Календар медицини

Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Лют
25
Вт
Безруков Владислав Вікторович (1940-2023)
Лют 25 день

Безруков Владислав Вікторович (1940-2023)Безруков Владислав Вікторович (1940-2023) фізіолог і геронтолог, академік НАМН України (2011), доктор медичних наук (1983), професор (1998), заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту геронтології НАМН України (з 1988), завідувач лабораторії соціальної геронтології (1989-2004), завідувач лабораторії фізіології цього ж інституту (з 1999).

Основні напрями науково-дослідної роботи: фізіологія старіння (вивчення змін у нейрогуморальній регуляції кровообігу, систем антиоксидантного захисту й оксиду азоту, ендотеліальної дисфункції, гіпоталамічних механізмів старіння організму, вікових особливостей гіпоталамічної регуляції вегетативних та ендокринних функцій, ролі гіпоталамічних порушень у розвитку віково-залежної патології, гіпоталамічних впливів на тривалість життя, нових підходів до подовження життя в експерименті, соціальна геронтологія (вивчення феномену довголіття, прискореного старіння населення України, соціально-гігієнічних факторів ризику розвитку віково-залежних захворювань, оцінка стану здоров’я та потреб у різних видах медико-соціальної допомоги людям похилого віку).

Наукові праці: “Aging of the Central Nervous System” (1979); “Кровообращение и старение” (1984); “Services for the Elderly in Former USSR” (1994); “The Aging Cardiovascular System: Physiology and Pathology” (1996); “Здоровье пожилых в Украине” (2002); “Гериатрическая помощь населению Украины: состояние проблемы и концепция развития” (2004); “Фундаментальні механізми дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань” (2004); “Фармако-епідеміологічні дослідження в геріатрїї” (2004); “Longevidad centenaria en Europa” (2005); “Передчасна смертність в Україні: чинники формування і шляхи подолання” (2007); “Комплексная оценка влияния социальных и экологических факторов на состояние здоровья человека” (2008); “Роль эмоциогенных зон гипоталамуса в геронтогенезе” (2008); “Искусственная атмосфера и продление жизни: реалии и перспективы” (2009) та ін.

Міхньов Володимир Анатолійович (1940) 
Лют 25 день

Міхньов Володимир Анатолійович (1940) Міхньов Володимир Анатолійович (1940) патофізіолог і педагог, член-кореспондент НАМН України (2000), доктор медичних наук (1985), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (2004), професор кафедри патологічної фізіології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (з 1989), Головний учений секретар НАМН України (з 1996).

Відомий учений у галузі патофізіології. Його наукова діяльність обіймає широке коло наукових інтересів, серед яких найбільш значними є вивчення загальнобіологічних і медичних проблем нервової трофіки та неврогенних дистрофій. Ним створена низка експериментальних моделей і вивчений патогенез нейродистрофічного процесу в різних органах і тканинах при порушенні нервових впливів. Досліджена роль соматичних і автономних нервів у регуляції трофічних процесів. Вперше проведені фундаментальні дослідження з порівняльного вивчення енергетичного обміну в скелетних м’язах і м’язах внутрішніх органів на різних стадіях ембріонального та постембріонального розвитку. Здійснив глибоке вивчення функціональних і метаболічних порушень у тканинах денервованого шлунку після ваготомії, м’язах товстої кишки при порушенні їхньої інервації в дітей з хворобою Гіршпрунга. Як педагог зробив вагомий внесок в удосконалення методології та методики викладання патофізіології у вищій школі.

Наукові праці: “Изучение энергетического обмена в гладких мышцах желудочно-кишечного тракта при нарушении их нервной регуляции в эксперименте” (1984); “Роль нарушения нервной регуляции в патогенезе нейродистрофического процесса в мышцах различного типа” (1994); “Посібник до практичних занять з патологічної фізіології” (2001); “Медична наука та інноваційні технології” (2003); “Герої-освітяни і науковці України” (2005); “Патологическая физиология” (2006).

Бер
1
Сб
Всесвітній день імунітету
Бер 1 день
Всесвітній день імунітету

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.

