Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Бобровська Галина Дмитрівна (1910 – 1980) – український невропатолог, кандидат медичних наук.
Народився в місті Курськ, 1929 – закінчила медичну профшколу; працювала медсестрою, згодом – помічником лікаря в лікарні Жовтневої залізниці (Ленінград). 1931 – вступила до Першого Ленінградського медичного інституту.
Згодом перевелася до Першого Київського медичного інституту, який закінчила з відзнакою (1936). 1936–1939 – аспірантка кафедри нервових хвороб.
Професійна діяльність
- 1939–1941 – лікар і науковий співробітник Київського психоневрологічного інституту.
- 1941 – мобілізована до армії: помічник начальника евакопункту №27 у Києві, лікар-невропатолог військового шпиталю.
- 1941–1944 – перебувала в евакуації.
- 1944 – захистила кандидатську дисертацію «Епілептичні синдроми при пухлинах головного мозку».
- 1944–1957 – асистент кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту.
- 1957–1965 – доцент тієї ж кафедри.
- 1965–1968 – виконувач обов’язків завідувача кафедри.
Науковий керівник неврологічних відділень Київської міської клінічної лікарні №14, консультант багатьох лікарень і поліклінік.
Наукові інтереси та праці
Дослідження: мозковий кровообіг, патологія нервової системи при цукровому діабеті, ревматизмі та інтоксикаціях.
Ініціатива встановлення Всесвітнього дня профілактики остеопорозу належить Національному товариству остеопорозу Великобританії та ВООЗ. Відзначається він щорічно 20 жовтня, починаючи з 1999 р. Його метою є підвищення глобальної поінформованості суспільства щодо профілактики, діагностики та лікування остеопорозу і метаболічних захворювань кісток.
Остеопороз – це системне захворювання скелета, яке характеризується зменшенням маси кісток та порушенням мікроархітектури кісткової тканини, що призводить до підвищення їх крихкості та високого ризику переломів. Втрата кісткової тканини є нормальною частиною старіння, але у деяких людей вона відбувається раніше, ніж зазвичай.
Факторами ризику розвитку остеопорозу і перелому кісток є:
- часті переломи раніше;
- сімейний анамнез остеопорозу;
- вік старше 65 років;
- жіноча стать;
- індекс маси тіла 20 кг/м2 або маса тіла <57 кг;
- системний прийом глюкокортикоїдів понад 3 міс;
- гіподинамія, куріння, зловживання алкоголем;
- наявність деяких захворювань ендокринних (цукровий діабет 2-го типу), аутоімунних (целіакія), онкологічних, а також порушення всмоктування в кишечнику і порушення травлення, ревматоїдний артрит;
- належність до білої раси.
Кожна третя жінка старше 50 років і кожен п’ятий чоловік страждають остеопорозом. За даними ВООЗ остеопороз, як причина інвалідності та смертності хворих, займає четверте місце після захворювань серцево-судинної системи, онкологічної патології та цукрового діабету. Остеопороз може посилювати перебіг атеросклерозу і підвищувати ризик ускладнень. Через зниження мінеральної щільності кісткової тканини збільшується відкладення кальцію в коронарних артеріях. Одне з найбільш складних наслідків остеопорозу – перелом шийки стегна.
Для профілактики остеопорозу необхідно вести активний спосіб життя; відмовитись від шкідливих звичок, правильно харчуватись. Корисними будуть будь-які вправи з навантаженням, але особливо ходьба, біг, стрибки і танці. Натомість плавання не допоможе, оскільки у воді осьове навантаження на кістки практично відсутнє. Ефект фізичної терапії ґрунтується на тісному зв’язку працюючих м’язів з нервовою системою, кістками, обміном речовин, внутрішніми органами. Щодо їжі, то слід вживати продукти з високим вмістом кальцію, вітаміну D, магнію, фосфору, білка. Обов’язково слід відмовитись від куріння і зловживання алкоголем.
Цей день запроваджено Указом Президента України від 17 січня 2005 р. № 42/2005 з метою активізації діяльності із запобігання виникненню і поширенню захворювань на рак молочної залози та привернення уваги суспільства до цієї проблеми.
Рак молочної залози – найпоширеніше онкологічне захворювання серед жінок. За даними Національного канцер-реєстру, щорічно в Україні реєструють понад 16 тис нових випадків раку молочної залози, з них 24,5 % складають жінки репродуктивного віку. Але дана патологія може розвинутись не тільки у жінок (10 частина хворих – чоловіки).
