Календар медицини

145 років від дня народження мікробіолога, епідеміолога, доктора медицини, члена-кореспондента АН СРСР Семена Івановича Златогорова (20.04 (02.05).1873-1931)

Мікробіолог, лікар-епідеміолог, інфекціоніст, доктор медицини (1900), професор (1911), член-кореспондент АН СРСР (1929). Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1897), де й працював від 1900 (з перервами): від 1920 – завідувач кафедри інфекційних хвороб з бактеріологією; водночас від 1911 – професор кафедри бактеріології й інфекційних хвороб Психоневрологічного інституту, від 1919 – професор, завідувач однойменної кафедри Жіночого медичного інституту, 1920-1924 – завідувач кафедри бактеріології Медичного інституту. Організатор і учасник експедицій з метою боротьби з чумою, холерою й іншими інфекційними хворобами. Від 1924 – завідувач кафедри загальної мікробіології Харківського медичного інституту та директор 1-го Українського санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут мікробіології та імунології АМНУ, Харків); від 1929 – завідувач кафедри мікробіології та директор Профілактичного інституту Військово-медичної академії. Засновник Українського відділення Міжнародного товариства мікробіологів (1927). У 1930 заарештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності.

Наукові дослідження були присвячені мінливості мікробів; етіології, епідеміології та профілактиці кору та скарлатини; методам профілактики та лікування чуми, холери, грипу, висипного та черевного тифів.

Наукові праці: “К вопросу о судьбе бактерий в организме животных восприимчивых и невосприимчивых” (1900); “Учение о микроорганизмах” (1916-1918); “Чума человека” (1922); “Скарлатина” (1926, 1929); “Черевний тиф” (1930); “Сыпной тиф” (1931).

Всесвітній день боротьби з малярією (World Malaria Day) відзначається щорічно 25 квітня. Його було затверджено Всесвітньою організацією охорони здоров’я на 60-ій сесії в травні 2007 р. День присвячений пропаганді глобальних зусиль щодо забезпечення ефективної боротьби проти захворювання.

Малярія – це інфекційне захворювання, що спричиняють найпростіші з роду плазмоїдів. Передається воно з укусом комарів роду Anopheles. Симптомами недуги є гарячка, лихоманка, підвищене потовиділення, збільшення розмірів печінки та селезінки, анемія. Характерною ознакою патології є хронічний перебіг із рецидивами. Малярія поширена у більш ніж 100 країнах світу та щорічно вбиває понад 900 000 людей, переважно маленьких дітей. Основними факторами, що сприяють поширенню малярії в світі, є: інтенсивна міграція населення, глобальні зміни клімату, резистентність малярійних комарів до інсектицидів, стійкість збудників малярії до лікарських засобів.

Мета проведення Всесвітнього дня боротьби з малярією – роз’яснення загрози захворювання, поширення інформації щодо запобігання, профілактики та лікування малярії. В свою чергу ООН розробила Глобальний план дій проти малярії (GMAP). Він має три складові: контроль, проведення досліджень та ліквідація загрози. Задля ефективної боротьби із захворюванням впроваджено моніторинг стійкості комах до інсектицидів. Дослідження спрямовані на розробку нових ліків та підходів до профілактики. Глобальні зусилля мають взяти захворювання під контроль, а згодом призвести до ліквідації малярії в ендемічних регіонах.

На жаль, прогрес у досягненні цієї мети значно сповільнився через недостатнє фінансування та медичне обслуговування, особливо у важкодоступних районах, на долю яких припадає найбільша частка випадків. До 2019 року показники зараження в цих місцях залишаються в основному незмінними, а аналіз глобальних тенденцій захворюваності на малярію свідчить про те, що викорінення малярії може бути досягнуто не раніше 2050 року.

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись із літературою на цю тему:

1. Козько В.М., Соломенник Г.О., Юрко К.В. Тропічні хвороби: навчальний посібник для студентів медичних закладів вищої освіти, лікарів-інтернів, курсантів інститутів післядипломної освіти, практичних лікарів. Київ, Медицина, 2019.
2. Внутрішні хвороби: національний підручник для лікарів-інтернів, студентів старших курсів медичних університетів, резидентів, слухачів закладів післядипломної освіти, що готують фахівців у галузі “Охорона здоров’я” зі спеціальності “Внутрішні хвороби”: у 2 ч. За ред. Глушка Л.В. Київ, 2019.
3. Епідеміологія: протиепідемічні заходи: навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти IV рівня акредитації та лікарів. За ред. Чемича М.Д. Вінниця, 2020.
4. Клінічна лабораторна діагностика: підручник для студентів і лікарів-інтернів медичних закладів вищої освіти, фахівців лабораторної діагностики і клініцистів різних спеціальностей. За ред. Лаповець Л.Є. Київ, 2021.
5. Клисак Л. С. Епідеміологічна ситуація щодо малярії в Маріуполі за 2016-2020 роки: тези науково-практичної конференції з міжнародною участю “Інфекційні хвороби сучасності: етіологія, епідеміологія, діагностика, лікування, профілактика, біологічна безпека” (12-13 жовтня 2021 р., м. Київ, Україна)// Актуальна інфектологія. – 2021. – Том 9, № 4. – С. 68-69.
6. Ящук Г.М., Чегодайкіна Н.С., Махота Л.С. Результати ентомологічного моніторингу за переносниками малярії у Харківській області: тези науково-практичної конференції з міжнародною участю “Інфекційні хвороби сучасності: етіологія, епідеміологія, діагностика, лікування, профілактика, біологічна безпека” (12-13 жовтня 2021 р., м. Київ, Україна) / // Актуальна інфектологія. – 2021. – Том 9, № 4. – С. 101-102.
7. Голубовська О.А. та ін. Особливості перебігу імпортованої тропічної малярії // Лікарська справа. Врачебное дело. – 2021. – № 3/4. – С. 68-73.
8. Городецька Г. Складнощі діагностики тропічної малярії // Лабораторна справа. – 2021. – № 5. – С. 22-28.

Міжнародний День ДНК встановлено на честь виходу 25 квітня 1953 р. британського журналу “Nature”, в якому була опублікована невелика стаття вчених з Кембриджу англійця Френсіса Кріка й американця Джеймса Уотсона під назвою “Молекулярна структура нуклеїнових кислот”, та відкриття подвійної спіралі ДНК.

Цей день – унікальна можливість для генетиків і лікарів різних спеціальностей, пов’язаних з наданням допомоги хворим зі спадковою патологією, обговорити свої дослідження зі студентами, лікарями та населенням. Зустрічі генетиків і населення в День ДНК об’єднують теоретиків і практиків, сприяють створенню товариств зацікавлених і працюючих у даному напрямку людей.

Овсій Володимирович Епштейн (1933-2006) вчений у галузі радіаційної ендокринології, член-кореспондент АМН Українидоктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, керівник лабораторії функціональної діагностики, завідувач відділу променевої діагностики та радіойодтерапії Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України.

Основні напрями наукової діяльності: діагностика захворювань ендокринних залоз, діагностика та лікування раку щитоподібної залози. Важливим внеском у науку та практику охорони здоров’я стали роботи з аналізу впливу радіації на стан залоз внутрішньої секреції, зокрема щитоподібної залози, внаслідок аварії на ЧАЕС.

Наукові праці: “Ультразвуковая диагностика заболеваний эндокринных желез” (1992); “Атлас-руководство по ультразвуковому исследованию щитовидной железы” (1997); “Ультразвуковое исследование щитовидной железы” (2004); “Диагностическая точность эхографии в оценке характера новообразований щитовидной железы” (2004); “Рак щитовидной железы: прогностическое значение морфологических характеристик опухоли” (2005).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації О. В. Епштейн “Возрастные особенности соотношения функционального состояния скелетных мышц и обмена в них макроэргических фосфорных соединений” (1963), О. В. Епштейн “Гормональные механизмы развития ожирения” (1980)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  О. В. Епштейна, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атлас-руководство по ультразвуковому исследованию щитовидной железы (1997
2. Ожирение и сахарный диабет (1987)
3. Ультразвуковая диагностика заболеваний эндокринных желез (1992)
4. Ультразвуковое исследование щитовидной железы (2004)

Чорнобиль…Чорний біль нашої землі. Скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.

У вересні 2003 р. на саміті СНД президент України Леонід Кучма запропонував країнам-учасницям Співдружності оголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Рада глав держав СНД підтримала цю пропозицію.

У грудні 2003 р. Генеральна асамблея ООН вітала рішення Ради глав держав СНД щодо проголошення 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф і закликала всі держави-члени ООН щороку вшановувати пам’ять про цю трагедію.

Аварія на ЧАЕС – найбільша техногенна катастрофа за всю історію ядерної енергетики у світі, що змінила радіаційну обстановку, екологію, долі людей не тільки на європейському континенті, а й у всьому світі.

