії, пов’язані з Х-хромосомою, тому хвороба передається по жіночій лінії. А от хворіють на неї винятково чоловіки. Жінки зазвичай є носіями мутованого гена і передають недугу своїм синам.

Захворювання діагностують в 1 на 5000 народжених хлопчиків. До того ж вроджену гемофілію виявляють майже у 70% пацієнтів, а близько 30% припадає на спонтанні форми гемофілії, які з часом трансформуються у спадкові.

Геморагічне захворювання, яке виникає внаслідок набутого зниження активності фактору VIII, називають набутою гемофілією. Її діагностують набагато рідше, ніж спадкову, а частота становить 2 випадки на 1 млн населення. Занедужати на цю форму хвороби можуть і чоловіки, і жінки. Частіше хвороба розвивається у людей середнього або літнього віку на фоні злоякісних новоутворень, автоімунних захворювань, прийому лікарських засобів. Але під загрозою появи набутої гемофілії є також молоді жінки, які завагітніли вперше і перебувають на пізніх термінах вагітності або нещодавно народили. Найбільш важкими проявами набутої гемофілії вважають масивні післяпологові кровотечі та віддалені (на 3–150-й день) маткові кровотечі.

На сьогодні хвороба вважається невиліковною, але її перебіг можна контролювати за допомогою ін’єкцій дефіцитного фактору згортання крові.

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись із літературою на цю тему:

1. І. П. Цимбалюк-Волошин. Дитяча гемофілія: проблеми діагностики та лікування // Современная педиатрия. – 2016. – № 8. – С. 33-37.
2. Ведення вагітності та пологів при спадкових порушеннях згортання крові. Хвороба Віллебранда. Гемофілія. // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2017. – № 7/8. – С.25-29.
3. С. В. Видиборець, Ю. Ю. Дерпак, Ю. Ю. Попович. Гемофілія // Сімейна медицина. – 2018. – № 6. – С. 61-66.
4. І. П. Цимбалюк-Волошин, О. Ю. Кучкова. Спадкова та набута гемофілія А: сучасні підходи до лікування з клінічними прикладами // Укр. мед. часопис. – 2021. – № 5. – С. 58-63.
5. О. В. Стасишин. Набута імунокоагулопатія (набута гемофілія) у практиці акушера-гінеколога: клінічний випадок // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2021. – № 1. – С. 16-21.

Норейко Борис Вікторович (1933) фтизіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри фтизіатрії та пульмонології Донецького національного медичного університету ім. М. Горького.

Борис Вікторович медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Сталінського (Донецького) медичного інституту (1952-1958).

Працював на посадах лікаря-фтизіатра Донецької обласної туберкульозної лікарні (1958–1962), асистента кафедри фтизіатрії Донецького медичного інституту (1962–1976), завідувача кафедри туберкульозу Благовєщенського медичного інституту (1976–1980), завідувача (1980–1986) кафедри фтизіатрії Полтавського медичного стоматологічного інституту, завідувача (1986–2004), професора (з 2004 р.) кафедри фтизіатрії та пульмонології Донецького національного медичного університету.

У 1968 р. захистив кандидатську дисертацію “Общий и избирательный пневмоперитонеум в комплексном лечении деструктивных форм туберку- леза легких”, а в 1977 р. – докторську дисертацію “Легочно-сердечная недостаточность при туберкулезе и силикотуберкулезе легких (диагностика, клиника, патогенез”; професор (1978).

Розвиває пріоритетний напрям у фтизіатрії з вивчення питань діагностики та лікування атипових форм туберкульозу.

Автор понад 500 наукових публікацій, зокрема 15 монографій, 40 авторських свідоцтв та патентів на винаходи; основні напрями наукової діяльності: дослідження атипового перебігу туберкульозу, патоморфозу туберкульозу, опрацювання діагностики та лікування туберкульозу, вивчення легеневого серця та первинних форм туберкульозу.

