Календар медицини

Мірам Едуард Ернестович (1811-1887)- фізіолог, зоолог, анатом, доктор медицини (1842), професор.

Освіта

• У 1829 році вступив до Медико-хірургічної академії (Санкт-Петербург), звідки в 1831 році перевівся на медичний факультет Дерптського університету, який закінчив у 1833 році.
• У 1833–1836 роках навчався у Віленській медико-хірургічній академії.

Професійна діяльність

З 1833 року працював на посадах:

• помічника прозектора (1833–1836);
• прозектора з порівняльної анатомії (1836–1839);
  ад’юнкта по кафедрі зоології (1839–1840) при Віленській медичній академії, де викладав анатомію та зоологію.
• У 1840–1842 роках спеціалізувався з фізіології в лабораторіях відомих європейських фізіологів — Й. Мюллера, Е. Вебера, К. Бернара.

Надалі працював на посадах:

• ад’юнкта (1842);
• екстраординарного професора (1942–1843);
• ординарного професора кафедри фізіології здорової та хворої людини (1843–1862);
• декана медичного факультету (1854–1862) Університету св. Володимира.

Наукова та викладацька діяльність

Викладав загальну та спеціальну фізіологію, фізіологію народження, історію розвитку зародка, порівняльну анатомію.

Вперше ввів у викладання фізіології проведення досліджень на лабораторних заняттях.

Лікувальна діяльність

Також працював на посадах лікаря в Київській поштовій конторі та Київському військовому госпіталі.

Під час епідемій холери у 1847 та 1857 роках завідував лікарнями в Печерській і Плоській частинах м. Києва.

Корейша Леонід Олександрович (1896–1973) – нейрохірург, фізіолог, доктор медичних наук (1940), професор (1940), заслужений діяч науки РРФСР (1962).

Освіта та професійна діяльність

Навчався у Варшавському університеті (1914–1915), закінчив Московський університет (1919), де й працював у 1922–1925 роках.

Від 1925 року працював у 2-му Московському медичному інституті; водночас — старший науковий співробітник, завідувач патофізіологічного відділу Медико-біологічного інституту.

• У 1926–1927 роках перебував у науковому відрядженні в Німеччині, де вивчав фізіологію нервово-м’язової діяльності.
• У 1932 році брав участь в організації Інституту нейрохірургії АМН СРСР у Москві. У 1933–1939 роках очолював у ньому хірургічний і фізіологічний сектори, а в 1946–1973 роках — клінічне відділення.
• У 1939–1941 роках — завідувач кафедри загальної хірургії 1-го Київського медичного інституту; водночас у 1940–1941 роках — керівник нейрохірургічної клініки Київського психоневрологічного інституту.

У 1941–1942 роках — завідувач кафедри хірургічних хвороб із військово-польовою хірургією Томського медичного інституту (РФ).

У 1943–1946 роках — професор кафедри факультетської хірургії 1-го Московського медичного інституту.

Наукова діяльність

Вивчав центральну та периферичну регуляцію серцево-судинної діяльності, вплив черепно-мозкової травми на внутрішні органи, кірково-підкіркові взаємозв’язки, взаємодію півкуль великого мозку та мозочка, патогенез травматичного шоку, а також питання хірургічного лікування гліом, запальних захворювань мозку та його оболонок.

Удосконалив і запровадив у нейрохірургічну практику метод перфорації кінцевої пластинки 3-го шлуночка при закритій водянці мозку.

Наукові праці

«К патологии шейного симпатического нерва» (1924);
«Современное состояние хирургии головного мозга» (1957);
«Электрическая активность мозжечка человека в норме и патологии» (1959);
«Динамика экзофтальма при опухолях задней черепной ямки» (1961);
«О принципах лечения внутримозговых опухолей» (1964).

Іськів Богдан Григорович (1936-2021) — лікар-отоларинголог, доктор медичних наук (1988), професор (1991).

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Львівський медичний інститут (1960). Працював лікарем.

Від 1969 року працював у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ):

• від 1991 року — завідувач кафедри отоларингології;
• від 2003 року — професор кафедри отоларингології.

Напрями наукових досліджень

Вивчав:

• імунологічний стан організму;
• зміни тканин середнього вуха при хронічних гнійних отитах;
• проблеми лікування хронічних ринітів;
• застосування тимпаномастоїдопластики;
• слухополіпшувальну мікрохірургію при хронічних середніх отитах;
• історію отоларингології.

