Календар медицини

У 2010 році на сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я було вирішено встановити та відзначати щорічно 28-го липня Всесвітній день боротьби з гепатитом.

Всесвітній Альянс боротьби з гепатитом за підтримки ВООЗ щорічно 28 липня проводить заходи з популяризації знань про вірусні гепатити для профілактики нових заражень серед населення.

Мета цих заходів – підвищення обізнаності світової громадськості про симптоми, методи діагностики, профілактики та лікування гепатитів, особливо групи В і С, а також привернення уваги урядів і неурядових організацій до необхідності надання підтримки людям, які живуть з гепатитом В і С.

Статистика невблаганна – в середньому кожна дванадцята людина у світі є носієм вірусу гепатиту В або C. Ця статистика перевищує показники ВІЛ-інфікованих або хворих на рак, проте рівень обізнаності людей про гепатит вкрай низький. Вірусні гепатити – це група дуже розповсюджених небезпечних захворювань, що вражають печінку людини. Захворювання починається поступово, перебігає без симптомів і не проявляється тривалий час, тому гепатит ще називають “ласкавий вбивця”. Саме гепатит є основною причиною цирозу та раку печінки.

Стратегію з гепатиту було розроблено вперше в історії та в ній встановлені глобальні цілі боротьби проти вірусного гепатиту. Зокрема, до 2020 року пропонується знизити кількість нових випадків захворювання гепатитом В і С на 30 %, скоротити смертність на 10 %. Стратегія спирається на такі ключові підходи, як розширення програм вакцинації від гепатиту А і В; запобігання передачі гепатиту В від матері до дитини; підвищення безпеки ін’єкцій, крові та хірургічних втручань; зниження шкоди  для уживачів ін’єкційних наркотиків; розширення доступу до лікування гепатиту В і С.

Лікування гострих вірусних гепатитів у місті Києві здійснюють інфекційні відділення міських клінічних лікарень. Кваліфіковану медичну допомогу хворим на хронічні вірусні гепатити в Києві надає гепатологічний центр на базі Київської міської клінічної лікарні № 15 та  інфекційне відділення для хворих на вірусний гепатит Київської міської клінічної лікарні № 5.

Ліндеман Володимир Карлович (1868-1933) імунолог, бактеріолог, патолог, доктор медицини (1896), професор (1901), завідувач кафедри загальної патології медичного факультету Університету Св. Володимира (1901-18), Київського медичного інституту (1920-22), одночасно (1910-22) – директор, організатор та завідувач експериментально-медичної лабораторії Санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб НАМНУ). В останні роки життя – професор Ягеллонського університету в Кракові. Досліджував токсикологію бойових отруйних речовин, започаткував розробки з проблем газового захисту та надання допомоги ураженим газами.

Володимир Карлович закінчив Московський університет (1893), де був залишений для підготовки до професорського звання, від 1897 працював приват-доцентом кафедри загальної патології. У 1898-1900 перебував у науковому відрядженні за кордоном, працював у Страсбурзі, Мюнхені, Неаполі, Парижі. Від 1901 – у Київському медичному інституті: екстраординарний, від 1905 – ординарний професор, 1901-1922 – завідувач кафедри загальної патології. Водночас у 1910-1822 – директор, організа­тор і завідувач експериментально-медичного відділу Санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб НАМНУ), співорганізатор та викладач Жіночих медичних курсів (обидва – Київ), також читав лекції з ембріології, гістології та зоології в Київському університеті. Під час 1-ї світової вій­ни очолював Російську комісію по боротьбі з газами; у 1916 – державний радник. У 1922 емігрував до Польщі. У 1922-1930 – завідувач відділу, науковий консультант Протигазового інституту у Варшаві; одночасно від 1924 – у Варшавському університеті: професор, завідувач кафедри (до 1933); у 1933 – професор кафедри загальної патології Яґеллонського університету в Кракові.

