Календар медицини

Ліпкан Микола Федорович (1909-1990) радіобіолог, доктор біологічних наук (1957), професор (1961). Учасник 2-ї світової війни. За­кінчив Київський університет (1938), де відтоді й працював. У 1953-1960 – старший науковий співробітник Інституту фізіології АН УРСР (Київ); завідувач кафедри медичної радіології (1960-1966), радіаційної гігієни (1966-1975), декан санітарно-гігієнічного факультету (1962-1967) Київського інституту удосконалення лікарів.

Наукові до­слідження в галузях ра­діаційної біології та радіаційної біохімії.

Наукові праці: “Очерки по радиобиологии” (1961); “Основы радиационной биологии и биохимии” (1968).

Вебер Євген Фердинандович (1875-1947) рентгенолог, доктор медицини (1909). Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира. У 1913 разом з В.Г. Бергманом відкрив рентгенівський кабінет, який згодом став Рентгенологічним інститутом.

Євген Фердинандович у 1908-1914 неодноразово удосконалювався за кордоном у Відні та Берліні. З 1917 керував курсом рентгенології для студентів 8-го семестру; засновник і перший завідувач кафедри рентгенології Київського медичного інституту (1920-1921); ординарний професор (1920); у 1921 емігрував до Австрії; у Відні створив Віденське відділення Наукового рентгенологічного інституту “Siemens-Halske”; у 1927 запрошений до Латвійського університету для організації кафедри рентгенології, очолив доцентський курс з рентгенології цього ж університету; у 1928 доцентський курс був реорганізований у Рентгенологічний інститут (кафедру) медичного факультету Латвійського університету. Член-кореспондент Німецького товариства рентгенологів.

Основні напрями наукової діяльності: рентгенодіагностика, дозиметрія, викладання рентгенології.

Наукові праці: “Значение лейкоцитов при заживлении раны и образования рубца” (1898); “О регенерации оксигемоглобина из метгемоглобина при первой форме острой метгемоглобинемии” (1908); “Клиническая рентгенодиагностика заболеваний желудочно-кишечного тракта” (1910).

Вовк Алла Дмитрівна (1935-2007) інфекціоніст, доктор медичних наук (1991), професор (2000). Закінчила Київський медичний інститут (1958).

У 1958-1961 працювала лікарем у м. Леніногорськ (Казахстан); від 1963 – в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ (Київ): 1983-1990 – заступник директора з наукової роботи, від 1990 – завідувач відділу вірусного гепатиту та СНІДу.

Вивчала клініко-імуногенетичні особливості та несприятливі наслідки вірусних гепатитів, зокрема гепатиту С. Досліджувала проблеми ВІЛ-інфекції (СНІДу): клінічні особливості в Україні, лікування.

Наукові праці: “Сывороточный гепатит” (1975); “Лептоспирозы” (1989); “ВИЧ-инфекция: Актуальные вопросы клиники, диагностики, лечения, эпидемиологии и профилактики” (1998); “Оппортунистические инфекции при ВИЧ/СПИДе” (2001); “Пегилированые интерфероны – новое слово в лечении вирусного гепатита” (2003).

День всесвітніх молитов про мир, заснований Папою Павлом VI у 1967 р., спочатку був святом Католицької церкви. Щорічно 1 січня Папи робили важливі заяви щодо прав людини, прав жінок, миру, загрози тероризму тощо. Згідно з листами «Pacem in Terris» і «Populorum Progressio», Церква і Папи закликали зосередитись на роботі по досягненню миру. На їх думку, головним в цьому питанні є соціальна толерантність. Церква закликала розвивати стосунки в чотирьох напрямках: між людьми, між особою та державою, між державами, а також окремих осіб і держав зі світовим співтовариством. Церква визначає, що для досягнення справжнього миру необхідно розвивати культуру розуміння і толерантності, починаючи від окремої людини до державного, а потім глобального рівня.

17 грудня 1969 р. Генеральна Асамблея ООН визнала це свято офіційно. Воно отримало нову назву – Всесвітній день миру (World Day of Peace). Не звертаючи увагу на соціальні і політичні проблеми, людина не помічає, наскільки наш світ є крихким. ООН закликає людей до усвідомлення існуючих проблем та активної громадської позиції задля створення кращого світу. Поширюйте інформацію про загрози та проблеми, допомагайте людям, які опинилися у скруті – біженцям, жертвам війни і насилля.

Всесвітній день миру – це символ надії стражденних на те, що їх не покинули і світ може бути кращим.

Тодуров Борис Михайлович (1965) кардіохірург, член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (2006), доцент кафедри кардіології та функціональної діагностики Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (2007), професор (2015), заслужений лікар України (2004), завідувач відділення трансплантації та хірургії серця з групою екстракорпоральних технологій та біоматеріалів Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова (2000-2003), заступник директора Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова з трансплантології (2003-2006), директор Київської міської клінічної лікарні “Київський міський центр серця” (2006-2013), генеральний директор ДУ “Інститут серця МОЗ України” (з 2013).