Бер
4
Вт
Карабан Олег Михайлович (1940)
Бер 4 день

Карабан Олег Михайлович (1940)Карабан Олег Михайлович (1940) – доктор медичних наук (1997), професор, завідувач кафедри епідеміології Харківського державного медичного університету (з 1991). Вивчав проблеми впливу факторів зовнішнього середовища на штучний імунітет у дітей, які були раніше щеплені проти кору, правця, дифтерії.
Олег Михайлович народився в м. Охтирка Сумської обл.; медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1959-1965); працював на посаді головного лікаря санітарно-епідеміологічного відділення Глинської районної лікарні Сумської обл. (1965-1968); навчався в аспірантурі (1968-1971) працював на посадах асистента (1971-1990), доцента (1990-1991),завідувача (1991-2011) кафедри епідеміології Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет), завідувача кафедри загальної гігієни та епідеміології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 2012 р.); у 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Состояние иммунобиологической реактивности у животных, иммунизированных живой туляремийной вакциной и получавших антибиотики», а в 1997 р. – докторську дисертацію «Стан імунологічної реактивності у дітей, шеплених проти кору і правця, які перенесли хвороби інфекційного генезу, і напрямки їх імунопрофілатики»; професор (1998); член президії Українського товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів імені Д. К. Заболотного; консультант ВОО3 з питань боротьби
з віспою.

Автор понад 140 наукових публікацій, зокрема 7 навчально-методичних посібників для лікарів та студентів, 3 патентів на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення особливостей виявів епідемічного процесу та опрацювання імунопрофілактики за окремих нозологічних форм, вивчення впливу чинників довкілля на штучний імунітет у дітей, які були щеплені проти кору, дифтерії та правця; обгрунтована епідеміологічна значимість на стан імунітету дітей, які перехворіли на вірусний гепатит, дизентерію, опікові ушкодження та хворих на цукровий діабет; уперше опрацьовані методологічні передумови до імуноепідеміологічного тестування регіонів України та можливості прогнозування зниження або втрату штучного імунітету в дітей; науковий керівник 2 докторських та 2 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Карабана О. М.:

  1. Состояние иммунобиологической реактивности у животных, иммунизированных живой туляремийной вакциной и получавших антибиотики (1972). Шифр зберігання: Р-7848
  2. Стан штучного імунітету до кору і правцю у дітей під впливом перенесених хвороб та його епідеміологічне значення (1994). Шифр зберігання: Р-41655

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Карабана, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

  1. Эпидемиологический надзор за дифтерией: методические указания для студентов, субординаторов, врачей-интернов медицинских факультетов (1992). Шифр зберігання: Б-74480
  2. Здоров’язберігаючі технології навчання: психогігієнічні аспекти впровадження у молодшому шкільному віці : навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів університетів і слухачів курсів післядипломної освіти (2014). Шифр зберігання: Б-94287
  3. Клиническая дерматовенерология (2015). Шифр зберігання: Б-95361
Бер
6
Чт
Всесвітній день боротьби з глаукомою
Бер 6 день
Всесвітній день боротьби з глаукомою

З метою поширення інформації про дану патологію 6 березня у всьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з глаукомою. Його започаткували у 2008 році за ініціативи Всесвітньої асоціації товариств глаукоми (WGA) та Всесвітньої асоціації пацієнтів з глаукомою (WGPA). Фахівці попереджають, тільки раннє виявлення і правильне лікування захворювання дає змогу зберегти зір. Для цього необхідний регулярний профілактичний огляд у офтальмолога. Лікарі радять проходити обстеження особам у віці 35-40 років не рідше ніж 1 раз на 5 років, а тим, чий вік старший за 50, – кожні 2-3 роки.

Глаукома – це одне з найбільш інвалідизуючих офтальмологічних захворювань, при якому діагностують постійне або періодичне підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ). Дана патологія характеризується також атрофією зорового нерву та зміною полів зору. Нерідко глаукома призводить до часткової або повної втрати його втрати.

