Календар медицини

Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956) лікар-гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН УРСР, заслужений діяч науки СРСР.

Закінчив Московський університет (1911). Працював земським і військовим лікарем.

1922-1934 – завідувач санітарного епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР; водночас від 1924 – в Українському інституті удосконалення лікарів (Харків).

1930-1941 – завідувач кафедри комунальної гігієни;

1931-1941, 1944-1956 – директор НДІ загальної та комунальної гігієни;

1934-1941 – засновник і завідувач кафедри гігієни 1-го Харківського медичного інституту;

1941-1944 – заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу Казахського інституту епідеміології і мікробіології (Алма-Ата, нині Алмати);

1943-1944 – завідувач кафедри епідеміології Алма-Атинського медичного інституту;

1944-1947 – завідувач кафедри комунальної гігієни Київського інституту удосконалення лікарів; водночас 1944-1956 – завідувач однойменної кафедри Київського медичного інституту.

Наукові дослідження були присвячені організації санітарної справи справи, гігієні сільського житлового будівництва, води та водопостачання населених місць; проблемі забруднення атмосферного повітря промисловими викидами, стану очистки стічних вод; гігієнічним проблемам розвитку пром. Донбасу й українського села. Організатор боротьби з епідеміями холери, дифтерії, туберкульозу й інших хвороб у 1920-1925.

Ініціював створення СЕС у СРСР та розроблення проекту санітарного законодавства в Україні.

Наукові праці: “О санитарной организации на Украине” (1922); “Эпидемическое состояние Украи­­ны к концу 1922 г.” (1922); “Жилища и санитарный быт сельского населения Украины” (1927); “Эпоха вели­­ких епидемий 1920-1922” (1927); “Санітарна станція як комплексна форма санітарної організації” (1932); “Планировка и реконструкция колхозного села” (1941); “Коммунальная гигиена” (1968).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Марзєєва, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Завещание врача-профилактика (2003)
2. Учебник гигиены для фельдшерских школ (1944)
3. Підручник гігієни. Для фельдшерсьних шкіл (1948)
4. Коммунальная гигиена (1979)
5. Дифтерія і боротьба з нею запобіжними щепленнями (1933)
6. Жилища и санитарный быт сельского населения Украины (1927)

Література про О. М. Марзєєва

1. От уезда до республии: Посвящ. памяти А.Н. Марзеева / С.А. Рыженко, 3.Г. Гужва, М.О. Гужва (2004)
2. Вопросы коммунальной и школьной гигиены : сб. науч. раб. посвящ. юбилею 70-летия проф. А.Н. Марзеева (1956).

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

Валерій Іванович Берзінь (1943) гігієніст, доктор медичних наук (1979), професор (1985), член-кореспондент АПН України (1994), завідувач кафедри гігієни дітей і підлітків Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (від 1986).

Закінчив Ризький медичний інститут (1966). У 1979 р. захистив докторську дисертацію “Гігієнічне обґрунтування умов збереження здоров’я студентів вузів”. Учень Г.І. Сидоренка, Є.І. Корнієвської, М.В. Сановського.

Досліджує вплив умов навчання, виховання та екологічних факторів на ріст, фізичний і нервово-психічний розвиток дітей різних вікових груп, вивчає вплив наслідків Чорнобильської аварії на здоров’я дитячого населення України.

Наукові праці: “Гигиена” (1973, 1986); “Гігієна дітей та підлітків” (1988); “Гігієна та психофізіологія дітей дошкільного віку” (1994); “Моніторинг стану здоров’я фізичного розвитку дітей” (1999); “Діти з особливими потребами” (2004); “Методичні засади формування здорового способу життя” (2006).

75 років від дня народження доктора біологічних наук, професора Нінелі Василівни Дєдух (1943)

Біолог, доктор біологічних наук (1989), професор (1994). Закінчила Харківський університет (1967). Відтоді працює в Інституті патології хребта та суглобів АМНУ (Харків): від 1990 – завідувач лабораторії патоморфології та експериментальної патології; водночас від 1988 – професор кафедри фізики твердого тіла Харківського університету. Наукові дослідження присвячені формуванню, росту та розвитку суглобів, регенерації кісток і суглобового хряща, експериментально-теоретичним аспектам дії гормонів і фармакологічних препаратів на тканини суглобів.

