Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Ця дата обрана ВООЗ не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання.
Туберкульоз — інфекційне захворювання, що викликають мікобактерії з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Це одна з найбільш смертоносних інфекцій у світі. За даними ВООЗ, щодня на туберкульоз захворюють понад 28 000, а вмирають близько 4 000 людей. Експерти вважають, що чверть світового населення заражена туберкульозними паличками. І хоча більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають високий ризик розвитку патології у майбутньому. Це залежить від різних факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.
До групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу належать особи, які:
- ВІЛ-інфіковані;
- перебували в контакті з хворими на туберкульоз;
- вживають наркотики та алкоголь, курять;
- мають ослаблену імунну систему через недоїдання або імуносупресорну чи глюкортикоїдну терапію;
- хворі на цукровий діабет;
- страждають на ниркову недостатність;
- мають в анамнезі онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, хворобу Крона, псоріаз, червоний системний вовчак.
Туберкульоз може бути у активній формі, що в свою чергу поділяється на відкриту (хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу) і закриту (хворий не є заразним), та латентній (прихованій). Важливо, що в світі поширюється туберкульоз із множинною лікарською стійкістю. У 2015 році таку форму захворювання діагностували у 480 тис. осіб в світі. На сьогодні Україна посідає друге місце у світі за поширеністю саме туберкульозу резистентного до антибіотиків.
Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу є:
- нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
- у мокротинні виявляються сліди крові;
- біль у грудях;
- відчуття постійної втоми, слабкість;
- втрата апетиту і зниження маси тіла;
- нічне потовиділення;
- підвищення температури тіла 37-38 °С або навпаки її зниження 35,5 °С.
1 лютого 2023 р. було оголошено тему цьогорічного Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: «Так! Ми можемо покінчити з туберкульозом». Фахівці наполягають, спільними зусиллями ми можемо покінчити з туберкульозом до 2030 року. Для цього варто зосередитись на декількох напрямках: прискорити дослідження із розробки нової протитуберкульозної вакцини, забезпечити доступність населення до нової швидкої молекулярної діагностики та більш коротких та ефективніших схем лікування і профілактики туберкульозу.
Фтизіатрія – розділ клінічної медицини, що вивчає причини виникнення, закономірності поширення та механізми розвитку туберкульозу, викликані ним патологічні процеси в організмі людини та методи його профілактики, діагностики та лікування. Дата проведення професійного свята лікарів-фтизіатрів вибрана не випадково, саме 24 березня 1882 Роберт Кох зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз.

Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956) лікар-гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН УРСР, заслужений діяч науки СРСР.
Закінчив Московський університет (1911). Працював земським і військовим лікарем.
1922-1934 – завідувач санітарного епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР; водночас від 1924 – в Українському інституті удосконалення лікарів (Харків).
1930-1941 – завідувач кафедри комунальної гігієни;
1931-1941, 1944-1956 – директор НДІ загальної та комунальної гігієни;
1934-1941 – засновник і завідувач кафедри гігієни 1-го Харківського медичного інституту;
1941-1944 – заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу Казахського інституту епідеміології і мікробіології (Алма-Ата, нині Алмати);
1943-1944 – завідувач кафедри епідеміології Алма-Атинського медичного інституту;
1944-1947 – завідувач кафедри комунальної гігієни Київського інституту удосконалення лікарів; водночас 1944-1956 – завідувач однойменної кафедри Київського медичного інституту.
Наукові дослідження були присвячені організації санітарної справи справи, гігієні сільського житлового будівництва, води та водопостачання населених місць; проблемі забруднення атмосферного повітря промисловими викидами, стану очистки стічних вод; гігієнічним проблемам розвитку пром. Донбасу й українського села. Організатор боротьби з епідеміями холери, дифтерії, туберкульозу й інших хвороб у 1920-1925.
Ініціював створення СЕС у СРСР та розроблення проекту санітарного законодавства в Україні.
Наукові праці: “О санитарной организации на Украине” (1922); “Эпидемическое состояние Украины к концу 1922 г.” (1922); “Жилища и санитарный быт сельского населения Украины” (1927); “Эпоха великих епидемий 1920-1922” (1927); “Санітарна станція як комплексна форма санітарної організації” (1932); “Планировка и реконструкция колхозного села” (1941); “Коммунальная гигиена” (1968).
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Марзєєва, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Завещание врача-профилактика (2003)
- Учебник гигиены для фельдшерских школ (1944)
- Підручник гігієни. Для фельдшерсьних шкіл (1948)
- Коммунальная гигиена (1979)
- Дифтерія і боротьба з нею запобіжними щепленнями (1933)
- Жилища и санитарный быт сельского населения Украины (1927)
Література про О. М. Марзєєва
- От уезда до республии: Посвящ. памяти А.Н. Марзеева / С.А. Рыженко, 3.Г. Гужва, М.О. Гужва (2004)
- Вопросы коммунальной и школьной гигиены : сб. науч. раб. посвящ. юбилею 70-летия проф. А.Н. Марзеева (1956).
