Календар медицини

Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Жов
1
Ср
Міжнародний день людей похилого віку
Жов 1 день

Міжнародний день людей похилого віку50-а сесія Генеральної Асамблеї ООН проголосила 1 жовтня Міжнародним днем ​​людей похилого віку. У 2002 році Друга Всесвітня асамблея з проблем старіння прийняла Мадридський міжнародний план дій щодо старіння, який призначений сприяти розвитку суспільства всіх вікових груп, зокрема відповідає на виклики, що стоять перед населенням у 21-му столітті.

За останні десятиліття склад населення світу різко змінився. З 1950 по 2010 рік тривалість життя в усьому світі зросла з 46 до 68 років. На сьогодні в усьому світі налічувалося понад 700 млн людей у ​​віці 65 років і старше. За прогнозами, протягом наступних трьох десятиліть кількість людей похилого віку збільшиться більш ніж удвічі, досягнувши понад 1,5 млрд осіб у 2050 році. Передбачається, у менш розвинених країнах у 2050 році проживатиме понад дві третини літнього населення світу (1,1 млрд).

ВООЗ запропонувала нову вікову класифікацію, за якою похилий вік – це період від 60 до 75 років. ООН закликає змінити уявлення про вік, та головним завданням профілактичної медицини вважає забезпечення активного довголіття.

Жов
2
Чт
День уролога
Жов 2 день

День урологаПрофесійне свято медичних працівників у сфері урології у світі щорічно відзначають 2 жовтня. Вже в часи Гіпократа (VI-V вік до н.е.) існували “каменесіки” – люди, які вміли видаляти камені з сечового міхура через розріз промежини. Засновником урології як окремої медичної дисципліни історики вважають Франциско Діаса. Його монографія, надрукована в Мадриді в 1588 р., цілком присвячена причинам виникнення, клінічним проявам, діагностиці та лікуванню урологічних захворювань, техніці урологічних операцій, опису урологічного інструментарію.

Жов
3
Пт
День визнання вірусів
Жов 3 день

День визнання вірусівІсторія походження цього дня не відома. Американський генетик та біохімік Джошуа Ледерберг казав, що віруси є найбільшою перешкодою домінування людей на планеті. Але мішенню вірусів можуть бути не тільки представники Homo Sapiens, а й тварини, рослини, бактерії та археї.

Упродовж останнього століття вчені не одноразово змінювали свій погляд на природу вірусів. Спочатку їх вважали отруйними речовинами, згодом однією з форм життя, пізніше – специфічними біохімічними сполуками. Припускали також, що вони існують між живим і неживим світом. Дослідження останніх років змінили думку з цього питання. Тож віруси – це класичні паразити, оскільки для їх подальшого існування та відтворення необхідна чужа клітина. Вірус складається з ядра РНК або ДНК та білкової оболонки. Проникаючи в чужу клітину, він скидає оболонку й підлаштовує під себе весь клітинний апарат, змушуючи його синтезувати власні вірусні ДНК або РНК та вірусні білки відповідно до власного геному. Далі відбувається збирання нових вірусів із цих компонентів і з’являється нова вірусна частка, готова інфікувати інші клітини. Це відбувається майже нескінченно. На сьогодні відомо близько 2 тисяч різноманітних хвороб, які виникають внаслідок інфікування вірусами.

Разом із тим слід зауважити, що віруси є основними учасниками еволюції, у тому числі й людини. Вчені припускають, якщо всі віруси раптом зникнуть, найбільш конкурентоспроможні види розростуться, і ми втратимо значну частину біорозмаїття нашої планети.

Калюжний Денис Миколайович (1900 – 1976)
Жов 3 день

Калюжний Денис Миколайович (1900 – 1976) — український гігієніст, один із основоположників гігієни атмосферного повітря в Україні.

Народився на хуторі Калюжному Лебединського повіту Харківської губернії. Медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1926).

Професійна діяльність

  • 1926–1931 — санітарний лікар Харківської міської санітарно-епідеміологічної станції.
  • 1931–1933 — навчався в аспірантурі на кафедрі загальної гігієни Харківського медичного інституту.
  • З 1932 р. працював в Українському НДІ комунальної гігієни під керівництвом О. М. Марзєєва.
  • З 1937 р. — старший викладач гігієни Харківського військово-медичного училища.
  • 1940 — захистив кандидатську дисертацію «Санитарное изучение атмосферного воздуха населенных мест Украины и меры борьбы с его загрязнением».

Під час німецько-радянської війни:

  • викладач кафедри загальної та військової гігієни Куйбишевської військово-медичної академії (1942),
  • начальник санітарно-епідемічної лабораторії Воронезького та 1-го Українського фронтів.
  • З 1946 р. — заступник директора, а в 1956–1971 рр. — директор НДІ загальної та комунальної гігієни імені О. М. Марзєєва.

Завідував кафедрами:

  • гігієни Київського інституту удосконалення лікарів (1946–1956, 1965–1970),
  • гігієни Київського медичного інституту (1956–1960).
  • 1954 — захистив докторську дисертацію «Гигиеническая оценка загрязнения атмосферного воздуха выбросами предприятий черной металлургии и мероприятия по его оздоровлению».
  • 1957 — професор.
  • 1961 — член-кореспондент АМН СРСР.

Громадська діяльність та визнання

  • Голова правління Українського наукового товариства гігієністів (з 1959 р.).
  • Почесний член Чехословацького науково-медичного товариства імені Я. Пуркіньє.
  • Заслужений діяч науки УРСР (1964).

Наукова спадщина

Автор понад 250 наукових публікацій, зокрема 24 монографій. Науковий консультант і керівник 16 докторських та 22 кандидатських дисертацій.

Основні напрями досліджень: гігієна атмосферного повітря, планування населених місць, військова гігієна, історія гігієни й санітарії.

Досліджував механізми дії забруднювачів повітря на організм та закономірності їх розповсюдження від промислових підприємств.

 

Жов
5
Нд
Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915)
Жов 5 день

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

  • 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
  • Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
  • 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

  • З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
  • З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

  • мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
  • клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
  • археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
  • соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

  • Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
  • Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
  • Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.
Жов
8
Ср
Щастний Дмитро Сергійович (1903 – 1974)
Жов 8 день

Щастний Дмитро Сергійович (1903 – 1974) – мікробіолог, епідеміолог та імунолог.

Народився в місті Одеса, 1926 – закінчив Одеський медичний інститут.

Професійна діяльність

Працював у різних медичних і мікробіологічних науково-дослідних установах.

  • 1943–1944 – заступник директора з наукової роботи Тамбовського НДІ мікробіології.
  • 1944–1949 – завідувач відділу віспи Одеського НДІ мікробіології та епідеміології.
  • 1945–1962 – доцент кафедри мікробіології Одеського медичного інституту ім. М. І. Пирогова.
  • 1963–1967 – доцент кафедри мікробіології і вірусології Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова.
  • 1967–1971 – професор тієї ж кафедри.
  • 1965 – захистив докторську дисертацію «Влияние тканевых препаратов В. П. Филатова на защитные функции и устойчивость организма к инфекции».

Наукові праці

Автор понад 70 наукових публікацій.

Основні напрями досліджень:

  • медична мікробіологія та імунологія;
  • застосування тканинних препаратів для лікування бактеріальних інфекцій;
  • історія медицини та медичної мікробіології.