Вивчав патологію кровообігу, патофізіологію сечовидільної системи, роль спадковості в розвитку патології, токсикологію бойових отруйних речовин. Разом з О. Фохтом встановив роль нервово-рефлекторних чинників у порушен­ні кровообігу та діяльності серця при емболії легеневої артерії, відкрив і описав т. зв. пульмокоронарний рефлекс. Отримав не­фроцитотоксичну сироватку, за допомогою якої вперше у світі експериментально відтворив ци­­тотоксичний нефрит.

Наукові праці: “О рвоте беременных: экспери­ментальное исследование” (1895); “Цитоли­зи­ны как причина токсических нефритов” (1901); “О нарушении деятельности сердца при эмболии легочной артерии” (1903); “Наследственность и изменчивость как причина бо­лезней” (1907); “Механизм мочеотде­ления” (1908); “Учебник общей патологии” (1910-1911).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ліндеман В.К., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Главнейшей лечения в общей патологи ХІХ века (1901)
2. Краткий курс медицинской зоологии (1912)
3. Механизм мочеотделения (1908)
4. Ученик общей патологии. T.1 (1910-1911)
5. Членистоногие как распространители заразннх болезней (1911)
6. Этиология малярии (1903)

Олексій Іванович Циганов (1928-1985) оториноларинголог, доктор медичних наук (1970), професор, директор Київського науково-дослідного інституту отоларингології (1974-85). Розробив нові способи ранньої діагностики, консервативного й оперативного лікування хворих з пухлинами вуха, горла, носа з використанням рентгенотерапії та глибокого охолодження.

У 1977 р. йому було присуджено Державну премію УРСР за впровадження кріохірургії в клінічну практику.

Основні напрями науково-практичної діяльності – діагностика і терапія пухлин та запальних захворювань вуха, горла, носа. Розробив нові способи ранньої діагностики, консервативного й оперативного лікування хворих з пухлинами вуха, горла, носа з використанням рентгенотерапії та глибокого охолодження.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій О.І. Циганова “Исследование с помощью метода последовательных про-мываний слизистой оболочки носа и верхнечелюстной па-зухи при гайморитах” (1956); “Клинические и мород-гистохимический аспекти заживления ран после ларингэктоми у больних раком гортани” (1970)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Циганова О.І. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гайморит (1982)
2. Криохирургия юношеских ангиофибром носоглотки (1975)
3. 0 сроках хирургического вмешательства у больных раком гортани, получавших лучевую терапию (1973)
4. Организация оториноларингологической помощи в Украинской ССР (1980)
5. Справочник по оториноларингологи (1986)
6. Справочник по физиотерапии болезней уха, горла и носа (1981)
7. Ультразвук в оториноларингологи (1978)
8. Функциональные резекции гортани при раке (1976)
9. Электрорентгенография в диагностике заболеваний Лорорганов (1980)

Щорічна літня акція “Тиждень підтримки грудного вигодовування” в усьому світі проводиться, починаючи з 1-го серпня. Дата проведення була обрана невипадково, цього дня в 1990 р. була прийнята Декларація про захист, заохочення та підтримку грудного вигодовування. Цю Декларацію підписали 32 країни та 10 агентств ЮНІСЕФ.

Проходить ця акція під егідою WABA – Міжнародного Союзу, що об’єднує організації та приватних осіб, які вірять у право матері на годування дитини грудьми та право дитини харчуватися материнським молоком. Ця організація присвячує свою роботу захисту, освіті та підтримці цих прав. WABA працює в тісному співробітництві з ЮНІСЕФ.

Всесвітня акція “Тижня підтримки грудного вигодовування” була задумана як один зі стратегічних методів популяризації та підтримки природного вигодовування дітей, для пожвавлення та відновлення, в умовах втраченої традиції – годувати діток грудьми.

Різні організації, що підтримують традиційне природне грудне вигодовування, проводять різні заходи для привернення уваги широкої громадськості до даної проблеми. Проводяться роз’яснювальні лекції для вагітних жінок, матерів-годувальниць, для персоналу медичних закладів, що надають допомогу матерям і дітям. За участю засобів масової інформації з’являються репортажі, замітки про користь і необхідність природного вигодовування.