Кількість хворих на глаукому у світі сягає 65 млн. А серед 28 млн незрячих майже кожен п’ятий втратив зір через цю патологію. За даними статистики, глаукому діагностують у 1-2% людей старших за 40 років, але близько 25% випадків захворювання залишаються невиявленими. Якщо патологію діагностували у віці 40-45 років, то при відсутності лікування до 60-65 років людина може повністю осліпнути.

До підвищення ВОТ призводить накопичення внутрішньоочної рідини внаслідок надмірної її продукції чи порушення виведення внаслідок змін дренажної системи ока. Чому стаються ці зміни достеменно не відомо.

В групі ризику знаходяться особи:

  • у родичів яких було діагностовано глаукому;
  • старші 40 років, у яких ВОТ знаходиться у верхній межі норми, або з підвищеним ВОТ незалежно від віку;
  • з високим ступенем короткозорості після 40-50 років або далекозорості (особливо жінки після 50 років);
  • в анамнезі яких травми або запальні захворювання очей;
  • старші за 60-70 років;
  • хворі на діабет, ендокринні, нервові та кардіоваскулярні захворювання;
  • які проходять тривалий курс лікування гормональними препаратами;
  • зі зниженим (щодо вікової норми) артеріальним тиском.

Симптомами глаукоми можуть бути:

  • біль, різь, відчуття важкості та почервоніння очей;
  • звуження поля зору, затуманення, поява «сітки» перед очима;
  • при погляді на яскраве світло з’являються «райдужні кола»;
  • погіршення зору у вечірній та нічний час доби;
  • відчуття підвищеного зволоження очей;
  • незначні болі навколо очей.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою за цією темою:

  1. Кощинець О. Б., Капечук В. В., Крицун Н. Ю. Особливості чинників ризику прогресування первинної глаукоми та їх вплив на розвиток пізніх стадій захворювання // Клінічна та профілактична медицина. – 2019. – № 3/4. – С. 41-46.
  2. Фурсова А. Ж. и др. Антиангиогенная терапия диабетического макулярного отека у пациентов с первичной открытоугольной глаукомой // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 185-194.
  3. Назирова З. Р., Туракулова Д. М., Бузруков С. Б. Хирургическое лечение врожденной глаукомы у детей с применением дренажа «Глаутекс» // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 202-206.
  4. Новицький І. Я., Левицька О. В. Порівняння ефективності непроникаючої глибокої склеректомії в комбінації з ендотрабекулоектомією та трабекулоектомії // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 2. – С. 27-31.
  5. Ісаєв О. А., Сердюк В. М. Зв’язок первинної відкритокутової глаукоми з поліморфізмом rs2070744 (T-786C) гена ендотеліальної NO-синтази (NOOS3) в українській популяції // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 3. – С. 3-9.
  6. «Глаукома». Стандарти медичної допомоги // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 4. – С.75-81.
  7. Лопадчак Р. М., Новицький І. Я., Федус Я. З. Наш досвід лазерної іридотомії у пацієнтів із хронічною закритокутовою глаукомою // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – С. 10-13.
  8. Dusmukhamedova A. M., Tuchibaeva D. M., Khadzhimetov A. A. Assessing factors of endothelialv vascular dysfunction in patients with primary open-angle glaucoma // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – Р. 14-18.
  9. Левицька О. В., Новицький І. Я. Вплив дозованої ендотрабекулоектомії з непроникною глибокою склеректомією на рівень внутрішньоочного тиску та показники відтоку вологи передньої камери // Запорізьк. мед. журнал. – 2022. – Т. 24, № 3. – С. 328-331.
Бер
7
Пт
Мочутковський Йосип Йосипович (1845-1903)
Бер 7 день

Мочутковський Йосип Йосипович (1845-1903)Мочутковський Йосип Йосипович (1845-1903) – уродженець України. Інфекціоніст, епідеміолог, невропатолог. Вчений-новатор. Доктор медицини (1877). Першим у світі встановив та розкрив інфекційну природу і шляхи розповсюдження паразитарних тифів. Шляхом самозараження довів (разом з Г.Мінхом) заразливість крові хворих на висипний та поворотний тиф. Основоположник наукової невропатології в Одесі.