Рак молочної залози виліковується за умови його виявлення на I стадії – у 95%, на II стадії – у 80%, на III стадії – у 50% жінок. Через те, що на ранніх стадіях (І-й і ІІ-й) він має безсимптомний перебіг і не завдає болю, а жінки не проходять регулярні щорічні огляди у лікаря, в кожної четвертої українки його діагностують уже на ІІІ–ІV стадії, коли ефективність лікування значно знижується.
Слід пам’ятати, що до групи ризику входять:
- ті, в кого мама, бабуся, сестра, тітка хворіли на рак грудей;
- жінки, що не вагітніли та не народжували дітей або перша вагітність була у 30 років і старше;
- особи, старші за 40 років;
- жінки, у яких менструації почались у віці до 12 років;
- жінки з пізньою менопаузою (після 55 років);
- жінки, які протягом тривалого часу приймають гормональні контрацептиви, зокрема
- ЗГТ при менопаузі;
- хворі на цукровий діабет, гіпертонічну хворобу;
- ті, хто має надмірну вагу та ожиріння;
- особи, які зловживають алкоголем та курять.
Симптоми, що дають підстави запідозрити рак молочної залози:
- прозорі або кров’янисті виділення з грудей;
- втягнення соска у зв’язку з проростанням пухлини у шкіру;
- зміна кольору або структури шкіри грудей (набряк, збільшення або зменшення розмірів);
- ущільнення або новоутворення у молочних залозах;
- ерозії, кірочки, лусочки, виразки в зоні соска, ареоли;
- збільшення пахвових або надключичних лімфовузлів.
Для запобігання раку молочної залози важливо дотримуватися здорового способу життя (відмовитись від куріння, алкоголю, регулярно займатися фізичною активністю і підтримувати нормальну масу тіла), а також вчасно проходити огляд лікаря.
В цей день проводять заходи, мета яких – інформувати населення щодо потреб в йоді та наслідків дефіциту цього мікроелементу для здоров’я людини.
Йод – необхідний елемент для нормального росту й розвитку тварин і людей. Якщо в організмі людини він у дефіциті, то щитоподібна залоза не виробляє в достатній кількості гормони тироксин та трийодтиронін, які беруть участь у розвитку та регуляції нервової, серцево-судинної, опорно-рухової та репродуктивної систем, а також травного тракту.
Добова потреба в йоді, залежить від віку і стану людини. Так для дітей віком 0-6 років вона складає 90 мкг; 6-12 років – 120 мкг; для жінок – 150-300 мкг (при вагітності, годуванні груддю – 250 мкг на день); для чоловіків – до 300 мкг.
Симптоми нестачі йоду в організмі проявляються:
- відчуттям постійної втоми, слабкості, депресії;
- збільшенням щитоподібної залози (зоб);
- затримкою росту та інтелектуального розвитку у дітей;
- зниженням розумової активності, погіршенням пам’яті, слуху у дорослих;
- порушенням обмінних процесів;
- загрозою переривання вагітності;
- неонатальним гіпотиреозом;
- раком щитоподібної залози;
- підвищенням рівня холестерину;
- порушенням роботи кишечнику;
- сухістю шкіри, втратою її еластичності, випадінням волосся;
- відчуттям холоду;
- різким зниженням чи підвищенням маси тіла;
- набряками.
До йододефіцитних захворювань відносяться: йододефіцитний гіпотиреоз, дифузний нетоксичний зоб, вузловий і багатовузловий еутиреоїдний зоб, функціональна автономія щитоподібної залози. На сьогоднішній день приблизно третина населення планети відчуває впливи дефіциту йоду. Близько 38 млн українців відчувають дефіцит йоду різного ступеню, а 382 тис. дітей щороку народжуються із ризиком розладів унаслідок йододефіциту. Ця проблема актуальна для всіх без винятку регіонів нашої країни. Дослідження показало, що більшість українців споживає лише 40–80 мкг йоду на добу.
Протопопов Віктор Павлович (1880 – 1957) – український психіатр, фізіолог вищої нервової діяльності, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР (1934).
Народився в селі Юрки, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія. 1906 – закінчив Військово-медичну академію (Санкт-Петербург) з відзнакою. 1906–1909 – навчався в ад’юнктурі під керівництвом В. М. Бехтерєва. 1909 – захистив докторську дисертацію «О сочетательной двигательной реакции на звуковые раздражения».