Наукові праці: “Остеоартрозы: пути фармакологической коррекции” (1992); “Диагностика и консервативное лечение заболеваний и повреждений опорно-двигательной системы: Остеопороз” (1995); “Диагностика и консервативное лечение заболеваний и повреждений опорно-двигательной системы: Остеоартроз” (1997); “Диагностика и консервативное лечение заболеваний и повреждений опорно-двигательной системы: Артриты” (1998); “Остеоартроз. Консервативна терапія” (1999); “Репаративная регенерация кости. Современный взгляд на проблему. Стадии регенерации (Сообщение 1)” (2006).

Олексій Сидорович Коломійченко (1898-1974) дікар-оториноларинголог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР.

Учасник 2-ї світової вій­ни. Закінчив Київський університет (1924). Працював лікарем. Від 1928 – в Київському інституті удосконален­­ня лікарів (з перервою):

1944-1946 – заступник директора з науково-навчальної ро­боти, водночас 1944-1966 – завідувач кафедри отоларингології;

1943-1944 – в Українському інституті клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМНУ, Київ);

1960-1974 – засновник і директор Київського НДІ отоларингології. Головний отоларинголог МОЗ УРСР (1953-1972).

Наукові дослідження були присвячені отіатрії, онколо­­гії вуха, горла та носа; захворюванням верхніх дихальних шляхів; аудіології; дитячим хворобам, професійній патології органа слуху; методам кібернетики та біохімії в оториноларингології.

Першим в Укра­­їні оцінив перспективність операцій на стремені та вікні пере­­двір’я при отосклерозі; започат­­кував досліди, спрямовані на клінічне застосування ультразвуку та лазерного випромінювання для діа­гностики та лікування оторино­ла­­рингологічних захворювань.

Наукові праці: “Хвороби вуха” (1955); “Ат­­лас тональных аудиометрических исследований” (1962); “Опе­­рация на стремени при отосклерозе” (1962); “Методика преподавания отоларингологии” (1968); “Программированное пособие по аудио­мет­­рии” (1971).

1. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Олексія Сидоровича Коломійченка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атлас тональных аудиометрических (1962)
2. Методика преподавания отоларингологии (1968)
3. Атлас тональных аудиометрических исследований (1962)
4. Невідкладна допомога при пошкоджаннях та захворюваннях вуха, носа й горла (1948)
5. Профессиональные заболевания лорорганов и некоторые вопросы их профилактики и лечения (1968)
6. Расстройства слуха, возникающие при применении антибиотиков (1973)
7. Хвороби вуха (1955)
8. Современные проблемы оториноларинг логии (1970)

Література про нього

1. Злокачественные новообразования верхних дыхательных путей. 35 лет врачебной, научной, педагогической деятельности А.И. Коломийченко / (1959)

1. О. С. КоломӀйченко. Сучасні проблеми оториноларингології  наук. праці присвяч. 95-річчю з дня народження О. С. КоломӀйченка (1993)
2. Олексій Сидорович Коломійченко / Шидловська Т.В. та ін (1990)
3. А. И. Коломийченко. Жизнь на фоне эпохи : к 120-летию со дня рождения Алексея Исидоровича Коломийчнко / под общ. ред. (2018).

Юрій Платонович Шупик (1933-2013) судово-медичний експерт, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України.

Закінчив Київський медичний інститут (1957). Працював судово-медичним експертом у Луганську.

З 1959 – в Київському інституті удосконалення лікарів (тепер Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика): аспірант, асистент, доцент, з 1977 – професор, з 1987 – завідувач кафедри судової медицини. Водночас (з 1960) – судово-медичний експерт, а з 1976 – начальник Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України. Голова президії Українського наукового товариства судових медиків і криміналістів (з 1987).

Проводив судово-експертну роботу під час розслідування наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Брав участь у роботі державних комісій, утворених у зв’язку з низкою авіакатастроф.

Досліджував проблеми організації судово-медичної служби, судово-медичної криміналістики та травматології.

Наукові праці: “Проблеми організації та проведення комплексних експертних досліджень” (1985); “Ідентифікація значення стоматологічного статусу при персоніфікації загиблих в авіакатастрофах (на досвіді авіакатастроф у Норвегії, Греції, Еритреї)” (1998); “До питання про “чернівецьку хворобу” (випадок з практики)” (2000).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація  Шупика Ю. П.

1. “К судебномедицинской экспертизе об горевших трупов» (1964).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Шупика Ю. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Судебно-медицинская экспертиза (1980)
2. Материалы для судебно-медицинской экспертизы трупа и одежды, подвергавшихся значительному воздействию пламени (1974).