Йосип Йосипович народився в Херсонській губернії; закінчив 2-гу Київську гімназію; медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ, 1869); працював (1870-1893) на посадах завідувача інфекційного, а згодом – нервового відділення Одеської міської лікарні; сучасник зазначав: «Состоя с 1880 г. гласным Одесской Городской Думы, О. О. участвовал в той или другой степени в большинстве благих начинаний города»; у 1877 р. захистив докторську дисертацію «Материалы к патологии и терапии возвратного тифа»; з 1893 р. – професор з нервових хвороб Клінічного інституту Великої княгині Олени Павлівни в м. С.- Петербурзі; один із друзів Й. И. Мочутковського доктор Б. С. Грейденберг зазначав (1904): «В среде кружка врачей как больничных, так и частных Мочутковский был «будильником научных стремлений»; організатор та голова (1876-1893) Одеського бальнеологічного товариства; голова Одеського товариства лікарів (1890-1893); засновник та редактор (1892-1895) єдиної на півдні Російської імперії медичної газети – «Южно-русская медицинская газета».

Основні напрями наукової діяльності: питання епідеміології, вивчення нервових хвороб, проблеми бальнеології; у 1876 р. дослідом на самому собі довів, що збудник висипного тифу міститься в крові хворих на цю хворобу; подібний дослід й. й. Мочутковський провів і щодо поворотного тифу; грался потрясающий озноб, и головная боль достигла такой силы, что с трудом дождался конца консультации…»; отримані дані разом із даними Г. М. Мінха показали, що переносниками зазначених інфекційних захворювань можуть бути кровососні комахи; відомий своїми працями з питань бальнеології (про одеські лимани), нервових хвороб та туберкульозу; досліджуючи хворих на сухотку спинного мозку, розрізняв такі періоди перебігу захворювання: преатактичний, дистактичний та власне тактичний; у клініці табесу виділяв: церебральну, цервікальну, цереброспінальну, люмбодорзальну та змішану форми; запропонував метод лікування хворих на сухотку спинного мозку, використовуючи підвішування за допомогою видозміненого ним нашийника Сейєра з метою зменшити стискування спинальних корінців потовщеної твердої мозкової облонки; довів звʼязок аритмій серцевої діяльності з неврастенією та іншими функціональними порушеннями нервової системи; заснував Одеське віллілення товариства взаємодопомоги лікарів.

У 1872 р. за допомогою старшого лікаря Одеської міської лікарні О. О. Авенаріуса організував одне з перших в Російській імперії неврологічне відділення, а в 1873 р. – палату на 5 ліжок для хворих на епілепсію; у 1877 р. за ініціативою Й. Й. Мочутковського був збудований стаціонар для хворих із порушеннями нервової системи – «білий барак».

Основні публікації: «Острый восходящий паралич» (1875), «Паралич движения правой верхней конечности, атрофия ее мышц с замедлениям роста костей» (1875), «Экспериментальное исследование прививаемости тифов» (1876), «Материалы к изучению врачебной стороны одесских лиманов» (1876), «Об эпилепсии» (1876), «Практические наблюдения над действием салицилово-кислого натра и салициловой кислоты» (1877), «О различных типах температурных кривых возвратного тифа» (1878), «Materialen zur Pathologie und Therapie des Rückfastyphus» (1879), «Haблюдения над возвратным тифом» (1880), « влиянии холодной воды на віделение белка мочой» (1881), «О качестве лечебных сортов винограда, произрастающего в окресностях Одессы» (1881), «О причинах эпидемического появления брюшного тифа» (1882-1883), «О возбуждаемости двигательных центров корки мозга при гипнотическом состоянии», «Применение подвешивания больных к лечению некоторых расстройств спинного мозга», «Об истерических формах гипноза» (1888), «О прививаемости сыпного тифа» (1900).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Мочутковського Й. Й., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

  1. Клинико-статистическое исследование спинной сухотки (1899). Шифр зберігання: 616.8 М-869
  2. Свободные тела брюшины. 1. История болезни и протокол вскрытия. 2. Патолого-анатомическое исследование (1876). Шифр зберігання: 616.00 П-44″