Відомий в Україні та за її межами як висококваліфікований спеціаліст і вчений у галузі кардіохірургії та трансплантації серця. У 2001 вперше здійснив пересадку серця людині, що дозволило Україні увійти до реєстру країн, де виконуються подібні операції. У 2015 вперше в Україні виконав ультразвукову декальцинацію аортального клапана. У 2016 вперше в Україні виконав операції з імплантації механічного серця (2 операції). За останні 10 років створив самостійну школу кардіохірургії, в якій рівень і результати операцій відповідають найкращим світовим стандартам.

Ним розроблена власна ефективна методика хірургічного лікування тромбоемболії легеневої артерії та низка хірургічних втручань, альтернативних до трансплантації серця (зокрема модифікації операції Батисти), тромбектомія з нижньої порожнистої вени в комплексі з нефректомією в умовах штучного кровообігу, торакоскопічна операція дитині з вродженою вадою серця. Пріоритетні позиції в його дослідженнях посідають хірургічні методики лікування серцево-судинної патології в дітей і дорослих, особлива увага приділяється проблемам серцевої недостатності та тромбоемболії легеневої артерії. Наукове, теоретичне та практичне значення досліджень полягає в розробці та впровадженні нових діагностичних, терапевтичних і хірургічних підходів до різноманітної серцево-судинної патології в дітей і дорослих.

Наукові праці: “Формування стовбура легеневої артерії з аутоперикарду при операціях Роса” (2005); “Трансплантація серця. Перший досвід” (2006); “Чи існує альтернатива трансплантації серця для хворих на серцеву недостатність в термінальній стадії” (2006); “Surgical treatment of Chronic Thromboembolic Pulmonary Hypertension – Alternative for Transplantation of Heart-Lungs Complex” (2006); “Batista procedure – an alternative to heart transplantation?” (2007); “Безпосередні результати подвійного протезування клапанів серця у поєднанні з коронарним шунтуванням” (2010); “Рассасывающиеся стенты: новая эра в итервенционной кардиологии” (2013); “Клинический случай лечения острой сердечной недостаточности с использованием экстракорпоральной мембранной оксигенации у пациентов с острым идиопатическим гигантоклеточным миокардитом” (2016); “Досвід застосування механічної підтримки лівого шлуночка в лікуванні термінальної серцевої недостатності”(2017).

Гоцко Євстахій Володимирович (1930 – 1992) – стоматолог, доктор медичних наук (1987), професор (1989), завідувач кафедри хірургічної стоматології (1972-92), декан стоматологічного факультету (1979-92) Львівського медичного університету імені Данила Галицького. Наукові праці присвячені вивченню травматології та відновної хірургії щелепно-лицевої ділянки.

Євстахій Володимирович народився в м. Городку (нині – Львівська обл); середню медичну освіту здо-був у Львівській зуболікарській школі (1944-1946); вищу медичну освіту здобув у Київському стоматологічному інституті (1954); працював на посадах лікаря-стоматолога Городоцької міської лікарні (1954-1959).

З 1961 р. працював у Львівському медичному інституті на посадах асистента (1961-1968), доцента (1968-1972), завідувача (1972-1992) кафедри хірургічної стоматології, декана стоматологічного факультету (1979-1992); у 1967 р. захистив кандидатську дисертацію «Переломи кута і гілки нижньої щелепи і їх лікування», а в 1986 р. – докторську дисертацію «Сравнительная оценка хирургического лечения врожденных несращений верхней губы и неба»; професор (1989).

Автор близько 130 наукових публікацій, зокрема 9 автор-ських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: травматологія та відновна хірургія щелепно-лицевої ділянки, хірургічне лікування вроджених незрощень верхньої губи та піднебіння, одонтогенних пухлин щелепи, запальних процесів верхньо-щелепних пазух та великих слинних залоз; науковий консультант і керівник 3 докторських та 11 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Гоцко Є. В.:

1. Переломы угла и ветви нижней челюсти и их лечение (клинико-экспериментальное исследование) (1967). Шифр зберігання: 616.31 Г 748
2. Сравнительная оценка хирургического лечения врожденных расщелин верхней губы и неба (1986). Шифр зберігання: Р-32324

У фонді ННМБУ зберігаються праці Гоцко Є. В., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Воспалительные заболевания пародонта (1988). Шифр зберігання: Б-61483
2. Методичні вказівки до клінічного дослідження хворого та складання історії хвороби на кафедрі хірургічної стоматології (1973). Шифр зберігання: Б-11066
3. Методические указания по клиническому обследованию больных и написанию истории болезни (1975). Шифр зберігання: Б-46909