О 1:23 ночі 26 квітня 1986 р. на Чорнобильському реакторі № 4 прогримів вибух, кілька сотень працівників і пожежників намагалися загасити пожежу, що не припинялася протягом 10 днів. Тоді загинули близько 50 співробітників станції та постраждали сотні рятувальників. Реактор був повністю зруйнований і в довкілля викинуто величезну кількість радіоактивних речовин. За потужністю радіоактивний викид у 300 разів перевищував атомне бомбардування японського міста Хіросіма. Радіоактивна хмара від аварії пронеслася над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США.

Визначити масштаби катастрофи та її впливу на здоров’я людей важко досі – тільки від раку, що розвинувся в результаті отриманої дози радіації, померли сотні тисяч людей. Прип’ять і навколишні села ще кілька століть будуть небезпечними для проживання.

Радіоактивного ураження зазнали близько 600000 осіб, насамперед, ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження. Понад 2,5 мільйонів мешканців України страждають від захворювань, спричених опроміненням, і близько 80 тисяч з них отримують допомогу. За даними міжнародних організацій, у результаті аварії померли 60 тисяч ліквідаторів, а 165 тисяч стали інвалідами.

Чорнобиль – це не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших співвітчизників. Завдяки самопожертві ліквідаторів аварія стала символом жертовності в ім’я Батьківщини, в ім’я мільйонів людей і прийдешніх поколінь. Ризикуючи своїм життям і здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу та подальшого розповсюдження радіації.

Час не загоїв чорнобильських ран, не стер у пам’яті важкі та героїчні події, імена мужніх добровольців – пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які тієї квітучої весни відправились на зустріч невідомій небезпеці, виявивши жертовність, високий патріотизм, зупиняючи ядерну катастрофу. Їхній подвиг назавжди записаний до літопису людської мужності та навічно залишиться в пам’яті українського народу.

Мощич Петро Степанович (1928-2006) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб, завідувач кафедри факультетської педіатрії № 3., лауреат Державної премії УРСР (1984), академік АН вищої школи України (1992), академік Нью-Иоркської АН (1996), професор кафедри педіатрії № 3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1996-2001), Головний дитячий інфекціоніст (1969-1973), Головний педіатр (1972-1988) МОЗ УРСР. Учень В.Г. Балабан та І.М. Руднева.

Наукова діяльність була присвячена вивченню захворювань у дітей серцево-судинної, дихальної та нервової систем, інфекційних захворювань, туберкульозного менінгіту, розробці нових методів діагностики, лікування та профілактики цих захворювань, а також удосконаленню організації медичного обслуговування дітей і викладанню педіатрії в медичних вузах. Уперше в нашій країні описав вібраційний систолічний шум у серці та його диференційну діагностику з органічними шумами, використання проби з амілнітратом, застосування бактеріальних препаратів для лікування різних захворювань у дітей, використання нових препаратів у педіатрії.

Наукова діяльність присвячена вивченню захворювань у дітей серцево-судинної, дихальної та нервової систем, інфекційних захворювань, туберкульозного менінгіту, розробці нових методів діагностики, лікування та профілактики цих захворювань.

Наукові праці: “Кардиология дет­ского возраста” (1986); “Затяж­ное рецидивирующее и хроническое течение стафилококковой инфекции у детей” (1990); “Медицина дитинства” (1991-2001); “Неонатологія” (2004); “Факультетська пе­діатрія” (2004); “Кардіологія дитячого і підліткового віку” (2006).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації П. С. Мощич “Особенности вяло текущего ревматизма у детей” (1967), П. С. Мощич “Особенности клиники и цереброспинальной жидкости при комплексном лечении туберкулезного менингита у детей” (1958).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці П. С. Мощича підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вирусные гепатиты у детей (1991)
2. Диагностика, лечение и профилактика сальмонеллезов у детей раннего воз раста (1977)
3. Диагностика острых респираторных вирусных инфекций и организационные мероприятия по борьбе с ними у детей (1977)
4. Диспансеризація здорових дітей в умовах поліклініки (2003)
5. Диспансерное наблюдение здоровых детей в условиях поликлиники (1989)
6. Инфекционно-аллергические полирадикулоневриты у детей (1982)
7. Кардиология детского возраста (1986)
8. Кардіологія дитячого і підліткового віку (2006)
9. Малосимптомные формы ревматизма у детей (1975)
10. Медицина дитинства (1994)