Календар медицини

Відзначення цього дня запровадила Генеральна Асамблея ООН у 1992 році. Мета – привернення уваги до проблем інвалідів, захист їхніх прав, гідності та благополуччя, а також інтеграція людей із особливими потребами в життя суспільства.

Більше одного мільярда людей Землі становлять особи, які мають особливі потреби. З метою усунення дискримінації та поліпшення становища людей з інвалідністю у 80-90-х рр. ХХ ст. ООН проводила роботу із розробки заходів для забезпечення належних умов для реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод таких людей. З метою впровадження світового досвіду в Україні ратифіковано Конвенцію про права осіб з інвалідністю, а Указом Президента України від 03 грудня 2015 року № 678/2015 було активізовано роботу із забезпечення прав таких людей.

До початку війни в Україні нараховувалось понад 2,7 млн. осіб з особливими потребами. Після широкомасштабного вторгнення ця цифра збільшується кожного дня. Суспільство повинно усвідомити, що після перемоги людей з інвалідністю в містах і селах буде багато. І це не тільки учасники бойових дій, але й цивільне населення, зокрема діти, які постраждали внаслідок обстрілів і бомбардувань. Інвалідність – не покарання, вона не повинна стати перепоною до повноцінного життя. Часто, такі люди уникають називати себе інвалідами, намагаючись не викликати надмірної уваги чи жалю. Ми повинні поважати їх прагнення стати повноправними членами суспільства, допомагати їм реалізуватись, створюючи відповідні умови. Нагадаємо, що ставлення до інвалідів демонструє рівень цивілізованості суспільства.

Дашкевич Валентина Євдокимівна (1929-2012) доктор медичних наук, професор, керівник відділення екстрагенітальної патології вагітних Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України (1976). Розробила систему медичного обслуговування вагітних з екстрагенітальною патологією та систему перинатальної охорони плоду.

Валентина Євдокимівна народилася в м. Камʼянське (нині – Дніпропетровської обл.); медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Чернівецького медичного інституту (1948-1954); у 1954-1959 рр. працювала на посаді лікаря акушера-гінеколога в лікарні м. Чортків Терно-пільської обл.; навчалася в клінічній ординатурі (1959-1960) та аспірантурі за фахом «акушерство та гінекологія» (1960-1962), працювала на посадах молодшого наукового співпрацівника (1962-1964), старшого наукового співпрацівника (1964-1976), керівника відділення перинатології (1976-1979), завідувача (1979-2009), головного наукового співпрацівника (з 2009 р.) акушерського відділення екстрагенітальної патології вагітних Київського НДІ педіатрії, акушерства та гінекології (нині – Інститут педіатрії, акушерства гінекології НАМН України), у 1968-1970 рр. пра-цювала на посаді завідувача акушерсько-гінекологічного відділення Радянського шпиталю Червоного Хреста в м. Тегерані (Іран).

У 1963 р. захистила кандидатську дисертацію «Некоторые показатели функционального состояния печени у беременных с резус-отрицательной кровью и меры профилактики гемолитических заболеваний плода и новорожденного», а в 1986 р. – докторську дисертацію «Материнско-плодовые взаимоотношения и коррекция их нарушений при ревмати-ческих пороках сердца у беременных»; професор (1988); Заслужений лікар УРСР (1997); лауреат Премії АМН України (1996); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2006).

Автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 8 монографій, 2 посібників, 8 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності дослідження патогенезу та перебігу під час вагітності найбільш поширених й тяжких захворювань, вивчення частоти та структури акушерських та перинатальних ускладнень, дослідження механізмів адаптації організмів матерії й плода, опрацювання методів розродження вагітних, профілактики материнської та перинатальної смертності за екстрагенітальної патології, розробка системи медичного обслуговування вагітних та новонароджених на уражених територіях внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; науковий консультант і керівник 9 докторських та 30 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій В. Є. Дашкевича:

1. Некоторые показатели функционального состояния печени у беременных с резусотрицательной кровью и меры профилактики гемолитических заболеваний плода и новорожденного (1963). Шифр зберігання: 618.2 Д 217.
2. Материнско-плодовые взаимоотношения и коррекция их нарушений при ревматических пороках сердца у беременных (1985). Шифр зберігання: Р-30573.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені В. Є. Дашкевичем одноосібно або у співавторстві:

1. Гемолитическая болезнь плода и новорожденных (1968). Шифр зберігання: 1968 Т 417.
2. Иглоукалывание и электроиглоанальгезия в акушерской практике (1988). Шифр зберігання: Б-59668.
3. Затримка росту плода: діагностика, профілактика та лікування (2006). Шифр зберігання: Б-85808.
4. Клинико-математические алгоритмы прогнозирования осложнений беременности и родов при экстрагенитальной патологии (1993). Шифр зберігання: Б-72825.
5. Обезболивание родов у женщин с пороками сердца (1977). Шифр зберігання: Б-26489.
6. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов: хирургия, гнойная хирургия, онкология, акушерство, гинекология, рентгенология (1993). Шифр зберігання: 616.093 Р 895.

Лямбль Душан Федорович (1824-1895) професор і завідувач кафедри нормальної, потім патологічної анатомії Харківського університету (1860). Зробив вагомий внесок у розвиток різних напрямів нормальної і патологічної анатомії, гістології, клінічної медицини. Відкрив новий вид паразитичних найпростіших, що на честь автора дістали назву лямблій.

Душан Федорович народився в містечку Летині (Богемія, Чехія). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Празького університету (1849); патологічну анатомію студент Лямбль вивчав у професора Яна Длауги (1807-1888), колишнього асистента К. Рокитанського.

Після закінчення університету Лямбль вирушив у тривалу мандрівку країнами Західної та Східної Європи, під час якої лікарську практику поєднував із дослідженнями в галузях природознавства, культури, мови; знання стародавніх та більшості європейських мов полегшувало мандрівку, результатом якої була публікація подорожнього звіту «Reisebericht»; зазначений звіт містив багато важливих патологоанатомічних спостережень, і був збірником патологоанатомічних матеріалів, які були «разбросаны по разнымь европейскимь музеямь»; з 1856 по вересень 1860 р. – приват-доцент Празького університету – викладав патологічну анатомію та працював на посаді проректора в Дитячій лікарні та 2-му Військовому госпіталі. При Дитячій лікарні організував приватні курси нормальної й патологічної гістології, на яких навчалося багато молодих лікарів всіх національностей.

У 1860-1861 рр. – екстраординарний професор, а з 1861 по 1871 р. – ординарний професор Харківського університету, де викладав нормальну і патологічну анатомію; віце-президент (1864, 1865, 1869-1871), перший голова (1861-1863, 1867-1868) та почесний член (з 1971 р.) Харківського медичного товариства; з 1871 р. – професор кафедри терапії Варшавського університету; почесний член Чеського медичного товариства.

Автор 117 наукових публікацій. наукові праці присвячені питанням анатомії, гістології, патології, судової медицини, клінічної медицини, географії, етнографії, культури та мовам словʼянських народів; у 1859 р. відкрив паразитичний організм класу джтутикових, названих нині його іменем Lamblia intestinalis; виявлені ним найпростіші були віднесені до роду Cercomonas, але в 1888 р. Р. Бланшар запро понував виділити їх у самостійний рід Lamblia в честь Д. Ф. Лямбля. Уперше описав колові волокна в циліарному мʼязі ока, сполучнотканинні вирости на півмісяцевих стулках аортального клапана (лямблівські екскресценції); за монографію «Самовывихь позвоночника» був у 1893 р. нагороджений премією Військово-медичної академії імені П. А. Загорського.

Касько Ювеналій Семенович (1914-1995) доктор медичних наук (1964), професор, завідувач кафедри дерматовенерології Чернівецького медичного інституту (1965), працював над розробкою таких наукових проблем дерматології та венерології, як патогенез, клініка, лікування, профілактика туберкульозу шкіри та лімфатичних вузлів; вивчення дерматофітів у Чернівецькій області; випробування нових лікарських форм (етенію та декаметоксину) в дерматологічній практиці; дослідження системи згортання крові у хворих на екзему.

