Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Рак – це загальний термін, яким позначають групу захворювань, що можуть вражати будь-яку частину тіла. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, вона є однією з головних причин смерті сьогодні. 4 лютого відзначають Всесвітній день боротьби з раком для привернення уваги громадськості до цієї хвороби.
Одна з ознак раку – швидке зростання аномальних клітин, які згодом метастазують у інші органи. Ця патологія є основною причиною смерті в усьому світі. Так, онкологічні захворювання відповідальні за майже 10 млн смертей у 2020 році. Що стосується нашої країни, то на різні форми раку хворіє понад мільйон українців. У тому ж 2020 році від онкологічних захворювань померло близько 70 тис. наших співвітчизників. На жаль темпи поширення даної патології в нас дуже високі. У 2020 році Україна посідали сумне 2 місці в Європі за темпами його поширення. Одна з причин – пізнє виявлення хвороби.
За даними ВООЗ, найчастіше діагностують злоякісні новоутворення молочної залози, легень, а також колоректальний рак, передміхурової залози, шкіри (не меланома), шлунку.
Факторами ризику розвитку захворювання є:
- Погані звички – вживання тютюну, алкоголю;
- Нездорове харчування;
- Відсутність фізичної активності;
- Несприятлива екологічна ситуація.
Вчені вважають, що деякі хронічні інфекції також можуть сприяти розвитку онкологічного захворювання. Канцерогенними інфекціями називають Helicobacter pylori, віруси папіломи людини, гепатиту B і C та Епштейна–Барра.
У досягненні глобальних цілей щодо зниження кількості випадків онкологічних захворювань та передчасної смертності ключовим є лікування раку на ранніх стадіях. На жаль, багато випадків діагностують занадто пізно. Тож терапія стає складніше, а прогноз – непередбачуваним. Разом із тим 30–50 % випадків раку можна запобігти. ВООЗ радить зміцнювати національні системи охорони здоров’я, впроваджуючи розроблені стратегії профілактики. Окрім того, раннє виявлення раку значно зменшує фінансові наслідки – зменшує вартість лікування і зберігають життя людей, які можуть продовжувати працювати.
Сучасні стратегії профілактики передбачають ранню діагностику та скринінг. До стратегії ранньої діагностики входить:
- поширення знань про фактори ризику і симптоми різних форм раку серед населення;
- наголошення на своєчасному зверненні за медичною допомогою при виявленні аномальних симптомів;
- доступ до клінічної оцінки та діагностики.
У поняття «скринінг» входить виявлення осіб, у яких результати аналізів показують високу ймовірність розвитку онкологічного захворювання. Виявлення таких осіб до появи симптомів допомагає своєчасно направити їх на профілактику та лікування.
Всесвітній день боротьби з раком відзначається 4 лютого і спрямований на підвищення обізнаності населення щодо онкологічних захворювань та зменшення соціальної стигматизації. Цей день було обрано на Всесвітньому саміті, присвяченому боротьбі з раком у новому тисячолітті, який проходив у Парижі в 2000 році.
У фондах ННМБУ ви можете знайти літературу за цією темою:
- Військова екологія : підручник / М. І. Хижняк [та ін.] ; за ред. І. М. Хижняка. – Київ : Чалчинська Н. В., 2020. – 677 с.
- Довідник з медико-соціальної експертизи і реабілітації : навчальний посібник : у 3 т. / Л. Ю. Науменко [та ін.] ; за ред. Л. Ю. Науменка; Дніпров. держ. мед. ун-т. – Дніпро : Ліра, 2021.
Т. 3 : Захворювання нервової системи, онкологічні захворювання, патологія органа зору. – 2021. – 453 с. : табл. - Онкологічні захворювання: врятує рання діагностика : бібліографічний список / Вінниц. обл. наук. мед. б-ка, Від. наук.-мед. інформації та бібліогр. ; підгот.: Гаєвик О.Є. – Вінниця : [б. в.], 2014.
- Жук В.І. Ефективність та безпечність інтратекального введення морфіну гідрохлориду для лікування хронічного больового синдрому у хворих на онкологічні захворювання в термінальній стадії / В. І. Жук, Ю. І. Новосад // Лікар. справа = Врачебное дело. – 2017. – N 5/6. – С. 104-108.
