Календар медицини

120 років від дня народження історика медицини, кандидата медичних наук, доцента Рувима Яковича Бенюмова (1898-1967)

Історик медицини, кандидат медичних наук, доцент. Закінчив юридичний факультет Київського університету (1920) і Київський медичний інститут (1926). Начальник кафедри санітарної оборони (1939-1944); завідувач кафедри історії медицини (1946-1959), завідувач курсу історії медицини при кафедрі соціальної гігієни й організації охорони здоров’я (1959-1965) Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Основні напрями наукової діяльності: історія медичної науки та медичної освіти, історія медико-санітарного законодавства.

Наукові праці: “З історії розвитку громадської медичної думки на Україні. Н. А. Хржонщевський (1836-1906) (видатний український вчений і громадський діяч)” (1963); “Из истории развития прогрессивных традиций в Киевском медицинском институте” (1966).

75 років від дня народження фахівця в галузі радіаційної гігієни та радіаційної медицини, доктора медичних наук, професора Дмитра Сергійовича Мечева (1943)

Спеціаліст у галузі ядерної та радіаційної медицини. Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1966). Працював у Київському науково-дослідному інституті експериментальної і клінічної онкології (1966-1984). У 1979 захистив докторську дисертацію “Радіонуклідна діагностика пухлин опорно-рухового апарату (експериментально-клінічне дослідження)”. Завідувач кафедри радіології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (1993-2016). Радник МОЗ України з питань ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (1986).

Наукова діяльність присвячена розробці схем лікування онкологічних хворих з використанням методів променевої та радіонуклідної терапії. Започаткував методи остеосцинтиграфії, лімфосцинтиграфії, позитивної візуалізації пухлин, схеми комплексного лікування кісткових метастазів гормонозалежних пухлин, радіоімунологічний аналіз простатспецифічного антигену (PSA); впроваджує методики отримання мультимодальних зображень і 3D-планування променевої терапії (КТ-топометрія при передпроменевій підготовці хворих). Розробив і впровадив у клінічну практику оптимальну схему діагностики та лікування високодиференційованих форм раку щитоподібної залози.

Наукові праці: “Руководство по ядерной медицине” (1991); “Радиоизотопная диагностика в онкологии” (1981); “Радионуклиды в диагностике и лечении рака молочной железы” (1986); “Лечебное применение открытых радионуклидов” (1988); “Радионуклидная діагностика опухолей у детей” (1990); “Радіаційна гігієна” (1999); “Лучевая диагностика левожелудочковой недостаточности у больных с патологией миокарда” (2000); “Избранные лекции рентгенодиагностики заболеваний легких” (2005); “Гормони та пухлинні маркери: клініко-методичні аспекти” (2007); “Променева діагностика” (2009); “Променева терапія пухлин головного мозку” (2010); “Застосування джерел іонізуючих випромінювань у медицині та попередження надмірного опромінення персоналу у пацієнтів” (2010).

70 років від дня народження терапевта, доктора медичних наук, професора Петра Федоровича Дудки (1948)

Лікар-терапевт, док­тор медичних наук (1996), професор (2005), професор кафедри терапії сто­матологічного факультету Київського медичного інституту (з 2004).

Закінчив Вінницький медичний ін­ститут (1972). Працював дільничним терапевтом поліклінічного відділення Шепетівської ЦРЛ. Професор кафедри терапії стоматологічного фа­культету Київського медичного ін­ституту імені О.О. Богомольця (2004). У 1996 р. захистив докторську дисертацію “Гемомікроциркуляторна та кінінова системи при ран­ніх стадіях серцевої недостатності”.

За його ініціа­тивою проводяться фундаментальні наукові дослідження щодо вивчення адаптогенної дії гіпоксітерапії на клі­тинному та субклітинному рівнях при хронічних неспецифічних захворюван­нях легень. Провів дослідження гемореології, мікроциркуляції та калікриїнкінінової системи, що стали ос­новою практичного втілення нових підходів щодо антиагрегатної терапії при серцевій недостатності, ішемічній хворобі серця. Вніс вагомий внесок у розробку наукових концепцій з проб­лем діагностики та лікування хроніч­ного легеневого серця, а також пато­фізіології та лікування серцевої недостатності.