Опрацював низку методів патогенетичної терапії під час туберкульозу легень. Науковий консультант і керівник 2 докторських та 13 кандидатських дисертацій.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація Б. В. Норейко “Легочно-сердечная недостаточность при туберкулезе и силикотуберкулезе легких” (1975), Б. В. Норейко “Общий и избирательный пневмоперитонеум в комплексном лечении больных деструктивными формами туберкулеза легких” (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Б. В. Норейко підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Баллистокардиография при туберкулезе и силико туберкулезе легких (1977)
2. Иммунологические аспекты фтизиатрии (2003)
3. Методика спирографического исследования и оценка функции внешнего дыхания при туберкулезе (1972)
4. Методологическая направленность проведения практических занятий по туберкулезу (1983)
   Новые аспекты в лечении туберкулеза легких (2006)
5. Ранний период туберкулезной инфекции у детей. Первичные формы туберкулеза (клинические лекции для врачей последипломного образования (2012)
6. Туберкулез (2006)
7. Фтизіатрія та пульмонологія (2003)

Даценко Макар Федорович (1898-1968) стоматолог, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургічної стоматології Харківського медичного стоматологічного інституту.

Макар Федорови народився в станиці Батуринській Азово-Чорноморського краю.

Середню медичну освіту здобув у Катеринодарській фельдшерській школі (1914). Під час Першої світової війни – фельдшер у діючій армії (1914-1917); y 1917-1918 pp. та 1920-1921 рр. працював на посаді фельдшера в Уманській лікарні; вищу медичну освіту здобув у Кубанському медичному інституті (1926).

Працював на посадах ординатора факультетської хірургічної клініки (1926—1927), асистента (1927) та завідувача (1931- 1932) кафедри стоматології Кубанського медичного інституту та за сумісництвом – завідувача Центральної стоматологічної поліклініки м. Краснодара, старшого наукового співпрацівника Московського державного НДІ стоматології і одонтології (1932–1936); завідувача кафедри хірургічної стоматології Новосибірського інституту удосконалення лікарів (1936—1937), завідувача кафедри хірургічної стоматології (1937–1941), заступника директора з навчальної частини (1937-1941), Директора (1940) Смоленського стоматологічного інституту; під час німецько-радянської війни працював на посаді доцента з щелепно-лицевої хірургії та курсу стоматології кафедри госпітальної хірургії (1941—1943), очолював відділення щелепно-лицевої хірургії при кафедрі госпітальної хірургії (1943-1948) Саратовського медичного інституту, працював на посадах консультанта в евакошпиталях № 3287 та № 1304;

Після війни працював на посадах консультанта в Міжобласному шпиталі інвалідів війни, поліклініках Саратовського обласного відділу охорони здоров’я та головного стоматолога Саратовської області (1945–1949);

У 1949–1950 pp. працював в Українському НДІ стоматології на посаді заступника директора з наукової роботи; завідувач кафедри хірургічної стоматології (1950-1968) та декан стоматологічного факультету (1951—1954) Харківського медичного стоматологічного інституту;

У 1936 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1962 р. – докторську дисертацію “Патология и терапия заболеваний и повреждений челюстно-лицевой области”; професор; голова Харківського обласного товариства стоматологів (1952-1968); член правлінь Українського республіканського та Всесоюзного товариств стоматологів.

Запропонував використовувати масляні розчини новокаїну при різних захворюваннях і травмах щелепно-лицьової ділянки.

Автор близько 50 наукових публікацій, зокрема 3 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: хірургічна санація, організація профілактики після пошкоджень лиця та щелеп, профілактика та лікування білякореневих кіст, питання анатомії щелепно-лицевої ділянки та морфології тілець Малассе, слинокам’яної хвороби, лікування одонтогенного остеомієліту, переломів щелеп, вивчення одонтогенної інфекції та інтоксикації; опрацював новий метод пластики м’яких тканин; запропонував (1958) застосовувати масляні розчини новокаїну під час різних хвороб і травмах щелепно-лицевої ділянки; науковий керівник 6 кандидатських дисертацій.

Черняхівський Євген Григорович (1873-1938) хірург, доктор медицини, професор, перший ректор Київського медичного інституту, завідувач кафедри загальної та факультетської хірургії. Був секретарем першого в Україні Київського хірургічного товариства, заступником голови Медичної секції при ВУАН. Засновник української наукової школи хірургії, здійснив першу в Києві операцію зашивання рани серця (1904).

Євген Григорович народився в с. Мазепинці Васильківського повіту Київської губернії в родині священика.

Медичну освіту здобув на Медичному факультеті Університету св. Володимир а (м. Київ,1898); працював інтерном у хірургічній Олександрівській лікарні м. Києва; з 1901 р. – позаштатний ординатор і завідуувач хірургічним інфекційним відділенням цієї ж лікарні.

