Календар медицини

115 років від дня народження онколога, доктора медичних наук, професора Івана Тодосійовича Шевченка (1905-1993)

Онколог, доктор медичних наук (1950), професор (1952). Закінчив Харківський медичний інститут (1930). У 1931-1934 – хірург і головний лікар управління санаторіями та будинками відпочинку України; 1934-1937 – завідувач хірургічного відділення та головний лікар Слодібського медкомбінату в Києві; 1938-1941 – начальник лікарсько-санітарної служби Південно-Західної залізниці, завідувач онкологічного відділення Центральної дорожньої лікарні; 1941-1943 – провідний хірург евакогоспіталю 6-ї загальновійськової армії, а також лікар 1-го рангу у фронтових евакогоспіталях; з 1943 – провідний хірург госпіталю та всієї госпітальної бази армії; з 1945 – директор Київського рентгено-радіологічного та онкологічного інституту; надалі працював на посадах доцента (1946-1952), завідувача (1952-1959, 1971-1975) кафедри онкології Київського інституту удосконалення лікарів; у 1951-1971 – головний онколог МОЗ України.

Наукові праці присвячені питанням передракових станів, профілактики злоякісних пухлин, раку стравоходу тощо; запропонована методика операції на прямій кишці зі збереженням слизової оболонки сфінктера, створені метод операції накладення фістули шлунка на зразок “хоботка завитка”, метод закриття пневмотораксу, розроблений новий метод рентгено-радіумхірургії раку різних локалізацій.

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Ця дата обрана ВООЗ не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання.

Туберкульоз — інфекційне захворювання, що викликають мікобактерії з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Це одна з найбільш смертоносних інфекцій у світі. За даними ВООЗ, щодня на туберкульоз захворюють понад 28 000, а вмирають близько 4 000 людей. Експерти вважають, що чверть світового населення заражена туберкульозними паличками. І хоча більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають високий ризик розвитку патології у майбутньому. Це залежить від різних факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.

До групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу належать особи, які:

• ВІЛ-інфіковані;
• перебували в контакті з хворими на туберкульоз;
• вживають наркотики та алкоголь, курять;
• мають ослаблену імунну систему через недоїдання або імуносупресорну чи глюкортикоїдну терапію;
• хворі на цукровий діабет;
• страждають на ниркову недостатність;
• мають в анамнезі онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, хворобу Крона, псоріаз, червоний системний вовчак.

Туберкульоз може бути у активній формі, що в свою чергу поділяється на відкриту (хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу) і закриту (хворий не є заразним), та латентній (прихованій). Важливо, що в світі поширюється туберкульоз із множинною лікарською стійкістю. У 2015 році таку форму захворювання діагностували у 480 тис. осіб в світі. На сьогодні Україна посідає друге місце у світі за поширеністю саме туберкульозу резистентного до антибіотиків.

Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу є:

• нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
• у мокротинні виявляються сліди крові;
• біль у грудях;
• відчуття постійної втоми, слабкість;
• втрата апетиту і зниження маси тіла;
• нічне потовиділення;
• підвищення температури тіла 37-38 °С або навпаки її зниження 35,5 °С.

1 лютого 2023 р. було оголошено тему цьогорічного Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: «Так! Ми можемо покінчити з туберкульозом». Фахівці наполягають, спільними зусиллями ми можемо покінчити з туберкульозом до 2030 року. Для цього варто зосередитись на декількох напрямках: прискорити дослідження із розробки нової протитуберкульозної вакцини, забезпечити доступність населення до нової швидкої молекулярної діагностики та більш коротких та ефективніших схем лікування і профілактики туберкульозу.

Мішалов Володимир Григорович (1955) хірург, доктор медичних наук (1997), професор (2001). Закінчив Київський медичний інститут (1978). Працював лікарем. У 1982-1998 – у Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (нині Національний інститут хірургії та трансплантології НАМН України): від 1987 – завідувач відділу серцево-судинної хірургії і тромбоемболії легеневої артерії; від 1998 – завідувач кафедри хірургії № 4, водночас у 2000-2005 – проректор з лікувальної роботи Національного медичного університету (Київ).

Наукові дослідження: хірургічне лікування ішемічної хвороби серця, судин нижніх кінцівок, брахіоцефальних судин, атеросклерозу, тромбоемболії легеневої артерії.

Наукові праці: “Руководство по тромболитической терапии” (1998); “Тромбоемболія гілок легеневих артерій та посттромботична легенева гіпертензія: діагностика, лікування та профілактика” (1999); “Діагностика та хірургічне лікування гнійних ускладнень калькульозного холециститу” (2003); “Хірургічні хвороби” (2004); “Хірургічне лікування атеросклеротичних оклюзійно-стенотичних уражень брахіоцефальних артерій у хворих з супутньою ішемічною хворобою серця” (2005); “Профілактика диспозиції катетера TENCKHOFF у черевній порожнині” (2015).

85 років від дня народження педіатра, генетика, вірусолога, доктора медичних наук, професора Тамари Іванівни Бужієвської (1935)

Педіатр, генетик, вірусолог, доктор медичних наук (1984), професор (1988). Закінчила Київський медичний інститут (1958). Працювала в Інституті інфекційних хвороб АМН СРСР у Москві (1958-1969), в Інституті молекулярної біології і генетики АН УРСР (1969-1989). Від 1989 – засновниця та перша завідувачка кафедри медичної генетики Київської медичної академії післядипломної освіти.

Напрями наукових досліджень: віруси як мутагени, генетичний моніторинг, клінічна генетика. Засновниця наукової школи з медичної генетики.

Наукові праці: “Аденовірусні захворювання” (1964); “Вирусиндуцированный мутагенез в клетках млекопитающих” (1984); “Генетические исследования загрязнения окружающей среды” (1989); “Генетика эндокринных заболеваний” (1993); “Основи медичної генетики” (1994); “Генетичні чи екогенетичні наслідки Чорнобильської аварії? Факти та гіпотези” (1996).

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

100 років від дня народження терапевта, фахівця з професійної патології, доктора медичних наук, професора Олексія Петровича Карапати (1920-1987)

Терапевт, фахівець з професійної патології, доктор медичних наук (1963), професор (1967). Навчався в 2-му Харківському медичному інституті (до 1941), закінчив Київський медичний інститут (1948). Працював лікарем. Від 1956 – завідувач клінічного відділу Криворізького НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині Український НДІ промислової медицини); від 1965 – завідувач відділу клінічної ревматології Українського інституту клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМН України); від 1970 – ст. н. с. Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині Інститут медицини праці НАМНУ); від 1978 – завідувач кафедри внутрішніх хвороб Полтавського медичного стоматологічного інституту. Від 1980 – на пенсії.

Вивчав питання лікування пневмоконіозу, бронхіту, вібраційної хвороби, отоневриту, гострих професійних отруєнь, сидеросилікозу в працівників залізорудної промисловості.

Наукові праці: “К распознаванию туберкулеза легких (и его активности) больных сидеросиликозом” (1963); “Специфическая аллергизация лейкоцитов” (1971); “Диагностический справочник терапевта” (1976, 1979); “Профессиональные пылевые болезни легких” (1980); “Дифференциальная диагностика внутренних болезней” (1984).