- Журавльова Л.В. Цукровий діабет та онкологічні захворювання [] / Л. В. Журавльова, Н. В. Сокольнікова // Ліки України. – 2021. – № 2. – С. 32-40.
Ніколаєв Анатолій Петрович (1896 — 1972) — акушер-гінеколог, учений.
Народився в м. Тараща Київської губернії (нині — Київська область) у родині лікаря. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира в Києві (1913–1917).
У 1917–1920 рр. працював шкільним лікарем і викладачем гімназії в м. Бердичів, у 1920–1922 рр. — дільничним лікарем у с. Маркуші Бердичівського повіту. З 1922 року працював у Київському інституті удосконалення лікарів на посадах ординатора, асистента та доцента кафедри акушерства і гінекології (1922–1931). У 1931–1933 рр. — завідувач навчального філіалу та акушерсько-гінекологічного відділення міжрайонної лікарні в м. Коростень.
У 1933 році йому присвоєно наукове звання професора. У 1933–1936 рр. очолював кафедру акушерства та гінекології Полтавського виробничого медичного інституту. З 1936 року — заступник директора з наукової частини, завідувач жіночого сектора та керівник акушерсько-гінекологічної клініки Донецького науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства.
У 1939 році захистив докторську дисертацію «Нейрогуморальные факторы в регуляции родовой деятельности женщины». У роки Другої світової війни (1941–1944) служив начальником медичної частини евакошпиталів № 3312 і № 3638 у м. Саратов, а також головним гінекологом Приволзького військового округу.
З 1944 року працював в Інституті акушерства і гінекології АМН СРСР: завідувач акушерської клініки та заступник директора (1944–1951), директор (1944–1948, м. Москва). У подальшому — заступник директора з наукової роботи, виконувач обов’язків директора (1948–1950), директор (1950–1954) Інституту акушерства та гінекології АМН СРСР у м. Ленінград. У 1954–1966 рр. — заступник директора з наукової роботи, з 1966 р. — науковий консультант Інституту охорони материнства та дитинства (нині — Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України).
Голова Українського наукового товариства акушерів-гінекологів, член правління Всесоюзного та Київського наукових товариств акушерів-гінекологів, заступник головного редактора журналу «Педіатрія, акушерство і гінекологія». Академік АМН СРСР (1952), лауреат Державної премії СРСР (1952).
Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 36 монографій, підручників і розділів у керівництвах для лікарів. Один із засновників фізіологічного напряму в акушерстві. Основні напрями наукової діяльності: вивчення перебігу пологового акту, боротьба з внутрішньоутробною асфіксією плода, знеболювання пологів, дослідження токсикозів вагітності та слабкості пологової діяльності.
Розробив концепцію нейрогуморальних механізмів пологового акту. Науковий консультант і керівник 11 докторських та 19 кандидатських дисертацій.
Уваров Михайло Семенович (1856 — 1927) — санітарний лікар, гігієніст, організатор громадської медицини.
Медичну освіту здобув у Медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі (1881). У 1883–1886 рр. працював земським лікарем у Тульській губернії. З 1886 року — санітарний лікар у Херсонській губернії, де брав активну участь у створенні показової земської санітарної організації. Один із організаторів перших у Російській імперії лікарсько-харчувальних пунктів для сільськогосподарських робітників.
З 1890 року редагував «Врачебно-санитарную хронику Херсонской губернии». У 1893 році працював санітарним лікарем Московського земства, у 1894–1895 рр. — завідувач санітарного бюро Тверського земства. З 1896 року працював у Санкт-Петербурзі в медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ, де впродовж 1896–1918 рр. був редактором журналу «Вестник общественной гигиены, судебной и практической медицины».
З 1921 року — завідувач кафедри загальної гігієни Кримського медичного інституту, з 1926 року — головний санітарний лікар курортів Південного берега Криму.
Автор понад 100 наукових публікацій. Його наукові праці присвячені питанням санітарної статистики, вивченню захворюваності населення, гігієні населених місць, протиепідемічним заходам, бальнеології та професійній гігієні. М. С. Уваров одним із перших у започаткував систематичне вивчення захворюваності сільського населення, умов праці та побуту сільськогосподарських робітників.
У 1891 році опублікував ґрунтовне дослідження «Заболеваемость в Херсонской губернии по данным 1887–1889 гг.».