Професійна діяльність
- 1909–1921 – понадштатний асистент, лаборант, асистент та завідувач клініки кафедри психіатрії Військово-медичної академії (Петроград).
- 1919–1921 – керівник рефлексологічної лабораторії Інституту мозку.
- 1921–1923 – професор кафедри психіатрії Пермського університету, директор Пермської обласної психіатричної лікарні.
- 1923–1944 – професор і завідувач кафедри психіатрії Харківського медичного інституту, декан психоневрологічного факультету (з 1931).
- 1926–1929 – директор Українського НДІ клінічної психіатрії і соціальної психогігієни.
- 1932–1941 – завідувач психіатричної клініки №1 Клінічного інституту Всеукраїнської психоневрологічної академії.
- 1944–1957 – завідувач відділу психіатрії та патології вищої нервової діяльності Інституту фізіології АН УРСР; завідувач кафедри психіатрії Київського інституту удосконалення лікарів.
- Головний психіатр МОЗ УРСР, голова Вченої ради МОЗ УРСР.
- Редактор журналу «Советская психоневрология», член редколегій низки видань.
Наукова діяльність
Автор понад 160 наукових праць, у тому числі 5 монографій.
Основні напрями:
- психосоматичні процеси,
- вивчення вищої нервової діяльності,
- патофізіологічні основи психіатрії.
Вніс вклад у розвиток рефлексології, розвинув ідею І. Павлова про рефлекс мети, додавши поняття «перепони», що разом формують основу активності волі.
Запропонував:
- методики дослідження рухових рефлексів і умовних реакцій;
- патофізіологічну концепцію в психіатрії;
- гіпотезу таламо-гіпоталамічної природи маніакально-депресивного психозу;
- метод лікування шизофренії сном;
- принципи профілактики нападів МДП та захисного режиму в психіатричних стаціонарах.
Наукове керівництво
Підготував 11 докторів та 25 кандидатів наук.
Значення
Протопопов поєднав ідеї своїх учителів – В. Бехтерєва та І. Павлова – із власними новаторськими дослідженнями, залишивши значний слід у розвитку психіатрії та фізіології вищої нервової діяльності.
Сєрадзкі Влодімеж Ян (1870 – 1941) — польський лікар, науковець, один із провідних судових медиків початку ХХ століття, професор Львівського університету.
Народився у місті Велічка (Польща). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Краківського університету, який закінчив у 1894 році. У 1895 році продовжив навчання у Парижі, де ознайомився з новітніми методами судово-медичної експертизи та патології.
Академічна та професійна діяльність
Після завершення навчання працював на кафедрі судової медицини Краківського університету, обіймаючи посади асистента та доцента (1894–1898). У 1898 році очолив кафедру судової медицини Львівського університету, де працював до кінця життя. У 1900 році здобув звання професора. Паралельно у 1915 році тимчасово виконував обов’язки керівника кафедр патологічної анатомії та загальної й експериментальної патології.
У 1911 році був обраний президентом Львівського лікарського товариства.
Наукові інтереси та здобутки.
Сєрадзький належав до провідних представників польської школи судової медицини. Його наукова спадщина включає близько 40 праць, серед яких — одна монографія.
Основні напрями його досліджень:
- судово-медична експертиза раптової дитячої смерті;
- вивчення механізмів танатогенезу при задушенні;
- застосування психопатології у судовій медицині;
- дослідження дії гемолізинів, цитотоксинів, преципітинів;
- проблеми кримінальної антропології;
- історія медицини.
Він також запропонував оригінальну пробу для визначення карбоксигемоглобіну, яка стала цінним інструментом у судово-медичній практиці.
Громадська діяльність
Як президент Львівського лікарського товариства активно сприяв розвитку медичної науки, організації наукових конференцій та зміцненню зв’язків між лікарями різних спеціальностей.
Трагічна загибель
У роки Другої світової війни, після окупації Львова німецькими військами, Сєрадзький опинився серед групи львівських професорів, яких 4 липня 1941 року розстріляли на Вулецьких пагорбах. Його смерть стала частиною трагічної сторінки в історії Львова та науки загалом.
Значення
Влодімеж Ян Сєрадзький залишив по собі вагомий науковий доробок і вважається однією з ключових постатей у розвитку судової медицини в Польщі та Галичині. Його праці поєднували фундаментальні дослідження з практичними розробками, які знайшли застосування у медико-правовій сфері.