Наукові праці: “Стан гемомікроциркуляції при ранніх стадіях серцевої недостат­ності” (1995); “Експериментально-клінічне обґрунтування ефективності уфібрату при гіперлітопротеідемії” (1999); “Основи функціональ­ної діагностики внутрішніх хвороб” (2000); “Сучасні погляди на ревматичну лихо­манку” (2002); “Клінічна пульмоноло­гія” (2003).

140 років від дня народження фтизіатра, доктора медицини, професора Антона Івановича Собкевича (1883-1945)

Фтизіатр, доктор медицини (1918), професор (1926), перший завідувач курсу туберкульозу (1924-1929), директор Київського клінічного туберкульозного інституту (1926-29), декан медичного факультету (1929), професор Київського фармацевтичного інституту (1931-35), науковий співробітник Київського НДІ гігієни харчування (1935-1938).

Закінчив медичний факультет Томського університету (1910), де й працював викладачем, здійснював науково-дослідну роботу в клініці та лабораторії. У роки Першої світової війни перебував на Західному фронті, був головним лікарем санітарно-інфекційного лазарету (1914-1918). У 1918 р. повернувся до Томська, працював викладачем в університеті.

У 1921 р. був обраний постійним науковим співробітником УАН, переїхав до Києва та від 1922 р. працював у Київському медичному інституті (доцент, заступник декана, декан медичного факультету), викладав перший в Україні курс туберкульозу (1926-1929). Лекції читав українською мовою. Саме в цей час вийшли його фундаментальні праці: “Наука про харчування та їжу (дієтика)” (1927), “Механізми і апарат нервової системи” (1928), “Туберкульоз” (1928).

Був активним учасником українських лікарських організацій періоду УНР, пізніше – член президії Медичної секції ВУАН (1929) та член термінологічної комісії. З 1938 р. за станом здоров’я не працював, помер 23 грудня 1945 р.

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.

Василь Тимофійович Покровський (1838-1877), терапевт, доктор медицини (1864), екстраординарний (1867), ординарний (1868) професор, завідувач кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою Університету Св. Володимира (1866-1877). Учень С.П. Боткіна та І.М. Сеченова.

Закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію з відзнакою та золотою медаллю (1861). Працював ординатором клініки внутрішніх хвороб професора С.П. Боткіна, під керівництвом якого в 1864 р. захистив докторську дисертацію “Об отравлении окисью углерода. Материалы для физиологии угара”.

У вересні 1866 р. відомий анатом і фізіолог професор О.П. Вальтер запро­понував його кандидатуру на вакантну посаду керівника кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою медичного факультету Університету Св. Володимира. У квітні 1867 р. його було затверджено на посаду екстраординарного професора Університету Св. Во­лодимира та завідувача госпітальною терапевтичною клінікою. Одночасно він був призначений ординатором Київського військового госпіталю, на базі якого була розташована клініка.

Пропонував перейти від теоретичного до наочного викладання. У 1867 р. його рекомендації було внесено у відповідні рішення факультету, в яких йшлося про відміну виключно теоретичного викладання спеціальної патології, терапії, хірургії, офтальмології та про необхідність супроводу лекцій клінічними демонстраціями.

Був провідником передових ідей вітчизняної фізіології та клінічної медицини в Україні. Займався питаннями діагностики захворювань нирок, запропонував метод бімануальної пальпації нирок.

Один з перших вів викладання курсу нервових хвороб. Засновник і завідувач неврологічного відділення при Київському військовому шпиталі. Під час проведення активної боротьби з епідеміями тифу перший відмітив, що поворотний тиф є самостійним захворюванням, а не різновидом черевного та висипного тифу.

У 1877 р. очолив боротьбу з тифозною епідемією в Києві та захворів висипним тифом, помер на 39 році життя.