Посібник з гігієни, укладений М. С. Уваровим, витримав чотири видання. Учений активно виступав на Пироговських з’їздах, зокрема з питань жіночої медичної освіти та викладання суспільної медицини на медичних факультетах. Його доповідь на IV Пироговському з’їзді (1891) «Об объединении программ санитарно-статистических исследований» стала передумовою створення так званої Пироговської класифікації хвороб.
Чому Міжнародне професійне свято стоматологів, святкують щороку 9 лютого?
Згідно з легендою, Аполлонія — дочка александрійського імператора, увірувала в Христа, що на той час було неприпустимо. Дівчину схопили і піддали жорстоким тортурам і навіть вирвали всі зуби. Тоді Аполлонію вивели на майдан і поставили умову: або вона зречеться своєї релігії, або її спалять живцем. Дівчині розв’язали руки, щоб вона могла стати на коліна і виконати умову катів. Однак коли її звільнили від канатів, Аполлонія кинулася у вогонь і згоріла живцем. Це сталося 9 лютого 249 року.
Відтоді склалося повір’я: якщо болить зуб, зверніться – до Аполлонії з молитвою, і біль вщухне. У 300 році церква канонізувала Аполлонію святою мученицею, та ікона святої Аполлонії (гарної дівчини з щипцями в руках) була майже в кожному храмі.
Гершензор Сергій Михайлович (1906 — 1998) — генетик, учений.
Народився в м. Москва. Вищу освіту здобув на біологічному відділенні фізико-математичного факультету Московського університету (1923–1927). У 1927–1930 рр. навчався в аспірантурі, після чого працював асистентом і доцентом кафедри генетики Московського університету, а також ученим-спеціалістом відділу природи гена і мутацій Інституту генетики АН СРСР (1935–1937).
З 1937 року працював у Києві: завідувач відділу генетики Інституту зоології АН УРСР (1937–1941, 1948–1963), завідувач кафедри генетики та дарвінізму Київського університету (1937–1941, 1944–1948). Під час німецько-радянської війни перебував в евакуації в м. Уфа.
У подальші роки обіймав посади завідувача сектору молекулярної біології та генетики Інституту мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного АН УРСР (1968–1973), завідувача відділу Інституту молекулярної біології та генетики АН УРСР (1973–1986), з 1986 року — наукового співробітника Інституту фізіології рослин та генетики АН УРСР.
Доктор біологічних наук, професор, академік АН УРСР (1976). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1981, 1996). Герой Соціалістичної Праці (1990).
Основні напрями наукової діяльності — популяційна та молекулярна генетика тварин, аналіз закономірностей мутагенної дії чужорідної ДНК, дослідження генетики вірусів комах. Відкрив мутагенну дію ДНК, експериментально довів можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК.
За оцінками ВООЗ, паліативного догляду протягом останнього року свого життя потребують близько 60 млн людей у світі. Як правило його потребують пацієнти зі СНІД, онкологічними захворюваннями та туберкульозом, особливо у термінальній стадії. В останні роки через військові конфлікти та епідемію коронавірусу кількість таких пацієнтів значно збільшилася. Паліативна допомога – це комплексний підхід, спрямований на оптимізацію якості життя як хворого, так і його близьких. Вона включає не тільки медичну (раннє виявлення, ретельна оцінка та лікування болю та інших фізичних симптомів), а й духовну, емоційну та психологічну підтримку.
Догляд за хворими, які вмирають, не змінювалась багато століть. Але у 1667 р. Сесілі Сондерс запропонувала новий підхід. Доктор Сондерс керувала хоспісом Св. Крістофера в Англії. Саме їй належить ідея щодо зміни відношення до хоспісів – це не дім для смерті, а будинок для життя. Її ідей поширились по всьому світу.
Сьогодні паліативна допомога розглядатися як комплекс заходів, що може бути наданий лише у спеціалізованій лікарні – хоспісі. Така послуга повинна надаватись й у будь-яких медичних закладах, а також у пацієнта вдома.
Світовий Альянс паліативної допомоги запропонував відзначати Всесвітній день хоспісної та паліативної допомоги задля підвищенні поінформованості світової громадськості щодо проблем паліативної допомоги та хоспісів, а також розуміння медичних, соціальних, практичних і духовних потреб не тільки людей, які мають невиліковні захворювання, а й членів їх родин.