Наукові праці

«Динамика приживления лоскутов, применяемых для тимпанопластики» (1968);
«Методика лечения больных хроническими ринитами с помощью автономного криодеструктора» (1981);
«Меатотимпанопластика у хворих на хронічний гнійний середній отит» (1997);
«Експериментальна та клінічна холестеатома» (2004);
«Історія дитячої оториноларингології» (2009).

Морозов Павло Іванович (1846-1927) – хірург, доктор медицини (1875).

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Харківський університет (1872), де залишився працювати помічником прозектора на кафедрі анатомії.

У 1876–1886 роках — доцент, професор кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією.

Під час російсько-турецької війни 1877 року був військовим лікарем.

Працював в Університеті св. Володимира в Києві (медичний факультет згодом був реорганізований у Київський медичний інститут):

• у 1886–1910 та 1917–1922 роках — завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії;
• у 1906–1910 роках — проректор;
• у 1919 році — декан медичного факультету.

Внесок у розвиток медичної освіти

Був співзасновником медичного відділення при Вищих жіночих курсах (1907), на базі якого згодом був створений Київський жіночий медичний інститут.

У 1916–1920 роках — директор Київського жіночого медичного інституту.

Наукова діяльність

Наукові дослідження були присвячені питанням оперативної та військово-польової хірургії, топографічної анатомії.

Наукові праці

«О вліяніи способа растягиванія (Distactions method) на тазобедренный и коленный суставы» (1875);
«Современное состояніе вопроса о плавленіи пуль въ огнестрельныхъ ранахъ»;
«Курсъ военно-полевой хирургіи» (1883);
«О значеніи ожоговъ при выстрелахъ въ упоръ съ сосудисто-медицинской точки зрѣнія» (1886);
«Война, ее орудія и жертвы» (1892);
«Основы оперативной хирургии и топографической анатомии» (1926).

Микола Борисович Ситковський (1916-2003) – дитячий хірург, доктор медичних наук (1963), професор (1969), заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

Закінчив лікувальний факультет 2-го Київського медичного інституту (1941).

У роки Другої світової війни служив на посадах:

• командира приймально-сортувального взводу 35-ї танкової дивізії (1941);
• командира хірургічного взводу 34-ї десантної мотострілецької бригади (1941–1942);
• викладача хірургії фронтової школи санітарних інструкторів № 7 (1942);
• ординатора спеціалізованого польового евакогоспіталю (1942–1944);
• старшого ординатора хірургічного відділення Вищого клінічного госпіталю Війська Польського (1944–1945).

Мав військове звання підполковника медичної служби.

Професійна та педагогічна діяльність

Працював на посадах:

• асистента кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1949);
• старшого викладача хірургії Київського військового медичного училища (1949–1958);
• асистента кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку Київського медичного інституту (1958–1963);
• доцента цієї кафедри (1963–1969);
• завідувача кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку (1969–1992).

У 1968–1976 роках був першим деканом факультету підвищення кваліфікації викладачів Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.

У 1969–1995 роках — головний дитячий хірург МОЗ України.

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Миколи Борисовича Ситковського були:

• дитяча проктологія;
• гнійно-септичні захворювання у дітей;
• хірургія травного тракту.

Розробив нові біодеструктивні полімери медичного призначення та технологію їхнього виробництва.

Дмитро Федорович Скрипниченко (1921–1994) — хірург, доктор медичних наук (1956), професор, заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

• Закінчив Військово-медичну академію в м. Ленінград (1943).
• Попри те, що був залишений ад’юнктом кафедри військово-польової хірургії, добровільно пішов у діючу армію.
• Був хірургом партизанського з’єднання С. А. Ковпака та П. П. Вершигори. Служив помічником начальника та хірургом евакогоспіталю № 164 1-го Білоруського фронту.

Професійна діяльність

Після демобілізації працював на посадах:

• асистента кафедри госпітальної хірургії Сталінського (Донецького) медичного інституту (1945–1951);
• асистента (1951–1956), доцента (1956) кафедри загальної хірургії 1-го Московського медичного інституту імені І. М. Сеченова;
• завідувача кафедри факультетської хірургії Кишинівського медичного інституту (1956–1960);
• завідувача кафедри хірургії стоматологічного факультету Київського медичного інституту (1960–1964);
• завідувача кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1964–1989);
• професора кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1989–1993).

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Дмитра Федоровича Скрипниченка були:

• проблеми торакальної хірургії;
• загальна хірургія;
• невідкладна хірургія;
• організація невідкладної хірургічної допомоги;
• хірургічне лікування хвороб судин;
• хірургічне лікування захворювань ендокринних органів.