Ювеналій Семенович народився в с. Сусловці; середню медичну освіту здобув у Вінницькому медичному технікумі (1931-1934); працював на посаді фельдшера районної санітарної станції в м. Теофіполі; вищу медичну освіту здобув в Одеському (1935-1937) та Вінницькому (1937-1941) медичних інститутах; під час німецько-радянської війни – лікар артилерійського полку та партизанського шпиталю. Працював на посаді ординатора Херсонської лікарні Дніпровського водного відділу охорони здоровʼя (1944-1946); навчався в клінічній ординатурі за фахом «дерматовенерологія» (1946-1948), працював на посадах асистента (1948-1950), доцента (1950-1956), завідувача (1956-1984) кафедри дерматовенерології Чернівецького медичного інституту; у 1954 р. захистив кандидатську дисертацію «Лечение туберкулеза кожи витамином В2», а в 1964 р. – докторську дисертацію «Вопросы патогенеза, клиники и лечения туберкулеза лимфатической системы шеи и вторичной скрофулодермы»; професор (1965); головний дерматовенеролог відділу охорони здоровʼя Чернівецької області; голова правління Чернівецького обласного товариства дерматовенерологів; член правління Українського республіканського товариства дерматовенерологів.

Автор 76 наукових публікацій, зокрема монографії «Туберкульоз периферичних лімфа-тичних вузлів і вторинна скрофулодерма». Основні напрями наукової діяльності: вивчення патогенезу, клініки, лікування та профілактики туберкульозу шкіри та лімфатичних вузлів, дослідження дерматофітів у Чернівецькій області, випробування нових лікарських форм (етонію та декаметоксину) в дерматологічній практиці, дослідження системи зсідання крові у хворих на екзему; науковий консультант і керівник 1 докторської та 5 кандидатських дисертацій; імʼя Ю. С. Касько внесено до галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Касько Ю. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вклад учених Академії наук Української РСР в розвиток медицини. (1967). Шифр зберігання: К-125КолКришт
2. Рак – відоме і невідоме. (1976). Шифр зберігання: А-800
3. Олександр Олександрович Богомолець. (1979). Шифр зберігання: Б-28742
4. Профілактика раку можлива. (1978). Шифр зберігання: Б-26894
5. Опухоль и организм. (1962). Шифр зберігання: 616.006 К-125
6. Взаимодействие организма и опухоли. (1977). Шифр зберігання: Б-23626

Рішення ВООЗ щодо відзначення цього дня було прийнято у 1998 році на Всесвітній нараді по бронхіальній астмі, яка проходила в м. Барселона, Іспанія. Його мета – поліпшення обізнаності населення про бронхіальну астму, привернення уваги громадськості до вирішення проблем пацієнтів, підвищення доступності та якості медичної допомоги.

Бронхіальна астма – хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, яке спричиняє гіперреактивність бронхів і проявляється свистячим диханням, скутістю у грудній клітці, кашлем. Це захворювання діагностують приблизно в 5–10% населення світу. Від нього страждають діти і дорослі. Найбільш часто бронхіальна астма маніфестує у дітей шкільного віку. Особливо високий рівень захворюваності припадає на промислові регіони з несприятливою екологією. У мешканців міста бронхіальна астма реєструється частіше, ніж у мешканців сільської місцевості (7,1 % та 5,7 % відповідно). В Україні, за статистичними даними МОЗ України, поширеність захворювання серед дітей коливається в межах від 0,60 % до 0,56 %, що свідчить про проблему своєчасної діагностики.

Бронхіальна астма вважається невиліковною хворобою, але її перебіг та прояв симптомів можна контролювати.

Більшість експертів вважає, що причинами захворювання є генетична схильність в поєднанні з зовнішніми подразниками, якими виступають:

• алергени;
• шкідливі умови праці;
• куріння.

Факторами ризику розвитку бронхіальної астми можуть виступати:

• часті респіраторні захворювання;
• ожиріння;
• низька фізична активність;
• деякі медикаментозні засоби.

Для профілактики захворювання необхідно уникати сирості, холоду, а також намагатись мінімізувати контакт з алергенами у навколишньому середовищі. Велике значення в профілактиці даної патології має санація носоглотки, зміцнення імунітету та здоровий спосіб життя.