Календар медицини

Бетельман Абрам Ісакович (1889-1982) стоматолог, доктор медичних наук (1947), професор (1949).

Абрам Ісакович закінчив 3-й Московський медичний інститут (1936). У 1914-1932 працював лікарем-протезистом у зуболікарських амбулаторіях Тульчина та Москви, а потім у Центральному інституті травматології та ортопедії (Москва, 1932-1936); асистентом 2-ї стоматологічної кафедри Центрального інституту вдосконалення лікарів (Москва, 1936-1941); завідувачем кафедри ортопедичної стоматології Пермського стоматологічного інституту (1941-1945); доцентом кафедри ортопедичної стоматології Московського стоматологічного інституту (1945-1949); у Київському стоматологічному інституті (від 1954 – стоматологічний факультет Київського медичного інституту): завідувачем кафедри ортопедичної стоматології (1949-1969). Від 1969 – на пенсії.

Під його керівництвом на кафедрі розвивали профілактичний напрямок в ортодонтії й ортопедії. Наукові дослідження в галузі профілактики та лікування зубощелепних дефектів і деформацій, зокрема в дітей.

Наукові праці: “Зубное протезирование: Клиника и протезирование дефектов зубов и зубных рядов” (1956); “Ортодонтія і щелепно-лицьова ортопедія” (1960); “Ортопедична стоматологія” (1960); “Профилактика и раннее лечение аномалий прикуса” (1961); “Ортопедическая стоматология” (1965); “Ортопедическая стоматология детского возраста” (1972).

Абрамов Юрій Олександрович (1929) уролог, доктор медичних наук (1975). Закінчив Одеський медичний інститут (1952). У 1953-1957 служив лікарем у військово-морському флоті, 1957-1967 працював хірургом-урологом у Котовську; від 1967 – завідувач консультативної поліклініки Київського НДІ урології і нефрології АМНУ.

Наукові праці присвячені етіології, патогенезу та лікуванню нефроптозу.

Наукові праці: “О положении почек относительно позвоночника у взрослых и детей различных возрастных групп” (1970); “Статистика нефроптоза у детей” (1971); “Патологічна рухливість нирки у дітей і деякі міркування відносно її етіології та патогенезу” (1971); “Диагностика и профилактика нефроптоза у детей и подростков” (1972); “Нефроптоз” (1973).

Гвозденко Людмила Андріївна (1939-2014) гігієніст, доктор медичних наук (1988). Закінчила Київський медичний інститут (1963). Працювала лікарем. Від 1967 – в Інституті медицини праці АМНУ (Київ): від 1996 – завідувачка відділу епідеміологічних досліджень, від 2002 – завідувачка лабораторії з вивчення і нормування фізичних факторів виробничого середовища.

Досліджувала умови мікроклімату в гарячих цехах заводів, розробила підходи до нормування переривчастої дії його факторів, зокрема інфрачервоного випромінювання. Вивчала особливості дії енергії видимого й ультрафіолетового випромінювань, проблеми гігієнічного нормування енергетичного навантаження на організм під дією виробничих факторів.

Наукові праці: “Обоснование допустимых нормативов облученности инфракрасным излучением в зависимости от его спектрального состава” (1999); “Оптическое излучение как вредный фактор при сварке металлов, принципы и методы оценки, средства защиты” (2002); “Оцінка енергетичного навантаження, створюваного видимим випромінюванням природних і штучних джерел” (2003).

130 років від дня народження гігієніста, професора Володимира Яковича Підгаєцького (1889-1937) вчений-гігієніст, заснував і завідував кафедрою професійної гігієни Київського медичного інституту (1923-1929). Засновник першої наукової школи гігієністів праці в Україні, працював над проблемами гігієни праці в сільському господарстві, автор першого в Україні підручника “Гігієна праці” (1929). Присуджено до розстрілу, реабілітовано 11 серпня 1989 р.

Кошель-Плескунова Олена Сидорівна (1904-1990) педіатр, доктор медичних наук (1957), професор (1958). Закінчила Московський університет (1929). Працю­вала в Московському (1929-1935 і 1936-1937) і Київському (1944-1945) інститутах охорони материнства і дитинства; Київському інституті удосконалення лікарів (1935-1936); Київському медичному інституті: декан педіатричного факультету (від 1946), завідувачка (1950-1969), професор-консультант (1969-1974) кафедри пропедевтики дитячих хвороб. Голова Українського наукового товариства дитячих лікарів.

Вивчала фізіологію та патологію травлення в дітей ранньо­го віку, клініку та проблеми лікуван­ня туберкульозного менінгіту, особливості вищої нервової діяльності в дітей.

Наукові праці: “Досвід лікування стрептоміцином туберкульозного менінгіту у дітей” (1951); “Як уберегти дитину від грипу” (1954); “Стан вищої нервової діяль­ності в дітей при туберкульозному менінгіті” (1957); “Стан серцево-судинної системи при захворюваннях органів травлення у дітей” (1965).

У 2010 році на сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я було вирішено встановити та відзначати щорічно 28-го липня Всесвітній день боротьби з гепатитом.

Всесвітній Альянс боротьби з гепатитом за підтримки ВООЗ щорічно 28 липня проводить заходи з популяризації знань про вірусні гепатити для профілактики нових заражень серед населення.

Мета цих заходів – підвищення обізнаності світової громадськості про симптоми, методи діагностики, профілактики та лікування гепатитів, особливо групи В і С, а також привернення уваги урядів і неурядових організацій до необхідності надання підтримки людям, які живуть з гепатитом В і С.

Статистика невблаганна – в середньому кожна дванадцята людина у світі є носієм вірусу гепатиту В або C. Ця статистика перевищує показники ВІЛ-інфікованих або хворих на рак, проте рівень обізнаності людей про гепатит вкрай низький. Вірусні гепатити – це група дуже розповсюджених небезпечних захворювань, що вражають печінку людини. Захворювання починається поступово, перебігає без симптомів і не проявляється тривалий час, тому гепатит ще називають “ласкавий вбивця”. Саме гепатит є основною причиною цирозу та раку печінки.

Стратегію з гепатиту було розроблено вперше в історії та в ній встановлені глобальні цілі боротьби проти вірусного гепатиту. Зокрема, до 2020 року пропонується знизити кількість нових випадків захворювання гепатитом В і С на 30 %, скоротити смертність на 10 %. Стратегія спирається на такі ключові підходи, як розширення програм вакцинації від гепатиту А і В; запобігання передачі гепатиту В від матері до дитини; підвищення безпеки ін’єкцій, крові та хірургічних втручань; зниження шкоди  для уживачів ін’єкційних наркотиків; розширення доступу до лікування гепатиту В і С.

Лікування гострих вірусних гепатитів у місті Києві здійснюють інфекційні відділення міських клінічних лікарень. Кваліфіковану медичну допомогу хворим на хронічні вірусні гепатити в Києві надає гепатологічний центр на базі Київської міської клінічної лікарні № 15 та  інфекційне відділення для хворих на вірусний гепатит Київської міської клінічної лікарні № 5.