Микола Кузьмич Фуркало (1923-2020) кардіолог, доктор медичних наук, професор, директор НДІ кардіології імені М. Д. Стражеска, створив та завідував кафедрою функціональної діагностики при Київському інституті удосконалення лікарів.
Медичну освіту Микола Кузьмич здобув у Станіславському (Івано-Франківському) медичному інституті (1947—1953), після закінчення якого працював лікарем на Львівщині (1953–1956).
З 1956 р. навчався в аспірантурі (1956–1959) та працював у Київському інституті удосконалення лікарів на посадах асистента, доцента, професора, завідувача кафедри функціональної діагностики (1978–1993), проректора з наукової роботи.
У подальшому працював на посадах завідувача (1976–1991) відділу хронічної серцевої недостатності, головного наукового співпрацівника відділу атеросклерозу та хронічної ішемічної хвороби серця, директора (1974-1989) Українського НДІ кардіології імені М. Д. Стражеска (нині – Національний науковий центр “Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска” НАМН України.
У 1961 р. захистив кандидатську дисертацію “Сравнительная оценка метода артериальной пьезографии в диагностике атеросклероза”, а в 1969 р. – докторську дисертацію “Роль некоторых нейрогуморальных, метаболических и морфологических изменений в развитии атеросклероза и коронарной недостаточности”; професор; голова Київського товариства кардіологів (1990–1999); член редакційних колегій низки фахових журналів; Заслужений діяч науки УРСР (1989); лауреат Державної премії УРСР (1980).
Нагороджений медалями С. П. Боткіна і М. Д. Стражеска; автор 423 наукових публікацій, зокрема 7 монографій, 12 авторських свідоцтв на винаходи; основні напрямки наукової діяльності: дослідження атеросклерозу, ішемічної хвороби серця та артеріальної гіпертензії; науковий консультант і керівник 6 докторських та 26 кандидатських дисертацій.
Основні публікації: “Атеросклероз” (1976), “Клиническая кардиология” (1978), “Коронарная недостаточность” (1986), “Функциональная диагностика заболеваний сердца и сосудов” (1990), “Лечебно-профилактические аспекты диспансеризации при ишемической болезни сердца” (1991).
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М. К. Фуркало, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Лечебно-профилактические аспекты диспан серизации при ишемической болезни сердца (1991)
- Клинические лекции по важнейшим внутренним болезням (1975)
- Коронарная недостаточность (1986)
- Клинико-инструментальная диагностика поражений сердца и венечных сосудов (1990)
- Кардиологическая служба в Украинской CCP (1984)
- Диагностика и медикаментозная коррекция нарушений реологических свойств крови и системы гемостаза при ИБС (1990)
- Атеросклероз (1978)
Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.
Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.
В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

Олексій Сидорович Коломійченко (1898-1974) дікар-оториноларинголог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР.
Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський університет (1924). Працював лікарем. Від 1928 – в Київському інституті удосконалення лікарів (з перервою):
1944-1946 – заступник директора з науково-навчальної роботи, водночас 1944-1966 – завідувач кафедри отоларингології;
1943-1944 – в Українському інституті клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМНУ, Київ);
1960-1974 – засновник і директор Київського НДІ отоларингології. Головний отоларинголог МОЗ УРСР (1953-1972).
Наукові дослідження були присвячені отіатрії, онкології вуха, горла та носа; захворюванням верхніх дихальних шляхів; аудіології; дитячим хворобам, професійній патології органа слуху; методам кібернетики та біохімії в оториноларингології.
Першим в Україні оцінив перспективність операцій на стремені та вікні передвір’я при отосклерозі; започаткував досліди, спрямовані на клінічне застосування ультразвуку та лазерного випромінювання для діагностики та лікування оториноларингологічних захворювань.
Наукові праці: “Хвороби вуха” (1955); “Атлас тональных аудиометрических исследований” (1962); “Операция на стремени при отосклерозе” (1962); “Методика преподавания отоларингологии” (1968); “Программированное пособие по аудиометрии” (1971).
- Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Олексія Сидоровича Коломійченка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Атлас тональных аудиометрических (1962)
- Методика преподавания отоларингологии (1968)
- Атлас тональных аудиометрических исследований (1962)
- Невідкладна допомога при пошкоджаннях та захворюваннях вуха, носа й горла (1948)
- Профессиональные заболевания лорорганов и некоторые вопросы их профилактики и лечения (1968)
- Расстройства слуха, возникающие при применении антибиотиков (1973)
- Хвороби вуха (1955)
- Современные проблемы оториноларинг логии (1970)
Література про нього
- Злокачественные новообразования верхних дыхательных путей. 35 лет врачебной, научной, педагогической деятельности А.И. Коломийченко / (1959)
- О. С. КоломӀйченко. Сучасні проблеми оториноларингології наук. праці присвяч. 95-річчю з дня народження О. С. КоломӀйченка (1993)
- Олексій Сидорович Коломійченко / Шидловська Т.В. та ін (1990)
- А. И. Коломийченко. Жизнь на фоне эпохи : к 120-летию со дня рождения Алексея Исидоровича Коломийчнко / под общ. ред. (2018).