Геннадій Олексійович Слабкий (1953), фахівця з організації охорони здоров’я, доктор медичних наук, професор.

Геннадій Олексійович у 1980 закінчив Донецький державний медичний інститут імені М. Горького. Після закінчення інституту працював на посадах лікаря-лікувальника та організатора охорони здоров’я в закладах охорони здоров’я Донецької області. У 2002 захистив докторську дисертацію за спеціальністю «Соціальна медицина». Вчене звання професора отримав у 2005.

У 2002 очолив кафедру соціальної гігієни з підвищення кваліфікації керівних кадрів Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. У 2003-2005 працював професором кафедри організації вищої освіти та управління охороною здоров’я Донецького державного медичного університету ім. М. Горького.

Від 2005 його трудова діяльність пов’язана з Українським інститутом громадського здоров’я (тепер – ДУ “Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України”). У цьому закладі спочатку обіймав посаду заступника з наукової роботи директора інституту (2005-2007), а з 2007 очолив ДУ “Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України”.

Основним напрямком наукової діяльності є обґрунтування та створення якісно нової національної системи охорони здоров’я щодо забезпечення населення України якісною, безпечною та доступною медичною допомогою, що базується на даних з доведеною ефективністю з використанням сучасних організаційних і клінічних технологій, захищає населення від фінансових ризиків у разі захворювання.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Слабкого Г.О. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Здравоохранение Макеевки (1999)
2. Медико-экономические, аспекты деятельности дневных стационаров (1998)
3. Специализированная медицинская помощь городскому населению (2000)
4. Визначення термінів з питань соціальної медицини та організації охорони здоровʼя (методологічні і методичні аспекти) (2009)
5. ДУ “Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України” (2010)
6. Екстрена контрацепція (2008)
7. Інтеграція медичної допомоги з ВіЛ/СНіДу на первинний рівень (2015)
8. Критерії класифікації закладів охорони здоровʼя за рівнями надання медичної допомоги (2010)
9. Методичні рекомендації стосовно розробки місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування планів заходів щодо спеціалізації закладів охорони здоровʼя, оптимізації їх мережі та створення обʼєднань таких закладів, зокрема міжрайоннихих (2010)
10. Методичні рекомендації щодо удосконалення порядку підготовки актів законодавства з питань охорони здоровʼя (2010)
11. Модель лікарні майбутнього (2010)
12. Моніторинг профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ в Україн (у таблицях, картограмах та графіках) (2009)
13. Регіональні особливості стану здоровʼя населення України (2010)
14. Розвиток соціальної медицини в Україні (2008)
15. Соціальна медицина (2009)
16. Стратегія розвитку системи охорони здоровʼя (2009)
17. Характеристика стану здоров’я населення та системи охорони здоровʼя. 2015 рік. (2016)
18. Інтеграція медичної допомоги з ВіЛ/СНіДу на первинний рівень (2015)

Це міжнародний день, що був запропонований організацією “Лікарі світу за запобігання ядерній загрозі”. Він відзначається в річницю дня бомбардування японського міста Хіросіми 6 серпня 1945 р.

Цей день у певному сенсі є символічним і слугує для нагадування про цю людську трагедію, про роль лікарів у боротьбі за мир і в запобіганні війни загалом. Організація відзначає цей день своєю повсякденною роботою.

Ця організація виникла в 1980 р. у Франції в результаті відокремлення від іншої відомої міжнародної організації “Лікарі без кордонів”. Відтоді великі відділення “Лікарів світу” з’явилися в дванадцяти країнах.

У всьому світі регулярно здійснюються терористичні акти та насильство, внаслідок чого багато невинних людей стають інвалідами на все життя. При цьому від лікарів вимагається не тільки уміння надати правильну медичну допомогу, але й довготерпіння, гуманність, любов до пацієнта. Адже часом добре слово та розуміння можуть бути ціннішими за будь-які ліки.