У 1910 р. захистив докторську дисертацію “К вопросу о дуоденальном диабете (экспериментальное исследование из лаборатории общей патологии Университета св. Владимира)”.

У часи Першої світової війни з 1914 р. служив у Київському військовому госпіталі, а в другій половині 1916 р. – в одному із польових лазаретів, що дислокувалися поблизу лінії фронту; у серпні 1918 р. один із організаторів Медичного факультету Українського народного університету – професор і завідувач кафедри клінічної хірургії.

У 1920-1921 рр. – перший директор Київського медичного інституту. З 1923 до 1929 р. – завідувач кафедри факультетської хірургії цього ж інституту; був заступником голови медичної секції Всеукраїнської академії наук.

У 1904 р. вперше в Києві успішно зашив рану серця; запропоновано перев’язку стегнової артерії для лікування самовільної ґанґрени кінцівок.

Одним із напрямів наукового пошуку вченого була трансплантація нирки в експерименті на собаках із застосуванням розробленого ним судинного шва.

Один із перших застосував трепанацію черепа при гнійному церебральному менінгіті.

Уперше в історії України почав викладати хірургію українською мовою.

Основні публікації: “Случай зашивання раны сердца” (1905), “Случай церебро-спинального менингита, из- леченного трепанацией черепа” (1910), “К казуистике поддиафрагмальных нарывов” (1912), “Современное состояние хирургии кровеносных сосудов” (1914), “Про питання про операцію при ангіосклеротичній гангрені ніг” (1918), “Хірургічна патологія і терапія”, “Ще до питання про патогенезу круглої виразки шлунково-кишкового тракту” (1930), “Практичний словник медичної термінології” (1931).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Є. Г. Черняхівський підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. До питання про операцию Wieting, a при ангіосклеротични гангрені ніг (1918)
2. К вопросу о дуоденальном диабете (1910)
3. К казуистике поддиафрагмальных нарывов (1912)
4. Модіфікація радікальної операціі пахівної кили та її обгрунтовання (1929)
5. Про питання про операцію при ангіосклеретичні й гангрені ніг (1916)
6. Современное состояние хирургии кровеносных сосудов (1913)
7. Zur Frage von der Anwendung der Gefa snaht bei der Behandlung der Aneurys men (1913)

Всеукраїнський день психолога представники цієї професії можуть відзначати 23 квітня. У наше століття психологія стала надзвичайно популярною. Нею цікавляться не тільки на науковому, а й на побутовому рівні. Це унікальне значення психології передбачив ще Жан Піаже, який став найвідомішим психологом свого часу.

За останнє сторіччя психологія пройшла дуже стрімкий шлях розвитку. Вона була офіційно визнана як наука тільки в 1879 році. Але за минулий час психологи всього світу змогли накопичити величезний багаж знань про суть людини, її стани та почуття, самопізнання та соціальні ролі.

Поява Всеукраїнського дня психолога теж цілком виправдана, оскільки в Україні психологія є однією з ключових наук. Сьогодні психологи працюють не тільки в медустановах, а й у навчальних закладах, оскільки рішення психологічних проблем людини вважається базовим у процесі її особистісного становлення.

Проведення Тижня імунізації покликане привернути увагу громадськості до імунізації як одного з головних профілактичних заходів, що дозволяють вберегти людство від інфекційних захворювань. ВООЗ наполегливо рекомендує родинам обов’язково вакцинувати дітей проти смертоносних хвороб.

За даними ВООЗ, імунізація дозволяє щорічно запобігати від 2 до 3 мільйонів випадків смерті від дифтерії, правця, кашлюку, кору, свинки та краснухи. Кількість дітей, які вчасно отримують вакцину, зростає, зокрема завдяки старанням ВООЗ і оголошеного нею Тижня імунізації.

Метою Глобального плану дій ВООЗ відносно вакцин є гарантування до 2020 року кожній людині захисту від інфекцій, які можливо попередити методом імунізації. На національному рівні країни мають забезпечити охоплення щепленням проти кашлюку, дифтерії, правця 80 % відповідного населення, впровадити одну чи більше нових вакцин, ліквідувати поліомієліт, кір, краснуху, правець у матерів і новонароджених.